Постанова Київський апеляційний суд № 357/4494/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Справа №357/4494/20 Головуючий у 1 інстанції: Орєхов О.І. Провадження №22-ц/824/13029/2020 Доповідач: Гаращенко Д.Р. 26 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В У травні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 26 лютого 2019 року в розмірі 25 202,81 грн та судовий збір у розмірі 2102 грн. У мотивування вимог посилалося на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву №б/н від 26 лютого 2019 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15 000 грн. АТ КБ "ПРИВАТБАНК" свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 15 квітня 2020 року має заборгованість у розмірі 25 202,81 грн, з яких: - 15 473,59 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 7 023,11 грн - заборгованість за простроченими відсотками; - 1 029,79 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 176,32 грн - штраф (процентна складова). Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором б/н від 26.02.2019 року у сумі 15 473,59 гривень та судовий збір у сумі 2102,00 гривень, а загалом 17 575,59 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні суми та ухвалити в цій частині нове, яким позов банку задовольнити, судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що при розгляді апеляційної скарги слід врахувати такі постанови Верховного Суду: постанова від 10 квітня 2019 року в справі №356/1635/16-ц, постанова від 28 березня 2019 року в справі №428/2873/17, постанова від 06 лютого 2018 року в справі №755/2720/16-ц, постанова від 17 квітня 2019 року в справі №666/388/16-ц. Також звертає увагу на висновки Верховного Суду в справі №415/5971/17. Вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Крім того, відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування, поставив під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією та наносить шкоду вкладникам банку. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини. 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої підписанням цієї анкети-заяви відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які розміщено на офіційному сайті банку в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua та які разом з пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. (а.с. 16) Згідно довідки банку ОСОБА_1 було надано кредитні картки НОМЕР_1 (дата відкриття - 26.02.2019 року, термін дії - 01/23) та НОМЕР_2 (дата відкриття - 22.04.2019 року, термін дії - 01/23). (а.с. 14) З виписки за договором №б/н вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, наданими АТ КБ «ПРИВАТБАНК». (а.с. 12-13) Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 15 квітня 2020 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 25 202,81 грн, з яких: 15 473,59 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7 023,11 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1 029,79 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 176,32 грн - штраф (процентна складова). (а.с. 9-11) Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували його заборгованість перед банком, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 15 473,59 грн є обґрунтованими. Разом із тим, банком не доведено факт досягнення між сторонами домовленостей про сплату процентів, штрафів, а також розмір процентів за прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, що передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 26 лютого 2019 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник у борг), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими процентами, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Так, відповідно до п. 2.1.1.12.6, п. 2.1.1.12.7.1.1, п. 2.1.7.5, п. 2.1.1.2.12, п. 2.1.1.12.19 Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua та надані позивачем на підтвердження позовних вимог, на боргові зобов`язання за кредитом і овердрафтом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік. У разі непогашення заборгованості минулого місяця до 25 числа поточного місяця клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у пільговому періоді у розмірі місячної процентної ставки від розміру загальних боргових зобов`язань клієнта за договором, в т.ч. тих, строк сплати яких не настав. При порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено Тарифами (500 грн. + 5% від суми позову). Сторони дійшли згоди, що в разі неповернення клієнтом кредиту в строк, зазначений в п. 2.1.1.12.4 цього договору, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір яких передбачений Тарифами (86,4% - для картки «Універсальна», 84% - для картки «Універсальна голд»). Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Також колегія суддів звертає увагу й на те, що вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит з гідно ст. 625 ЦК України, в розмірі 1029,79 грн. є необґрунтованими, оскільки банк просив стягнути на підставі вищевказаної норми права суму виходячи не з трьох процентів річних, як передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, а у розмірі 86,4% для картки «Універсальна» або 84% для картки «Універсальна голд», виходячи з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Проте, зазначені Умови та Правила не є частиною договору, укладеного між сторонами, про що зазначено у цій постанові вище. До апеляційної скарги банком долучено довідку про надані ОСОБА_1 кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, скріншот довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». (а.с. 117-120) Згідно з ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За приписами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів не приймає доданий до апеляційної скарги такий доказ як скріншот довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», так як він поданий з порушенням норм процесуального права. Крім того, звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та у відсутність представника позивача, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. Однак свого обов`язку не виконав. Щодо довідки про надані ОСОБА_1 кредитні картки та довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, додані до апеляційної скарги, то дані документи були подані АТ КБ «ПРИВАТИБАНК» разом з позовною заявою та були досліджені судом першої інстанції. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив врахувати постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №356/1635/16-ц, постанову Верховного Суду від 28 березня 2019 року в справі №428/2873/17, постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі №755/2720/16-ц, постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі №666/388/16-ц. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, у цьому випадку підлягають застосуванню не висновки, що містяться у наведених апелянтом постановах колегії суддів Касаційного цивільного суду, а висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Щодо посилань апелянта на висновки Верховного Суду в справі №415/5971/17, то в даній справі Луганським апеляційним судом ухвалено постанову від 19 серпня 2019 року, яка не містить жодної правової позиції. Доводи апелянта, що відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитом суд першої інстанції допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування, поставив під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією та наносить шкоду вкладникам банку, колегія суддів вважає безпідставними, так як судом першої інстанції встановлено, що сторони не погодили істотні умови кредитного договору, зокрема, розмір процентної ставки за користування кредитом, а тому у відповідача відсутній обов`язок сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення не впливають, колегія суддів вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома А.А. Пікуль