Постанова Київський апеляційний суд № 755/10119/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 755/10119/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1674/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Виниченко Л.М., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : У червня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 121 870,11 грн. за кредитним договором №б/н від 15 березня 2014 року та судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 15 березня 2014 року відповідач отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не виконав зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 03 червня 2019 року утворилася заборгованість, яку просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у розмірі - 121 870,11 грн., яка складається з наступного: 1 998,69 грн. - тіло кредиту; 119 871,42 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом (а.с. 1-3). Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2014 року у розмірі 1 998,69 грн. та судовий збір в сумі 1 921,00 грн. (а.с. 53-58). Не погодившись з рішенням районного суду, 15 листопада 2019 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Крилова О.Л. направила поштою апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити вимоги банку у цій частині (а.с. 60-75). На обґрунтування скарги зазначила, що відповідач, користуючись кредитними коштами та частково погашаючи заборгованість за кредитом, підтвердив укладення кредитного договору із банком на відповідних умовах. Відсутність підпису боржника на тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки укладений договір з відповідачем є договором приєднання. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Крім того, вважала безпідставними посилання суду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року оскаржується в частині відмови у задоволенні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків за користування кредитом. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Судом встановлено, що 15 березня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»(а.с. 6). За змістом анкети-заяви відповідач погодилася, що вищевказана анкета-заява, разом з пам`яткою клієнта, «Умовами та Правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві міститься відмітка, що ОСОБА_1 бажав замовити картку «Універсальна» та отримав пам`ятку клієнта. При цьому, анкета-заява не містить інформацію яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки, який рахунок відкривається на ім`я відповідача. До заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 7). Також до анкети-заяви банком було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 (а.с. 8-31). До позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК» долучив розрахунки заборгованості за договором №б/н від 15 березня 2014 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за якими станом на 03 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі - 181 367,87 грн., а заборгованість до стягнення у розмірі 121 870,11 грн., яка складається з наступного: 1 998,69 грн. - тіло кредиту; 119 871,42 грн. - проценти за користування кредитом за період з 15 березня 2014 року по 31 грудня 2018 року (а.с. 4-5). Банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку відповідача позивач не надавав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У наданій Банком анкеті-заяві позичальника від 15 березня 2014 року не зазначено базову процентну ставку за кредитом (а.с. 6). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 березня 2014 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 березня 2014 року шляхом підписання анкети-заяви. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач (Банк) не пред`явив. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону Україна «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19). Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 15 березня 2014 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Отже правові підстави для стягнення заборгованості, нарахованої за період з 15 березня 2014 року по 31 грудня 2018 року відсутні, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а відомості про строк дії карти ОСОБА_1 відсутні у матеріалах справи. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який в силу положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 263 ЦПК України апеляційний суд з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального права, вважає за необхідне врахувати при виборі і застосуванні норм права для вирішення даного спору. З огляду на вищевказані положення законодавства і обставини справи, доводи апелянта стосовно відсутності заперечень відповідача з приводу нарахованих процентів, визначених за Умовами і Правилами, щодо яких відсутні докази визнання і підписання їх позичальником, колегія суддів визнала неспроможними і відхилила. З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги Банку про стягнення із відповідача 119 871,42 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, визначених на підставі Умов та Правил надання банківських послуг. Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь Банку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 1 998,69 грн. На підставі вищевказаних вимог законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача тіла кредиту та відмову в задоволенні позову в іншій частині. На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. З огляду на положення частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова