Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1211/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 січня 2021 року м. Дніпросправа № 280/1211/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року (суддя суду 1 інстанції Конишева О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №Ф-84939-51 від 08.02.2019 про нарахування недоїмки (штрафних санкцій) у розмірі 18276,72 грн.; - визнати протиправним та скасувати нарахування з єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн.; - зобов`язати Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків з оскаржуваної податкової вимоги, шляхом виключення суми 18276,72 з ІКП. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач не повинна була сплачувати єдиний внесок, оскільки тривалий час підприємницька діяльність фактично не здійснювалась та дохід від такої діяльності не отримувався. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норма матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що з моменту реєстрації як ФОП, позивач працювала на різних підприємствах та за неї сплачувалися страхові внески роботодавцями. Таким чином, нарахування позивачу єдиного соціального внесок у розмірі 18276,72 грн., призводить до подвійного оподаткування, що є не допустимим відповідно до приписів чинного законодавства. Також зазначено, що контролюючим органом не повідомлено позивача про виниклу заборгованість з єдиного соціального внеску, а одразу винесено податкову вимогу, чим порушено права платника податків. При цьому, відповідач порушив строк направлення податкової вимоги. Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач була зареєстрована як ФОП Бердянською районною державною адміністрацією Запорізької області 17.09.1998 року та перебувала на обліку як платник ЄСВ. Підприємницьку діяльність припинена позивачем 15.01.2019 року. У зв`язку із несплатою ОСОБА_1 у період з 2017 по 2018 роки у встановлені законом строки єдиного соціального внеску, у останньої утворився податковий борг з єдиного соціального внеску, що стало в подальшому підставою для прийняття відповідачем 08.02.2019 року вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-84939-51 про нарахування позивачу недоїмки (штрафних санкцій) у розмірі 18276,72 грн. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно до облікової картки позивача судом встановлено, що: - заборгованість позивача за 2017 рік (по 09.02.2018 року) складає 8448,00грн., що дорівнює мінімальному страховому внеску (3200x22%) помноженому на кількість місяців звітного року (12) дорівнює 8448,00 грн.; - заборгованість позивача за І-III квартали 2018 року відповідно по термінам сплати 19.04.2018р., 19.07.2018р., 19.10.2018р. складає 7371,5 грн., або 2457,18 грн. за кожний квартал (мінімальна заробітна плата з січня 2018 року 3723 х 22% = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.); - заборгованість позивача за IV квартал 2018 року складає 2457,18 грн. (по 21 січня 2019 року). Загальна сума заборгованості складає 18276,72 грн., що відповідає сумі яка зазначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-84939-51 від 08.02.2019р. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено. Так, позивачем не надано доказів звільнення її від сплати єдиного внеску протягом 2017-2018 років. Приписами статті 25 Закону України № 2464 та пункту 3 Розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Згідно з ч.12 ст.9 Закону України №2464 Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. З огляду на наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено наявність заборгованість позивача, а тому спірна вимога є законною та не підлягає скасуванню. Стосовно посилань скаржника про те, що остання працювала на різних підприємствах та за неї сплачувалися страхові внески роботодавцями, колегія суддів зазначає наступне. Так, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 року було витребувано у позивача докази на підтвердження працевлаштування останньої у період 2017-2018 роки та докази сплати роботодавцями у цей період єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. На виконання вказаної ухвали судом було отримано лист від позивача, в якому зазначила, що остання через хронічне захворювання перебуває на карантині та позбавлена можливості подати витребувані документи. Колегія суддів критично ставиться до вказаного листа, оскільки на підтвердження викладених в ньому обставин не надано жодного доказу. Таким чином, позивач без поважних підстав не надав суду належних доказів на підтвердження сплати роботодавцями у період 2017-2018 роки єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Стосовно доводів позивача про те, що контролюючим органом не повідомлено позивача про виниклу заборгованість з єдиного соціального внеску, а одразу винесено податкову вимогу та те, що відповідач порушив строк направлення податкової вимоги, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено направлення контролюючим органом платникам ЄСВ повідомлення про заборгованість з ЄСВ. При цьому, порушення строків направлення податкової вимоги засобами поштового зв`язку не може бути окремою підставою для її скасування. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров