Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/13968/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" січня 2021 р. Справа№ 910/13968/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Калатай Н.Ф. суддів: Пашкіної С.А. Дідиченко М.А. при секретарі Рибчич А. В. За участю представників: від апелянта: Микитенко О.В. - адвокат від інших учасників судового процесу: не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про забезпечення позову у справі № 910/13968/20 (суддя ОСОБА_1) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про забезпечення позову, подану до пред`явлення позову ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які реєстраційні дії, видавати, реєструвати та посвідчувати дублікати документів щодо предмета іпотеки, а саме нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Потапенка, 500, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод». Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про забезпечення позову задоволено. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, ініціювати процедуру захисту свого права як власника нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, що потребуватиме значних як фінансових, так і правових витрат, покладання яких на позивача буде неправомірним, адже у разі, якщо до закінчення розгляду справи відповідачем у позасудовому порядку буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Не погодившись з вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: - скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 по справі № 910/13968/20 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову по справі № 910/13968/20; - постановити окрему ухвалу у відношенні позивача та його представника, якими допущено пряме й умисне зловживання процесуальними правами; - у зв`язку з прийняттям неправосудного рішення, а також у зв`язку з допущенням грубого порушення конституційних та процесуальних прав сторони у справі, постановити окрему ухвалу у відношенні судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1, яку направити Генеральному прокурору та до Вищої ради правосуддя. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорювана ухвала прийнята судом без з`ясування обставин, що мають значення для справи, за повної недоведеності позивачем обставин, що мають значення для справи, які судом з незрозумілих причин визнано встановленими, із очевидною невідповідністю висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, дійсним обставинам справи, із допущенням грубого порушення норм процесуального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що: - позивачем до заяви про забезпечення позову не були додані відповідні докази, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог майбутнього позову, а відтак, постановлення оскаржуваної ухвали та вжиття судом заходів забезпечення позову саме на підставі наявних у справі доказів, які жодним чином не надають суду можливості встановити обставини та дійсний характер правовідносин сторін у справі, є грубим порушенням таких норм процесуального права, як принцип диспозитивності в господарському процесі (ст.ст. 2, 14 ГПК України) та ст.ст. 73, 74, 76-80, 86 та 91 ГПК України; - єдиною підставою для задоволення заяви позивача про вжиття заявлених заходів забезпечення позову до його пред`явлення є припущення позивача, проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження таких припущень; - судом першої інстанції допущено сприяння позивачу щодо прямого і умисного зловживання процесуальними правами, оскільки заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову з тими ж вимогами щодо забезпечення позову вже розглянута Господарським судом міста Києва в межах справи № 910/13663/20, а правовідносини сторін щодо переходу до апелянта права вимоги до позивача як позивальника за спірним кредитним договором № 13/046/2007-КТЛ від 29.05.2007 та договорами, укладеними з забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, вже були предметом розгляду у суді та з цього приводу судами усіх інстанцій прийнято однозначне й остаточне рішення по справі № 913/843/14, а відтак, мета, яку переслідує позивач, є створення апелянтові процесуальних перешкод у задоволенні вимог за вказаним кредитним договором; - оскаржувана ухвала є завідомо неправосудним рішенням, оскільки при її прийнятті порушені принципи змагальності, диспозитивності, пропорційності, рівності учасників судового процесу, неприпустимості зловживання процесуальними правами, а її постановлення - діянням, яке підпадає під ознаки злочину, відповідальність за який визначена в ст. 375 КК України. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2020 справа № 910/13968/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Дідиченко М.А., Кропивна Л.В. Розпорядженням № 09.1-08/4096/20 від 29.10.2020, у зв`язку перебуванням судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13968/20. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020 справа № 910/13968/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Поляк О.І. Ухвалою від 02.11.2020 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Поляк О.І.: - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20; - встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 18.11.2020; - учасникам процесу роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2); - призначено справу № 910/13968/20 до розгляду на 30.11.2020 о 15:00; - сторони попереджено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги. 28.10.2020 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання, у якому скаржник просить передати матеріали апеляційного оскарження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 на розгляд раніше визначеній колегії суддів у справі № 910/13968/20 колегії суддів у складі: Пашкіна С.А. (головуючий), судді Андрієнко В.В., Калатай Н.Ф., у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 03.11.2020. Розпорядженням № 09.1-08/54/21 від 11.01.2021, у зв`язку перебуванням судді суддів Кропивної Л.В. та Поляк О.І., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13968/20. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 справа № 910/13968/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Дідиченко М.А. Ухвалою від 11.01.2021 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Дідиченко М.А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20 прийнято до свого провадження. Станом на 11.01.2021 до суду відзивів, клопотань та заперечень не надходило. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» представників в судове засідання не направило, про причини неявки суду не повідомило. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» за наявними матеріалами апеляційного провадження. У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які реєстраційні дії, видавати, реєструвати та посвідчувати дублікати документів щодо предмета іпотеки, а саме нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Потапенка, 500, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод». У обґрунтування вимог заяви заявник послався на те, що: - заявник є власником комплексу виробничих будівель і споруд, розташованих за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Потапенка, 500 (далі Майно) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: б/н, виданий 06.09.2007, видавник: Малорязанцівська селищна рада, що підтверджується інформацією з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта; - в забезпечення виконання зобов`язань заявника за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 (далі Кредитний договір , укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» (далі Банк) та заявником, укладений Іпотечний договір № 13/046/1001/2007 від 29.05.2007 (далі Іпотечний договір), відповідно до умов якого Банку в іпотеку передано Майно; - 14.08.2019 відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом № UKR-2019-03, до якого включені, у тому числі, права вимоги Банку за заявника за Кредитним договором, за наслідками проведення яких, переможцем торгів стало ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі апелянт), з яким Банком укладений договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 (далі Договір відступлення права вимоги); - в процесі розгляду Господарським судом Харківської області справи № 913/843/14 представником Банку було долучено до матеріалів справи копії листів, адресованих Банку, з яких вбачається, що під час укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 ПАТ «Кредитпромбанк» не передав ПАТ «Дельта Банк» оригіналів Кредитного договору, Додаткових угод до нього, усіх забезпечувальних договорів та будь-яких інших документів, що стосуються Кредитного договору, що свідчить про те, що апелянту як новому кредитору первісним кредитором (Банком) не були передані оригінали документів, які засвідчують право вимоги до боржника - заяника, а саме: Кредитний договір з додатковими угодами до нього, Іпотечний договір з додатковими угодами до нього, договори застави та додаткові угоди до них та, відповідно, є порушенням норм чинного законодавства при укладанні Договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав; - заявник також стверджує, що акт приймання - передачі прав вимоги за Договором купівлі-продажу прав вимоги вчинений у простій письмовій формі, що, на думку заявника, свідчить про його нікчемність, оскільки при його складанні не дотримано нотаріальну форму, у зв`язку з чим заявник вважає, що апелянт не набув прав вимоги на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги; - водночас, як зазначив заявник, лише невизнання ним права іпотекодержателя за Іпотечним договором не є достатньою підставою та не являється жодною забороною для апелянта не вчиняти дії та/або користуватися правами, визначеними в наведеному Іпотечному договорі та Законі України «Про іпотеку», зокрема, і правом на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та на умовах договору або продажу від свого імені предмета іпотеки; - 20.06.2019 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» В.В. Кадиров звернулась до заявника з вимогою за вих. № 2792 про сплату заборгованості за Кредитним договором в сумі 481 592 829,06 грн. та попередила, що у випадку несплати грошових коштів в зазначеному розмірі у тридцятиденний строк банком, одним із способів, передбачених Законом України «Про іпотеку» та Іпотечним договором, буде ініційовано набуття права власності на Майно, зокрема, у позасудовий спосіб або процедуру набуття банком права власності на майно, передане в іпотеку, або процедуру продажу банком майна, переданого в іпотеку будь-якій третій особі; - з урахуванням наведеного, хоча заявник і не визнає права апелянта як іпотекодержателя за Іпотечним договором, але таке невизнання не позбавляє апелянта права звернути стягнення на предмет іпотеки; - таким чином, враховуючи предмет позову, який заявник має намір подати до апелянта, а також те, що останній має намір у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, заявник вважає обґрунтованою поданою ним дану заяву про забезпечення позову з метою ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до Господарського суду міста Києва у строки, передбачені ст. 138 ГПК України; - заявник вважає, що в даному випадку невжиття заявлених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити, у разі задоволення позовних вимог, ефективний захист або поновлення його порушених прав або інтересів, за захистом яких він має намір звернувся до суду, оскільки зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав, на захист яких буде подано позов, ініціювати процедуру захисту свого права як власника нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, що потребуватиме значних як фінансових, так і правових витрат, покладання яких на заявника буде неправомірним, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду справи апелянтом у позасудовому порядку буде звернуто стягнення на предмет іпотеки (Майно), то заявник не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника; - заявник вважає, що збереження спірних правовідносин в існуючому на сьогоднішній день стані буде спрямовано, в тому числі, на забезпечення збереження балансу інтересів як їх існуючих учасників, так і потенційно можливих учасників, які виникнуть під час вирішення спору, адже попередить можливість понесення ними можливих збитків та додаткових витрат у випадку подальшого відчуження чи розпорядження відповідачем спірними активами. - за наведених обставин, заявник вбачає наявність зв`язку між заявленими ним заходами забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, можливість забезпечення інтересів всіх учасників спору та враховує, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення відповідних заборон не обмежить права та законні інтереси як суб`єктів спірних правовідносин, так і інших осіб, адже такі заходи мають тимчасовий характер та не впливають на господарську діяльність відповідача чи інших учасників спірних правовідносин, в той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін спірних правовідносин, унеможливить порушення інтересів інших осіб та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про забезпечення позову задоволено, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 ст. 137 ГПК України в редакції на дату виникнення спірних відносин встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а достатнім обґрунтуванням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантії реального виконання рішення, а адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України). Отже, у спірному випадку саме на заявника покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Однак саме лише посилання заявника на намір апелянта у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, без зазначення та надання жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження відповідних обставин, не може свідчити про те, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у випадку задоволення судом вимог заявника про визнання відсутнім у апелянта права іпотекодержателя за Іпотечним договором та, відповідно, не є достатньою підставою для вжиття визначених заявником заходів забезпечення позову. Слід зазначити і про те, що: - в обгрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спірному випадку, заявник у заяві посилається на ряд доказів, а саме: інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, Іпотечний договір №13/046/1001/2007 від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, Додаток № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019, Договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, проте заявником до заяви про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову не було додано оригіналів та/або належним чином засвідчених копії таких доказів, що підтверджується переліком документів, доданих до заяви про забезпечення позову в якості додатків; - всі документи, додані до заяви про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову в якості додатків, не засвідчені у встановленому законом порядку та фактично подані у вигляді ксерокопій, на підставі яких не можливо встановити обставини, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову. З огляду на вищевикладене, подана Товариством з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» заява про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції про задоволення вказаної заяви підлягає скасуванню з прийняттям за наслідками розгляду вказаної заяви рішення, яким відмовляється в її задоволенні повністю. Щодо вимог апелянта, викладених у апеляційній скарзі про постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали у відношенні позивача та його представника, з підстав допущеного прямого й умисного зловживання процесуальними правами колегія суддів зазначає таке. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. За змістом ч. 2 вказаної статті, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 43 ГПК України. З наданих апелянтом доказів слідує, що до подання 15.09.2020 заявником заяви про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову, за результатами розгляду якої 17.09.2020 постановлено оспорювану ухвалу у справі № 910/13968/20, заявником до Господарського суду міста Києва було подано ще одну заяву про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову з аналогічними вимогами, за результатами розгляду якої Господарським судом міста Києва 14.09.2020 внесено ухвалу у справі № 910/13663/20, якою у задоволенні вказаної заяви відмовлено. Водночас чинний ГПК України не обмежує можливу кількість звернення особи до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову та не забороняє особі звернутися до суду з аналогічною заявою після розгляду та відмови у задоволенні його попередньо поданої заяви. Слід зазначити і про те, що оскільки вказані заяви подані у різний період часу, їх подання не може вважатися діями, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Не може вважатися зловживанням процесуальними правами і неподання заявником позову після постановлення Господарським судом міста Києва 14.09.2020 ухвали у справі № 910/13663/20, якою відмовлено у задоволенні першої з поданих заяв про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову, оскільки подання або неподання позову у такому випадку є правом а не обов`язком заявника. Водночас за змістом ч. 2 ст. 43 ГПК України зловживанням процесуальними правами є подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, метою яких є саме маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями чого в даному випадку вочевидь не відбулось. Також за змістом ч. 2 ст. 43 ГПК України зловживанням процесуальними правами є подання саме завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, а не заяви про вжиття заходів забезпечення позову. За змістом ч. 1 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч. 2 ст. 246 ГПК України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів на вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» в частині постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали у відношенні позивача та його представника з підстав допущення прямого і умисного зловживання процесуальними правами. Щодо вимог апеляційної скарги в частині постановлення окремої ухвали у відношенні судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 та направлення її Генеральному прокурору та до Вищої ради правосуддя слід зазначити таке. У обґрунтування вимог апеляційної скарги в цій частині апелянт послався на те, що оскаржувана ухвала є завідомо неправосудним рішенням, оскільки при її прийнятті порушені принципи змагальності, диспозитивності, пропорційності, рівності учасників судового процесу, неприпустимості зловживання процесуальними правами, а її постановлення - діянням, яке підпадає під ознаки злочину, відповідальність за який визначена в ст. 375 КК України. Згідно зі ст. 375 КК України постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено (ч. 11 ст. 246 ГПК України). Водночас, відповідно до приписів ч. 10 ст. 246 ГПК України, суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Отже, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати, що оскаржувана ухвала є завідомо неправосудним рішенням, а її постановлення - діянням, яке підпадає під ознаки злочину, відповідальність за який визначена в ст. 375 КК України. При цьому колегія суддів враховує, що ст. 375 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно з рішенням Конституційного Суду України № 7-р/2020 від 11.06.2020. За таких обставин, колегія суддів на вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» в частині постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали у відношенні судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 та направлення її Генеральному прокурору та до Вищої ради правосуддя. Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореної ухвали судом першої інстанції мале місце порушення норм процесуального права, а відтак, ухвала Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20 про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову підлягає скасуванню з прийняттям рішення за результатами розгляду, заяви яким відмовляється в її задоволенні. З огляду на підстави зміни ухвали суду першої інстанції, враховуючи вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» задовольняються частково. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод». Керуючись ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північного апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20 скасувати.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський пивоварний завод» (93193, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Генерала Потапенка, 500, ідентифікаційний код 00382987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 7-9, ідентифікаційний код 42322556) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.

5. В решті вимог апеляційної скарги відмовити.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/13968/20. Повний текст постанови складено: 12.01.2021 Головуючий суддя Н.Ф. Калатай Судді С.А. Пашкіна М.А. Дідиченко