Постанова 4872 № 916/2894/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2894/20 м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Головея В.М., Разюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Оніщенко Олександра Юрійовича на ухвалу Господарського суду Одеської області про передачу справи за територіальною юрисдикцією (підсудністю) від 12 жовтня 2020 року (повний текст складено 12.10.2020р.) по справі № 916/2894/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Оніщенко Олександра Юрійовича до відповідача: Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ УКРАЇНА про: стягнення 5 787 247,36 грн., - суддя суду першої інстанції: Степанова Л.В., дата і місце прийняття рішення: 12.10.2020р., м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області В С Т А Н О В И В: Фізична особа підприємець Оніщенко Олександр Юрійович (позивач, страхувальник, ФОП Оніщенко О.Ю.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ УКРАЇНА (відповідач, страховик, ПрАТ «СК ПЗУ УКРАЇНА про стягнення 5 787 247,36 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги ФОП Оніщенко О.Ю. зазначив про неналежне виконання з боку ПрАТ СК ПЗУ УКРАЇНА умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування вантажів на разове перевезення від 15.03.2018р. №024.994140315.20233 в частині зобов`язання відповідача виплати страхового відшкодування. Позивач вказує, що застрахований за вказаним договором страхування вантаж був викрадений в районі с. Болгарка, Роздільнянського району Одеської області. Тобто, стався страховий випадок, передбачений укладеним між сторонами договором страхування. Проте, страховик відмовляється від відповідної страхової виплати. Обґрунтовуючи звернення саме до Господарського суду Одеської області позивач посилається на частину 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Зазначаючи, що місцем заподіяння шкоди було с. Болгарка, Роздільнянського району Одеської області, позивач вважає за можливе подати позов саме за місцем заподіяння шкоди. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.10.2020р. у справі №916/2894/20 (суддя Степанова Л.В.) позовну заяву Фізичної особи-підприємця Оніщенко Олександра Юрійовича до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ УКРАЇНА передано до Господарського суду міста Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю). Суд зазначив, що предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача страхового відшкодування на виконання умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування вантажів на разове перевезення №024.994140315.20233 від 15.03.2018р., а не з позовом про стягнення шкоди заподіяної майну позивача. Відповідач не є винною особою у заподіянні шкоди майну позивача, а є стороною укладеного сторонами договору. Таким чином, місцевий господарський суд виходив з того, що вимога позивача не пов`язана з місцем заподіяння шкоди майну останнього. Відтак, положення ч.8 ст.29 Господарського процесуального кодексу України не можна застосовувати для визначення територіальної підсудності даного спору, тому він має бути розглянутий за загальним правилом на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, тобто - за місцем знаходження відповідача. Приймаючи до уваги, що відповідач за даним позовом Приватне акціонерне товариство Страхова компанія ПЗУ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 20782312), згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення правила підсудності з боку позивача при поданні позовної заяви до Господарського суду Одеської області, у зв`язку з чим, матеріали справи №916/2894/20 підлягають передачі за підсудністю до Господарського суду Київської області за встановленою підсудністю. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Оніщенко Олександр Юрійович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.10.2020р. у справі №916/2894/20 скасувати та направити справу №916/2894/20 для розгляду до Господарського суду Одеської області. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала Господарського суду Одеської області від 12.10.2020р. у справі №916/2894/20 винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права та неповно з`ясованими обставинами справи. Так, апелянт вважає, що правила регулювання деліктних зобов`язань (ст. 1166 ЦК України) допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою. ФОП Оніщенко О.Ю. наполягає на тому, що за змістом глави 67 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про страхування», у випадках, коли деліктні правовідносини поєднуються з правовідносинами страхування, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про страхування». Позивач вказує, що зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Враховуючи, що договором страхування передбачений страхової випадок у якості втрати або пошкодження застрахованого вантажу, апелянт зазначає, що первісним і основним деліктом є викрадення вантажу 16.03.2018 року на трасі Одеса-Київ, в районі с. Болгарка Роздільнянського району Одеської області, що також є страховим випадком, передбаченим договором страхування, а тому, страховик зобов`язаний виконати обов`язок щодо страхового відшкодування за договором страхування вантажів на разове перевезення №024.994140315.20233, тобто, це є зобов`язанням з відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого внаслідок крадіжки. Отже, з огляду на те, що відповідний позов фактично направлений на відшкодування відповідачем шкоди, заподіяної майну позивача, яка була заподіяна в Одеській області, апелянт вважає, що ним не порушено правила, щодо визначення підсудності при зверненні з даним позовом до господарського суду Одеської області. Крім того, на переконання скаржника, позовна заява також правомірно, відповідно до ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України подана до Господарського суду Одеської області, оскільки відповідно до розділу 1, п. 1.2 договору, сторони визначили пунктом відправлення вантажу є м. Одеса. Тобто, на думку апелянта, сторони таким чином, фактично узгодили місце його виконання, визначивши, що початком його виконання є м. Одеса. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року відкрито провадження у справі №916/2894/20, ухвалено розглядати апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Оніщенко Олександра Юрійовича в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, заяви, клопотання до суду не надходили. Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи. Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи наведене, а також принцип незмінності складу суду, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку судова колегія вважає за необхідне розглянути справу поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 5 787 247,36 грн. за договором добровільного страхування вантажів на разове перевезення від 15.03.2018р. №024.994140315.20233. Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2018р. між ПрАТ СК "ПЗУ УКРАЇНА (страховик) та ФОП Оніщенко О.Ю. (страхувальник) укладено договір добровільного страхування вантажів на разове перевезення №024.994140315. 20233, згідно з умовами якого застраховано вантажі: одяг, вартість 6 547 964,00 грн. Відповідно до п. 1.2. договору страхування маршрутом перевезення визначено м. Одеса (пункт відправлення) - с. Київ (пункт призначення). Пунктом 1.7. договору сторони погодили страховим випадком (з розширенням) крадіжку. 16.03.2018р. позивач звернувся до ПрАТ СК "ПЗУ УКРАЇНА за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 62 з заявою про настання збитку у зв`язку з подією - злочинне заволодіння вантажем, що мало місце на трасі Одеса-Київ, орієнтований розмір збитку складає 6 547 964,00 грн. Листом від 13.04.2018р. вих. №2580-31 відповідач повідомив про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з порушенням позивачем строків на оплату страхової премії, зазначивши, що пунктом 1.1. розділу І договору страхування передбачено, що договір страхування набирає чинності з 00 год. 00 хв. дня, наступного за днем оплати страхувальником страхової премії (або її частини) у розмірі та строки, обумовлені цим договором, але не раніше строку, визначеного як дата початку строку дії договору страхування. Під днем оплати страхової премії слід розуміти день її надходження на поточний рахунок або в касу страховика. Сплачена страхова премія надійшла на поточний рахунок страховика 16.03.2018 року, тому, на момент заявленої події, договір страхування не діяв». У зв`язку з наведеним, 06.10.2020р. ФОП Оніщенко О.Ю. звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ПрАТ СК ПЗУ УКРАЇНА про стягнення 5 787 247,36 грн., проте місцевий господарський суд передав справу на розгляд до Господарського суду м. Києва за підсудністю. Отже, предметом справи №916/2894/20 є виключно право вимоги грошової суми за договором страхування. В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства. Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів. Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до ч.3 ст.45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційної колегією, місцезнаходженням відповідача Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 20782312) є адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40), що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Водночас за умовами ч.1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. У всіх передбачених приписами статті 29 Господарського процесуального кодексу України випадках, альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох). Зокрема, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди (ч.8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України). Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, вимоги позивача випливають не із спричинення шкоди внаслідок крадіжки товару, а з виконання зобов`язань відповідачем у відповідності до укладеного між сторонами договору страхування. За місцем спричинення шкоди ФОП Оніщенко О.Ю. міг би пред`явити позов у разі, якщо такий позов був би заявлений до особи, яка винна у спричиненні шкоди внаслідок крадіжки майна позивача. Апеляційна колегія вважає хибними посилання апелянта на те, що у даному випадку допускається можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою. Зазначаючи, що поєднання деліктних та страхових правовідносин передбачає безумовне зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування потерпілому, якому він виплачує відповідну виплату замість завдавача шкоди, апелянт не враховує, що наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц та стосується правовідносин, які регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, Велика Палата Верховного Суду визначила, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування (аналогічна позиція застосована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №760/15471/15-ц). Отже, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки зовсім з інших підстав, ніж у даній справі №916/2894/20. Таким чином, у даному випадку, враховуючи, що ФОП Оніщенко О.Ю. пред`явлено позов про стягнення страхового відшкодування, оскільки позивач не згодний з відмовою страхової компанії виконати зобов`язання за цивільним договором та виплатити йому як страхувальнику страхове відшкодування, такий позов не може бути пред`явлений за місцем заподіяння шкоди на підставі ч.8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не випливає із заподіяння шкоди. Посилання позивача на те, що місцем початку виконання договору добровільного страхування вантажів на разове перевезення від 15.03.2018р. №024.994140315.20233 є саме м. Одесса, суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що в договорі жодним чином не конкретизовано місце виконання договору, натомість за умовами п.2.8.2 договору його дія поширюється на територію всіх країн за маршрутом перевезення, включаючи перевезення територією України, за виключенням країн, штатів та/або республік, які знаходяться під дією торгових обмежень ООН або США або на території яких відбуваються всякого роду військові дії або військові заходи. З огляду на вищенаведене, місцевий господарський суд правильно визначив загальну підставу для визначення підсудності за статтею 27 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач у своєму спорі не мав права вибору підсудності за ст. 29 Господарського процесуального кодексу України. Пунктом 1 ч.1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справу №916/2894/20 слід передати за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва на розгляд. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що скаржником не обґрунтована наявність підстав для скасування чи зміни оскарженої ухвали господарського суду. Доводи апеляційної скарги не містять інших важливих та доречних аргументів на користь його позиції та не впливають на правильність висновку місцевого господарського суду про передачу справи №916/2894/20 за підсудністю до м. Києва. Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.10.2020р. у справі №916/2894/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Оніщенко Олександра Юрійовича без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.10.2020р. у справі №916/2894/20 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Головей В.М. Суддя Разюк Г.П.