Постанова Київський апеляційний суд № 374/19/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 374/19/20 Головуючий у суді І інстанції Козіна С.М. Провадження № 22-ц/824/18/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив зменшити розмір аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 5 вересня 2016 року, а також стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 24 квітня 2004 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення суду від 29 жовтня 2007 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до рішення Ржищівського міського суду Київської області від 29 травня 2007 року з позивача на користь відповідача було стягнуто аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку. Після ухвалення зазначеного рішення позивач продовжував проживати з відповідачем однією сім`єю, тому виконавчий лист про стягнення аліментів до виконання не подавався. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 . У 2015 році цивільний шлюб сторін розпався, відповідач забравши спільних дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виїхала з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Влітку 2016 року ОСОБА_2 привезла сина ОСОБА_4 в м. Київ до квартири матері позивача по АДРЕСА_2 , в якій до цього часу він зареєстрований та проживає разом із матір`ю позивача, ходить до школи і практично перебуває на утриманні позивача та його матері. Із травня 2016 року позивач проживав в цивільному шлюбі з ОСОБА_7 , а 16 листопада 2019 року між ними було укладено шлюб. За час перебування у цивільному шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_8 та ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка ОСОБА_9 . Позивач вказував, що він більше семи років офіційно не працює, але з випадкових заробітків він постійно допомагав коштами, придбанням речей та подарунків як дочці ОСОБА_3 , так і синові ОСОБА_4 від попереднього шлюбу, що і зараз робить при можливості. Відповідач веде антисуспільний спосіб життя, має проблеми із законом, про дітей не піклується та, на його переконання, кошти, які він буде сплачувати в якості аліментів на утримання дитини, вона буде використовувати на свій розсуд, і аж ніяк не на утримання дочки ОСОБА_3 . У вересні 2016 року Дарницьким РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 52126564 про стягнення з позивача на користь відповідача аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, при цьому мінімальний розмір аліментів не міг бути меншим ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За усною домовленістю, так як позивач не мав і не має постійного місця роботи, сторони домовилися, що він та його родичі при можливості будуть допомагати як дочці ОСОБА_3 , так і синові ОСОБА_4 коштами та придбанням необхідних речей, що й робилося з боку позивача протягом 2016-2019 років, а відповідач зі свого боку зобов`язувалася забрати виконавчий лист з виконавчої служби та не пред`являти його до виконання. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо забрання виконавчого листа не виконала, внаслідок чого у позивача виник борг по сплаті аліментів понад сто тисяч гривень, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. У випадку позивача має місце, як його складне матеріальне становище, так і наявність двох інших малолітніх дітей. Він не відмовляється від виконання батьківського обов`язку щодо утримання дітей від першого шлюбу шляхом сплати аліментів та інших витрат на утримання та розвиток своїх дітей, яких він дуже любить і робить все можливе для їх матеріального забезпечення та духовного розвитку, і збирається це робити, але тягар заборгованості, який виник через його довірливість та юридичну безграмотність, так і через непорядність та жадібність відповідача, унеможливлює його фінансову стабільність. Під час проведення підготовчого провадження у справі, а саме 6 травня 2020 року до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій ОСОБА_1 , збільшивши свої позовні вимоги, також просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вересня 2016 року по теперішній час в повному обсязі. Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 10 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог відповідно до частини п`ятої статті 49 ЦПК України повернуто заявнику. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав достатніх доказів щодо наявності підстав для зменшення розміру присуджених до стягнення з нього аліментів, а наведені ним факти не є передбаченими законом обставинами, що свідчать про наявність у позивача поважних причин, з якими законодавець пов`язує можливість зміни розміру стягуваних аліментів, тому виходячи з пріоритету інтересів дитини підстави длязадоволення позову відсутні. При цьому суд встановив, що позивачем не було додано доказів направлення копії заяви про збільшення позовних вимог та доданих до неї документів відповідачу, що є підставою для неприйняття її до розгляду та повернення заявнику. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права,і ухвалити нове рішення,яким позовні вимоги задовольнити. Як на підставу вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що 10 вересня 2020 року він був присутній в суді, тому зазначення в оскаржуваному рішенні про те, що він не з`явився в судове засідання не відповідає дійсним обставинам справи. Відмовляючи у задоволенні позову, суд не врахував положення статті 182 СК України в частині наявності у нього на утриманні інших дітей. Суд, не приймаючи до розгляду уточнену позовну заяву, не пояснив йому, що копію цієї заяви необхідно направити на адресу відповідача, а він мав намір вручити такі документи відповідачу прямо в судовому засіданні. При цьому суд не з`ясував обставини спірних правовідносин, не захистив права позивача та його неповнолітньої дочки, яка фактично перебуває на його утриманні, хоча аліменти він повинен сплачувати відповідачу, яка невідомо де знаходиться. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з тим, що позивач просив суд зменшити розмір аліментів на утримання неповнолітньої дочки, сукупний розмір яких за шість місяців не перевищував ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи згідно ухвали суду від 16 грудня 2020 року здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 29 травня 2007 року у справі № 2-55/07 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 квітня 2007 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 5-7). Позивач також є батьком двох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8, 9). Згідно копії постанови про відкриття виконавчого провадження, 7 вересня 2016 року старшим державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 52126564 з виконання виконавчого листа № 2-55/07, виданого 30 травня 2007 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання спільної дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). За даними розрахунку заборгованості по аліментах, складеного державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, сума заборгованості по аліментах позивача станом на 1 вересня 2018 року становить 102 907 грн (а.с. 11). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. У частині першій статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України). Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно із роз`ясненнями, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»,розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне ж погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що він офіційно не працює, його випадкові заробітки є такими, що він не спроможний виплачувати аліменти у присудженому судом розмірі та на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей від іншого шлюбу, тобто посилався на зміну не тільки матеріального стану, а й сімейного. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, незалежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено частиною четвертою статті 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що доказів перебування позивача на обліку в центрі зайнятості як безробітного в пошуках роботи після свого звільнення не надано, а тимчасове безробіття останнього не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів з урахуванням того, що платник аліментів є здоровою особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, відтак спроможний надавати матеріальну допомогу своїй дитині на належному рівні. Отже, суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження погіршення свого матеріального стану з часу встановлення йому аліментних зобов`язань. Зазначені у позовній заяві обставини щодо домовленості сторін про порядок сплати аліментів не підтвердженні доказами у справі та не є належною підставою для зменшення стягнутої суми аліментів в розумінні положень статті 192 СК України. При розгляді даної справи суд першої інстанції врахував, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» та у справі «М.С. проти України»). Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (частина третя статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до рішення Ржищівського міського суду Київської області від 29 травня 2007 року розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні ще двох малолітніх дітей від іншого шлюбу, та відсутність у останнього постійного та стабільного заробітку, без підтвердження значного погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення прав дитини від шлюбу з ОСОБА_2 - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме її інтересам. Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 3 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 5 лютого 2020 року у справі № 664/252/19-ц та інших. Посилання апеляційної скарги на те, що 10 вересня 2020 року позивач був присутній в суді першої інстанції, проте судове засідання було проведено без його участі, не заслуговують на увагу як безпідставні, адже 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 особисто подав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі та підтримку заявлених позовних вимог (а.с. 59). Твердження позивача про те, що у нього збільшилися витрати у зв`язку з народженням дітей від іншого шлюбу та необхідності допомагати синові ОСОБА_4 , який проживає з його матір`ю, є необґрунтованими та такими, що не дають підстав для зменшення присуджених судом аліментів, оскільки батько зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку своїх дітей, при цьому він не є непрацездатною особою. Якщо ж з часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів змінилися обставини щодо місця проживання дитини з одним із батьків та у зв`язку з цим вона стала перебувати на фактичному утриманні саме платника аліментів, то це є наслідком виникнення між сторонами інших правовідносин, ніж тих, які є предметом судового розгляду у даній справі. З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи та розтлумачив норми матеріального права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність правових підстав для зменшення розміру присуджених до стягнення з позивача аліментів, а наведені ним факти не є передбаченими законом обставинами, що свідчать про наявність у позивача поважних причин, з якими законодавець пов`язує можливість зміни розміру стягуваних аліментів. У зв`язку з наведеним та виходячи з пріоритету інтересів дитини суд правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України). Згідно із імперативною нормою частини п`ятої статті 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, зокрема передбаченої пунктом 2 частини другої цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Встановивши, що позивачем не було додано доказів направлення копії заяви про збільшення позовних вимог та доданих до неї документів відповідачу, місцевий суд обґрунтовано вважав, що це є підставою для неприйняття її до розгляду та повернення заявнику. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 49, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ржищівського міського суду Київської області від 10 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній