Постанова Київський апеляційний суд № 754/8491/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8321/2024 Справа № 754/8491/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ржищівського міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Юрченка С.О. м. Ржищів 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, збільшивши позовні вимоги у вересні 2023 року, просив стягнути на свою користь безпідставно набуті грошові кошти: з ОСОБА_3 - в розмірі 41335 грн., з ОСОБА_4 - 24530 грн., стягнути з відповідачів пропорційно судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що з 23 квітня 2020 року по 06 травня 2021 року ОСОБА_1 були здійснені грошові перекази на банківський рахунок відповідачів, зокрема на рахунок ОСОБА_3 здійснено 19 грошових переказів на загальну суму 41335 грн., а на рахунок ОСОБА_4 - 7 грошових переказів на загальну суму 17630 грн. Дані грошові перекази позивач здійснював за виконання ремонту свого автомобіля, який ОСОБА_3 зобов`язаний був виконати за усною домовленістю, але між сторонами не було укладено жодного письмового договору стосовно ремонту автомобіля і ремонту здійснено не було. По мірі виконання ремонту, ОСОБА_3 зазначив позивачу про необхідність здійснення переказу тієї чи іншої грошової суми, які просив переказувати або на його картку, або на картку дружини ОСОБА_4 , що і неодноразово здійснювалось позивачем. Проте на момент подання позовної заяви ремонт ОСОБА_3 автомобіля так і не було здійснено, грошові кошти позивача були привласнені відповідачами і не повернуті. Отже, правова підстава набуття цих грошових коштів відпала в зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 за усною домовленістю свого обов`язку з ремонту автомобіля позивача. Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 17 січня 2024 року в позові відмовлено. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Ржищівського міського суду Київської області від 17 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в оскаржуваному рішенні суд зазначає, що з листа АТ «Оксі Банк» від 09 травня 2023 року неможливо встановити факти зарахування коштів на рахунок відповідача саме від позивача. Однак вказаним листом відображено виписку з банківського рахунку ОСОБА_3 , тобто всі його фінансові транзакції, майже за три роки. Квитанціями АТ КБ «ПриватБанк» відображено 18 транзакцій грошових переказів позивача з власної банківської карти на банківську картку, в якій не зазначено отримувача коштів, а вказаний неповний номер картки в призначенні платежу. Квитанцією АТ «Оксі Банк» від 16 квітня 2021 року вказано одержувачем грошових коштів відповідача ОСОБА_3 і цей же неповний номер карти. Таким чином, в квитанції АТ «Оксі Банк» зазначається вищевказаний неповний номер банківської картки та власник цієї карти ОСОБА_3 , цей же неповний номер банківської картки повністю збігається з неповним номером картки у квитанціях АТ КБ «ПриватБанк», на який позивач здійснював грошові перекази. У 18 квитанціях АТ КБ «ПриватБанк» позивача зазначені конкретні суми грошових переказів і дати, які повністю збігаються з сумами і датами отримання грошових переказів відповідачем у листі АТ «Оксі Банк», про що детально описано в письмових поясненнях від 05 вересня 2023 року. Отже, зазначені факти та докази чітко встановлюють прямий причинно-наслідковий зв`язок отримання ОСОБА_3 грошових коштів, надісланих саме позивачем. Крім того, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено про відсутність будь-яких доказів виконання чи невиконання ремонту автомобіля, придбання запчастин (акти виконаних чи невиконаних робіт, перелік обсягу робіт, висновки експертів, товарні, фіскальні чеки, накладні тощо), і що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконав. Наводив зміст ст. 11, 202, 203, 205, 626, 638, 640, 641, 208 ЦК України, п. 5 Перехідних положень Податкового кодексу України, вказував, що виходячи з цих норм, між сторонами не було укладено жодного договору, так як сторони не домовились щодо конкретних дій по ремонту автомобіля та не було досягнуто згоди ні по яким істотним умовам договору, а в силу припису закону про обов`язкову письмову форму для правочинів, сума яких перевищує 20 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, договір між позивачем та відповідачем в будь-якому випадку мав бути укладений лише в письмовій формі. Крім цього, сторони лише усно попередньо домовились, що вони в майбутньому укладуть договір про ремонт автомобіля та досягнуть всіх істотних умов такого договору. Тобто була домовленість, щоб в майбутньому укласти договір по ремонту автомобіля, а грошові кошти надсилались лише як аванс. Таким чином, оскільки між сторонами не було укладено договору про ремонт автомобіля та відповідно не було здійснено такого ремонту, то суд першої інстанції не врахував, що доказів невиконання ремонту автомобіля, придбання запчастин, невиконання відповідачем своїх зобов`язань ремонту автомобіля не може бути фізично, так як договір не укладено, відповідно зобов`язань по ремонту автомобіля у ОСОБА_3 не виникло, ремонт ним не здійснювався, а лише були здійснені перекази грошових коштів відповідачу як аванс. Посилаючись на зміст ст. 1212 ЦК України, правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 201/1311/19, від 26 квітня 2023 року в справі № 439/1683/18, від 19 жовтня 2023 року в справі № 761/13656/20, від 15 серпня 2023 року в справі № 758/8567/17, зазначив, що грошові кошти позивача, які знаходяться у володінні відповідачів, в будь-якому випадку є безпідставно набутими, так як позивач фактично тільки надіслав грошові кошти ОСОБА_3 , а останній не надав ніякої послуги/товару позивачу, і неважливо, чи вважав би суд першої інстанції договір укладеним між сторонами, або не укладеним. Отже, позивач здійснив перекази грошових коштів відповідачам як аванс на ремонт свого автомобіля, а за відсутності такого ремонту очікував на добровільне повернення цих грошових коштів, що у протилежному випадку давало позивачу законне право на їх стягнення у судовому порядку. Але аж ніяк позивач не погоджувався на настання невигідних для себе наслідків, а навпаки, очікував на повернення грошових коштів відповідачами, при цьому бажання дарувати ці грошові кошти відповідачам у нього не було. В даному випадку судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 1212 ЦК України. Від відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачі просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначали, що неможливо погодитися з міркуваннями позивача про те, що неповний номер банківської картки, зазначений в квитанції АТ «Оксі Банк» від 16 квітня 2021 року і власник цієї картки ОСОБА_3 , і неповний номер банківської картки, вказаний у квитанціях АТ КБ «ПриватБанк», свідчать про прямий причинно-наслідковий зв`язок перерахування позивачем та отримання відповідачем грошових коштів, те саме стосується стверджуваних позивачем збігів дат та сум грошових переказів в квитанціях АТ «Оксі Банк» та АТ КБ «ПриватБанк». Такі висновки позивача ґрунтуються на не підставі однозначних та беззаперечних фактів, а на припущеннях та часткових співпадіннях, які не можуть бути покладені в основу судового рішення. Встановлення ж судом фактів перерахування позивачем на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 65865 грн. та на рахунок ОСОБА_4 в сумі 24530 грн. свідчать про врахування судом наданих позивачем доказів та надання їм належної оцінки, а тому відповідачі не вбачають правових підстав для незгоди з рішенням суду по причині неврахуванням поданих позивачем доказів. Незгода позивача зі змістом ухваленого рішення не може бути підставою для його скасування. Крім того, встановлення судом факту перерахування позивачем на рахунок відповідачів конкретних сум жодним чином не впливає на зміст ухваленого рішення. Вказували, що позивачем не надано жодних доказів наявності між сторонами будь-якої попередньої домовленості (листування, розписок, показань свідків тощо), те саме стосується стверджуваного позивачем невиконання ОСОБА_3 деяких робіт по ремонту автомобіля, тобто суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач жодним чином не підтвердив існування обставин, на які він посилається як на підстави позову. Зі змісту наданих позивачем пояснень вбачається, що він послідовно, добровільно і систематично, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перераховував грошові кошти відповідачам без зазначення платежу, знаючи, що між ними відсутні зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідачів, а тому слід вважати, що позивач, розуміючи всі ризики, добровільно розпорядився своїми коштами, перерахувавши їх відповідачам. Позивач знав або мав знати про те, що відсутність належно оформлених договірних відносин між сторонами позбавить його можливості захищати свої права як сторони зобов`язання. Проте, як вбачається з пояснень самого ж позивача, він протягом тривалого часу перераховував кошти відповідачам, не укладаючи з ними будь якого договору та жодним чином не оформляючи відносини між сторонами як зобов`язальні. Вказували, що в контексті ст. 1212 ЦК України позивача неможливо вважати потерпілим, оскільки він своїми свідомими систематичними діями самостійно поставив себе у завідомо невигідне становище. В даній справі відсутня будь-яка помилка з боку позивача, обман, правопорушення або випадковий збіг обставин, які б давали підстави вважати позивача потерпілою стороною. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, якщо потерпіла сторона знає, що в неї немає зобов`язання (немає обов`язку) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Поведінка позивача в даній справі є суперечливою, оскільки він вільно і без помилки погодився на настання невигідних та ризикових для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих. При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги, відсутні будь-які підстави вважати, що перераховані позивачем кошти є саме авансом, оскільки це нічим, крім слів самого позивача, не підтверджується. В призначеннях платежів не зазначено, що це кошти, перераховані як аванс в рахунок майбутнього зобов`язання по ремонту автомобіля. При цьому взагалі будь-які підстави вважати, що перераховані кошти є саме авансом, відсутні. У той же час самі лише пояснення позивача, з якими не погоджуються відповідачі, не можуть бути покладені в основу судового рішення та не є підставою для скасування законного рішення. Підсумовуючи, вказували, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному розумінні позивачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також неправильному трактуванні правових висновків Верховного Суду. Позивач дійшов помилкового висновку, що в даному спорі підлягають застосуванню положення ст. 1212 ЦК України, оскільки навіть якщо припустити, що позивач перераховував кошти на рахунки відповідачів, як він про це стверджує, то відсутні будь-які підстави вважати ці кошти безпідставно набутими, так як позивач систематично, добровільно та за відсутності будь-якої помилки розпоряджався наявними у нього грошима. Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач вказував, що здійснивши перекази грошових коштів відповідачам як аванс за ремонт свого автомобіля, очікував на укладення в майбутньому з ОСОБА_3 договору по ремонту автомобіля. За відсутності такого ремонту позивач очікував на добровільне повернення цих грошових коштів від відповідачів. А вже при неповерненні таких грошових коштів в добровільному порядку, позивач вирішив використати своє право на цивільний захист своїх прав та інтересів шляхом стягнення даних грошових коштів в судовому порядку. Отже, здійснюючи перекази грошових коштів відповідачам як аванс за ремонт автомобіля, він в жодному разі не погоджувався на настання невигідних для себе наслідків, а саме на безпідставне дарування таких грошових коштів відповідачам та неповерненню їх собі. Вказував, що відповідачі не вбачають, що перераховані ним грошові кошти є авансом, так як він добровільно перераховував їх на банківські рахунки відповідачів та не вказував, що це кошти, перераховані як аванс. Враховуючи, що між сторонами відсутні факти укладення жодних договорів, спірні грошові кошти не можуть бути завдатком, а є саме авансом, і такі спірні кошти є безпідставно набутими, по яким у відповідачам виникають зобов`язання по їх поверненню позивачу. Наголошував, що відповідачами самими неодноразово, зокрема і у відзиві на апеляційну скаргу, було підтверджено та не заперечувалось, що ними були отримані грошові кошти від позивача. За наявності факту переказу та отримання відповідачами грошових коштів від позивача, за відсутності договірних зобов`язань між сторонами та відсутності факту ремонту автомобіля позивача ОСОБА_3 , спірні грошові кошти, відповідно до ст. 1212 ЦК України, є безпідставно набутими, так як відсутня підстава їх набуття. Крім того, за відсутності будь-яких договорів між сторонами та підтвердження факту отримання спірних грошових коштів відповідачами від позивача, відповідачі так і не зазначили, на якій правовій підставі вони отримали такі кошти від позивача, щоб не повертати їх. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач систематично та послідовно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перераховував кошти відповідачам без зазначення платежу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідачів, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що в свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Audi A6 д.н.з. НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а. с. 205 т. 1). Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 02 листопада 2022 року, відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб 17 березня 2020 року (а. с. 103 - 104 т. 1). ОСОБА_1 в період з 23 квітня 2020 року по 06 травня 2021 року було здійснено грошові перекази (а. с. 7 - 13 т. 1): 23 квітня 2020 року в сумі 4680 грн. на рахунок ОСОБА_7 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 25 квітня 2020 року в сумі 2700 грн. на рахунок ОСОБА_7 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 26 квітня 2020 року в сумі 1400 грн. на рахунок ОСОБА_7 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 07 травня 2020 року в сумі 1100 грн. на рахунок ОСОБА_7 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 16 травня 2020 року в сумі 1750 грн. на рахунок ОСОБА_7 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 01 липня 2020 року в сумі 3500 грн. на рахунок ОСОБА_4 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 11 серпня 2020 року в сумі 2500 грн. на рахунок ОСОБА_4 , призначення платежу Personal funds transfer (переказ власних коштів); 16 вересня 2020 року в сумі 1000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 30 вересня 2020 року в сумі 1000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 30 вересня 2020 року в сумі 2870 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 17 жовтня 2020 року в сумі 2000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 18 листопада 2020 року в сумі 1425 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 01 грудня 2020 року в сумі 2000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 15 грудня 2020 року в сумі 1000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 24 грудня 2020 року в сумі 3000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 07 січня 2021 року в сумі 1000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 11 січня 2021 року в сумі 2200 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 01 лютого 2021 року в сумі 1000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 09 лютого 2021 року в сумі 1000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 23 лютого 2021 року в сумі 4000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 17 березня 2021 року в сумі 600 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 05 квітня 2021 року в сумі 2540 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 23 квітня 2021 року в сумі 6200 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 26 квітня 2021 року в сумі 3000 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку; 06 травня 2021 року в сумі 2600 грн. на картку НОМЕР_3 , призначення платежу переказ з картки на картку. Згідно підтвердження операції по картці 20968611 АТ «Оксі Банк» від 16 квітня 2021 року, позивач здійснив перерахування коштів на ім`я ОСОБА_3 в сумі 3041,10 грн. (а. с. 14 т. 1). Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 24 квітня 2023 року на запит суду повідомлено, що картки НОМЕР_4 , НОМЕР_5 належать ОСОБА_4 , щодо картки НОМЕР_6 немає інформації, картка не обслуговується в АТ КБ «ПриватБанк». Підтверджено, що від ОСОБА_1 було здійснено платежі на карту НОМЕР_7 на ім`я ОСОБА_4 . Зазначено, що перекази від ОСОБА_1 на карту ОСОБА_3 немає можливості перевірити, квитанцій немає, карта належить іншому банку, тому у виписці немає призначення, з ПІБ, лише вказується «переказ коштів». Крім того, даним листом підтверджено, що крім переказу коштів, зазначених в позові, ОСОБА_1 здійснено такі перекази на картку ОСОБА_4 : 23 травня 2020 року на суму 3000 грн., 24 травня 2020 року на суму 2000 грн., 25 травня 2020 року на суму 1300 грн., 25 травня 2020 року на суму 600 грн. (а. с. 160 - 162 т. 1). Листом АТ «Оксі Банк» від 09 травня 2023 року на запит суду надано в електронному вигляді на оптичному диску виписку по рахунку ОСОБА_3 за період з 28 серпня 2020 року по 04 травня 2023 року, в якій відображено дату операції, опис операції та суму операції (а. с. 158). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Звертаючись до суду з даним позовом та в заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 зазначив, що ним здійснювались перекази грошових коштів відповідачам як аванс за майбутнє виконання ремонту свого автомобіля, який ОСОБА_3 зобов`язаний був виконати за усною домовленістю, а саме за переказані грошові кошти мав придбати певні деталі/запчастини та в подальшому здійснити їх заміну/ремонт, однак відповідачем весь час відтягувалося виконання цих зобов`язань. Отже, між сторонами не було укладено жодного документу стосовно ремонту автомобіля, жодних актів виконання ремонту автомобіля, так як кошти переказувались як аванс для майбутнього ремонту, сторони не домовились щодо конкретного ремонту автомобіля і не досягли згоди по істотним умовам договору, а самого ремонту не було здійснено, тому відповідачі безпідставно набули належні йому грошові кошти. Заперечуючи проти позову, відповідачі у відзиві на апеляційну скаргу вказували, що позивачем не надано доказів існування між сторонами домовленості щодо ремонту автомобіля та порушення такої домовленості з боку відповідача ОСОБА_3 , не вказано істотних умов договору: його предмет, строки виконання зобов`язання, ціну договору та інші відомості. Позивач стверджує, що відповідачами було протиправно привласнено його грошові кошти, проте ні строків виконання зобов`язання, ні інших його умов позивач не вказує, з чого неможливо зробити висновок, в чому полягало зобов`язання та що його дійсно було порушено. Надані позивачем квитанції свідчать про перерахування ним коштів, проте вони жодним чином не підтверджують факт того, що ці кошти були сплачені за виконання ремонтних робіт, а тому не є належними доказами в контексті предмету доказування. Крім того, не можуть вважатися належним доказом квитанції, в яких не вказано отримувача. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Судом першої інстанції у цій справі не встановлено відповідних договірних відносин, і сторонами вказаних обставин не заперечується. Крім того, на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування доказів, наявних в матеріалах справи, судом першої інстанції встановлено, що позивачем ОСОБА_1 на рахунки відповідача ОСОБА_4 було здійснено 11 переказів на загальну суму 24530 грн., вказавши в призначенні платежу «переказ особистих коштів». Щодо 18 грошових переказів на рахунок відповідача ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість встановлення фактів зарахування коштів по квитанціям АТ КБ «ПриватБанк» саме від позивача ОСОБА_1 та їх призначення. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи, що стверджувані позивачем збіги дат та сум грошових переказів в квитанціях АТ «Оксі Банк» та АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на відсутність у виписці по рахунку АТ «Оксі Банк» відомостей про особу, від якої надходили грошові перекази, та зважаючи на значну кількість здійснених фінансових операцій за спірний період, ґрунтуються на не підставі однозначних та беззаперечних фактів, а на припущеннях та часткових співпадіннях, які не можуть бути покладені в основу судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як такі, що зроблені на підставі припущень, доводи апеляційної скарги, що оскільки в квитанції АТ «Оксі Банк» зазначається неповний номер банківської картки та власник цієї карти ОСОБА_3 , цей же неповний номер банківської картки повністю збігається з неповним номером картки у квитанціях АТ КБ «ПриватБанк», на який позивач здійснював грошові перекази, а у 18 квитанціях АТ КБ «ПриватБанк» позивача зазначені конкретні суми грошових переказів і дати, які повністю збігаються з сумами і датами отримання грошових переказів відповідачем у листі АТ «Оксі Банк», зазначені факти та докази чітко встановлюють прямий причинно-наслідковий зв`язок отримання ОСОБА_3 грошових коштів, надісланих саме позивачем. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року в справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22), від 04 серпня 2021 року в справі № 185/446/18 (провадження № 61-434св20) та обґрунтовано враховані судом першої інстанції. Аналогічні правові висновки підтримувалися Верховним Судом і в подальшому, зокрема, в постанові від 17 квітня 2024 року в справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23), що свідчить про сталість такої правової позиції. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду від 11 січня 2023 року в справі № 548/741/21 та від 04 серпня 2021 року в справі № 185/446/18, правильно визначився з тим, що ОСОБА_1 сплатив на користь відповідачів кошти, знаючи, що між ним та відповідачем ОСОБА_3 відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), отже, підстави для задоволення позову та стягнення з відповідачів коштів на користь позивача відсутні. При цьому позивач перераховував відповідачам кошти тривалий час, а саме з квітня по серпень 2020 року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 11 платежів ОСОБА_4 та один підтверджений платіж ОСОБА_3 . У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є переказ власних коштів. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною. Апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існувала усна домовленість щодо виконання останнім ремонту автомобіля позивача, оскільки такі доводи не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами і ґрунтуються лише на поясненнях позивача, які відповідачами не визнаються. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивач здійснив перекази грошових коштів відповідачам як аванс на ремонт свого автомобіля, а за відсутності такого ремонту очікував на добровільне повернення цих грошових коштів, що у протилежному випадку давало позивачу законне право на їх стягнення у судовому порядку; що позивач не погоджувався на настання невигідних для себе наслідків, а навпаки, очікував на повернення грошових коштів відповідачами, при цьому бажання дарувати ці грошові кошти відповідачам у нього не було. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постановах від 14 лютого 2022 року в справі № 201/1311/19 (про те, що для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося), від 26 квітня 2023 року в справі № 439/1683/18 (про те, що відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої), від 19 жовтня 2023 року в справі № 761/13656/20 (про те, що норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань), від 15 серпня 2023 року в справі № 758/8567/17 (про те, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання) не приймаються апеляційним судом, оскільки рішення суду першої інстанції цим правовим висновкам не суперечить. Доводи апеляційної скарги, що оскільки сторонами не було укладено договору про ремонт автомобіля і не було здійснено такого ремонту, відтак доказів невиконання ремонту автомобіля, непридбання автозапчастин, невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань по ремонту автомобіля не може бути фізично, оскільки таких зобов`язань у ОСОБА_3 не виникло, ремонт ним не здійснювався, а лише були здійснені перекази грошових коштів на його рахунок, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та відхиляються апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 17 січня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.