Постанова 4857 № 500/1647/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Осташ А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1647/20 пров. № А/857/12738/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Макарика В.Я., Матковської З.М. за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шумської міської ради на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року у справі № 500/1647/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 07.07.2020 р. позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Шумської міської ради Тернопільської області в якому просить суд: -визнати протиправним та скасувати рішення Шумської міської ради Тернопільської області № 3712 від 03.03.2020р. про відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки, кадастровий номер 6125810100:02:003:0463 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0400 г, яка розташована в АДРЕСА_1 ; -зобов`язати Шумську міську раду Тернопільської області повторно розглянути подану заяву від 22.10.2019р. про безоплатну передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,0400 га, кадастровий номер 6125810100:02:003:0463, яка розташована в АДРЕСА_1 ; Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Шумська міська рада Тернопільської області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.09.2020р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. 03.03.2020р. Рішенням Шумської міської ради Тернопільської області №3712 від «Про відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки» ОСОБА_1 відмовлено в безоплатній передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 6125810100:02:003:0463 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка площею ), 0400 га яка знаходиться в АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що земельна ділянка в такій конфігурації не відповідає фактичному використанню та порушуватиме права третіх осіб щодо обмеження доступу до їх домоволодінь, та відсутнє погодження меж з суміжними землекористувачами, що не відповідає вимога ст.198 Земельного кодексу України". Як видно із оспорюваного рішення, відповідач при його прийнятті керувався +4 посилання передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.2 КАС України видно, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). На суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення. Проте, відповідач в порушення вимог ст.77 КАС України не надав належних та допустимих доказів для оцінки судом обставин правомірності та обґрунтування прийняття рішення. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені ст.116 Земельного кодексу України. Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України. Із змісту ст.118 Земельного кодексу України видно, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Із аналізу ст.118 Земельного кодексу України видно, що відмова органу місцевого самоврядування який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність повинна бути мотивованою. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновків, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 22.04.2019 р. у справі № 263/16221/17. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Земельним кодексом України не передбачено такої підстави для відмови в безоплатній передачі у власність земельної ділянки у зв`язку з тим, що «земельна ділянка в такій конфігурації не відповідає фактичному використанню та порушуватиме права третіх осіб щодо обмеження доступу до їх домоволодінь, та відсутнє погодження меж з суміжними землекористувачами, що не відповідає вимога ст.198 Земельного кодексу України". При цьому, апеляційний суд, не приймає до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції невірно застосував ч.6, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, як виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки ОСОБА_1 розробляв технічну документацію із землеустрою під житловим будинком і орган місцевого самоврядування не надавав йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, а розглядав технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і встановив що земельна ділянка не перебувала у фактичному користуванні позивача виходячи з наступних підстав. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідач вищевказаних обставин не зазначив в оспорюваному рішенні, та прийняв рішення керуючись зокрема, ст.ст. 116,118 Земельного кодексу України та не зазначив яку саме частину статті 118 Земельного кодексу України застосував до спірних правовідносин, що спростовує його доводи про те, що суд першої інстанції невірно застосував ч.6, ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. Тобто, з оспорюваного рішення Шумської міської ради Тернопільської області №3712 від 03.03.2020р. про відмову ОСОБА_1 в безоплатній передачі у власність земельної ділянки та із змісту апеляційної скарги не можливо чітко встановити, з яких саме підстав виходив суб`єкт владних повноважень, приймаючи рішення тому, колегія суддів не має можливості оцінити обставини, які були підставою для його винесення та дійшла висновку, що таке рішення прийняте необґрунтовано та нерозсудливо. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому, дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16. Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями. Тобто, прийняття рішення про відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки віднесено виключно до компетенції органів місцевого самоврядування та не входить до компетенції суду. Таким чином, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Оскільки оспорюване рішення є протиправним яке слід скасувати, а порушені права позивача на обґрунтоване, розсудливе та належним чином мотивоване рішення підлягають поновленню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про безоплатну передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги що комісія з розгляду земельних спорів є легітимною, розміщення на спірний земельній ділянці септиків і вигрібних ям, передача у власність земельної ділянки унеможливлює доступ третіх осіб до їх будинковолодіння, відсутність погодження меж з суміжними землекористувачам тощо колегія суддів не приймає до уваги з наведених вище підстав. Інші Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Шумської міської ради Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року у справі № 500/1647/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя В.Я. Макарик Суддя З.М. Матковська Постанова в повному обсязі складена 04.01.2021р.