Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3581/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3581/20 пров. № А/857/13484/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М. з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №380/3581/20 (суддя Потабенко В.А., повне судове рішення складено 05.10.2020, м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: а) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; б) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме - з 21.02.2020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення вимог пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відмовив позивачу у здійсненні доплати до пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії. Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення" від 16.07.2008 № 654 є необґрунтованим з огляду на невідповідність її нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. Рішенням від 29 вересня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини справи та дійшов хибного висновку, що позивач не звертався до відповідача з відповідною заявою про перерахунок пенсії. Зі змісту заяви від 21.02.2020 чітко видно прохання позивача підвищити пенсію та провести перерахунок призначеної пенсії, як реабілітованій особі, керуючись п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При поданні вказаної заяви працівник пенсійного органу не звернув уваги позивача на те, що така заява не відповідає встановленому зразку, не було висловлено ніяких зауважень органом пенсійного фонду з приводу форми заяви і в подальшому. Крім того, відповідь Дрогобицького відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області від 19.03.2020 містила висновок про відмову у перерахунку пенсії позивача не з підстави порушення процедури звернення чи подання заяви невстановленого зразка. Підставою відмови зазначено те, що норма ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» не поширюється на осіб, які народжені в місцях примусового виселення. Повідомлено про те, що право на підвищення пенсій мають громадяни, які були примусово заслані і виселені з постійного місця проживання. Апелянт вважає, що він дотримався всіх вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФ України 25.11.2005 №22-1. Натомість відмовивши у розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій). З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи позивача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права. Учасники справи викликалися в судове засідання, проте у зв`язку з їх неявкою фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Хасамі, район імені Лазо, Хабаровський край, РСФСР, батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 . Згідно з архівною довідкою режимно-секретного відділу Головного управлінням внутрішніх справ України у Львівській області від 05.04.2012 № 10/255 ОСОБА_3 разом з матір`ю 11.10.1949 із села Болехівці Дрогобицького району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 10.12.1949 виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, з політичних мотивів, як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки звільнена - 27.10.1959. На підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_3 реабілітована, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. 05.10.2015 Львівська обласна рада видала позивачу посвідчення № 150/8-П, згідно з яким позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 позивач є отримує пенсію за віком. 21.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив підвищити пенсію та здійснити перерахунок відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як реабілітованій особі. До вказаної заяви позивач долучив пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 та посвідчення від 05.10.2015 № 150/8-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відповідач листом від 19.03.2020 №1577-1528/К-02/8-1300/20 повідомив позивача про те, що підвищення пенсії виплачується згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення пенсійного забезпечення" від 16.07.2008 №

654. Стаття 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" не поширюється на осіб, які народження в місцях примусового виселення. Вказав на необхідність подання документів, передбачених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що норми статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" поширюються на позивача, оскільки матір позивача є репресованою особою, яка у подальшому реабілітована, а тому позивач є членом сім`ї такої особи. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не звертався до відповідача із заявою та відповідними документами, а тому відповідач взагалі не розглядав питання щодо перерахунку та виплати підвищення до пенсії позивача у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано. Відтак, відповідач не вчинив протиправних дій щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_5 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 №962-XII, в редакції до внесення змін Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII (далі - Закон України № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності вказаним Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Згідно зі статтею 3 Закону України №962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до вказаного Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів доручено утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням таких комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям. Як встановив суд, згідно з архівною довідкою режимно-секретного відділу Головного управлінням внутрішніх справ України у Львівській області від 05.04.2012 №10/255 ОСОБА_3 (матір позивача) разом з матір`ю 11.10.1949 із села Болехівці Дрогобицького району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 10.12.1949 виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки звільнена - 27.10.1959. Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що стаття 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на України" не поширюється на осіб, які народжені в місцях примусового виселення, оскільки членами сім`ї, відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Враховуючи те, що матір позивача є репресованою особою, яка у подальшому реабілітована, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач є членом сім`ї такої особи. Поряд з цим апеляційний суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1; далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій), згідно з яким при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Відповідно до пункту 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до відповідача із заявою 21.02.2020, в якій просив підвищити пенсію та здійснити перерахунок відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як реабілітованій особі. До вказаної заяви позивач долучив пенсійне посвідчення та посвідчення від 05.10.2015 № 150/8-П, згідно з яким позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відповідно до статті 6 Закону України №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені вказаним Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача такого посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів. Постановою Кабінету Міністрів УРСР "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24.06.1991 № 48 затверджено зразок посвідчення про право на пільги реабілітованих. Як вбачається з наданої відповідачем відповіді, жодних зауважень щодо належності посвідчення позивача Головне управління ПФУ у Львівській області не зазначено. При цьому, як видно з копії посвідчення, таке містить усі дані, наявність яких передбачено постановою Кабінету Міністрів УРСР "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". З огляду на це апеляційний суд вважає, що позивач надав необхідні документи для розгляду його заяви про перерахунок пенсії, Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, відповідач належного розгляду заяви позивача не здійснив, та відповідно за результатами розгляду такої заяви рішення не прийняв. Відповідно до ч.1-2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність подання позову, оскільки з врахуванням встановлених обставин справи, з метою забезпечення реалізації права позивача на належне вирішення питання про перерахунок пенсії, міг обрати інший спосіб захисту прав позивача, при цьому такий жодним чином не суперечив нормам чинного законодавства. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 317, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №380/3581/20 та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення підвищення до пенсії та перерахунок пенсії на підставі пункту "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення підвищення до пенсії та перерахунок пенсії на підставі пункту "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і за результати її розгляду прийняти рішення з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна ) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 04.01.2021.