Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/8918/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/8918/21 пров. № А/857/64/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Кушнерика М.П. суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, прийняте суддею Костюкевич С.Ф. в м.Луцьку, у письмовому провадження, у справі № 140/8918/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов2язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: В серпні 2021 року, ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправними щодо невиплати підвищення до пенсії в розмірі 50% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов`язати нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 вказаного Закону в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з моменту звернення. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є реабілітованою особою, а тому має право на виплату підвищення до пенсії на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, однак відповідачем протиправно відмовлено в нарахуванні та виплаті такого підвищення в зв`язку з тим, що він не був переселений, а народився під час перебування його батька на спенпоселенні, а також через відсутність законодавчого врегулювання виплати даного виду підвищень до пенсії, що, як вважає позивач, суперечить положенням пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, визначеного пунктом «г» етапі 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 19.04.2021. Вирішено питання судових витрат. Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом не враховано, що згідно архівної довідки МВС України у Волинській області позивач не був примусово переселений, а народився в 1958 році на спецпоселенні, відповідно, для встановлення підвищення до пенсії як потерпілому від репресій, якого було примусово переселено, законних підстав не вбачається. Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду і не наведено поважних причин його пропуску. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов залишити без розгляду. Позивач подав на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарга та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області, як отримувач пенсії за віком. Відповідно до висновку Національної комісії з реабілітації про визнання потерпілою від репресій особи, встановлено, що наявні підстави для визнання ОСОБА_1 потерпілим від репресій з політичних мотивів. Також зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кисельовську Кемеровської області, під час перебування його батька на спецпоселенні. Рішенням Національної комісії з реабілітації про визнання потерпілою від репресій особи від 18.07.2019 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано потерпілим від репресій. Рожищенською міською радою 19.02.2020 року видано ОСОБА_1 посвідчення, згідно з яким позивач має право на пільги, передбачені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення надбавки до пенсії як вид грошової компенсації реабілітованому. Листами від 07.12.2020 року № 16915-17003/С-02/8-0300/20 та від 30.04.2021 року № 3756-3582/С02/8-0300/21 ГУ ПФУ у Волинській області позивача повідомлено, що підвищення репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 в розмірах 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Згідно наданих позивачем документів факту примусового переселення не встановлено. Також зазначає, що позивач не був примусово переселений, а народився в 1958 році на спецпоселенні, а, відтак, підстави встановлювати підвищення відсутні. Вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся з даним позовом до суду. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з наступного. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до преамбули Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 року № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України, або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "війками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Згідно статті 3 Закон № 962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Статтею 9 даного Закону встановлено, що вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям. Реабілітованими також визнаються громадян, засуджені за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ. Згідно ст. 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом. Відповідно до статті 12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV від 15.07.1999, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, суд вірно вказав, що слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. З наявного в матеріалах справи посвідчення вбачається, що позивач визнаний реабілітованим та відповідно до посвідчення № 2 від 19.02.2020 року, має право у тому числі, на пільги, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Отже ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підвищення до пенсії, яке повинне бути нараховане, має виплачуватись позивачу не в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654. що звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону № 1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу. Відтак, аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта на пропуск позивачем строку передбаченого ст. 122 КАС України, оскільки такий строк не пропущений, а з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 19.04.2019 року звертався з заявою до ГУ ПФУ у Волинській області та надавав додаткові документи, також поряд з цим на його заяву в листі відповідачем від 30.04.2021 року вказано, що по суті його питання йому надано роз`яснення листом ГУ ПФУ від 07.12.2020 року, тобто підтверджено, що по суті даного питання ніякого рішення відповідачем не приймалось. Позивач звернувся до суду поштовими засобами зв`язку 18 серпня 2021 року (а.с. 1 - 17), тобто в межах шестимісячного строку. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 140/8918/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула