Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3703/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3703/20 пров. № А/857/8873/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Бруновська Н.В. суддя Глушко І.В. секретар судового засідання Гнатик А.З. за участю: представник відповідача Лучишин Г.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (головуючий суддя Гулик А.Г., м.Львів, спрощене порвадження) у справі № 380/3703/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії В С Т А Н О В И В: 14 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, апелянт Головне управління ПФУ у Львівські області), в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що відповідач протиправно, в порушення вимог пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відмовив позивачу у здійсненні доплати до пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії. Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» від 16.07.2008 № 654 є необґрунтованим, з огляду на не відповідність її нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржене рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у позивача документа встановленого зразка, який посвідчує право особи на отримання пільг передбачених Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Крім того, позивач вважав помилковим і висновок суду першої інстанції щодо передчасності заявленого позову через те, що відповідач не розглядав по суті заяву позивача, оскільки, на думку ОСОБА_1 , відповідач у направленому йому листі вказав про відсутність у позивача права на перерахунок пенсії. У відповідь на апеляційну скаргу відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій проти вимог скарги заперечив, зазначив, що позивач не надав йому необхідних документів для розгляду його заяви щодо перерахунку пенсії, а відтак наголошує, що рішення про відмову у перерахунку пенсії управлінням не приймалось. Позивач надіслав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій не погодився з доводами відповідача, та в якому наполягає на тому, що за результатами розгляду його заяви відповідач все ж прийняв відповідне рішення, однак таке, на думку позивача, не є законним. Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує. Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне. На підставі ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд перевіряє висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Хасамі, район імені Лазо Хабаровського краю, Російської Федерації, батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 . Відповідно до архівної довідки режимно-секретного відділу Головного управлінням внутрішніх справ України у Львівській області від 05 квітня 2012 року № 10255 ОСОБА_3 , разом з матір`ю 11 жовтня 1949 року, за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 10 грудня 1949 року з політичних мотивів, як член сім`ї учасника ОУН-УПА, виселена із села Болехівці Дрогобицького району Львівської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, та звільнена - 27 жовтня 1959 року. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_3 реабілітована, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. 12 червня 2012 року Львівська обласна рада видала позивачу посвідчення № 96/18-П, згідно з яким позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 позивач є отримувачем пенсії за віком. 21 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив підвищити пенсію та здійснити перерахунок відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як реабілітованій особі. До вказаної заяви позивач долучив пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 та посвідчення від 12 червня 2012 року № 96/18-П, згідно з яким позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Листом від 19 березня 2020 року №1578-1531/К-02/8-1300/20 відповідач повідомив позивача про те, що підвищення пенсії виплачується згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення пенсійного забезпечення» від 16 липня 2008 року №

654. Зазначено, що стаття 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» не поширюється на осіб, які народженні в місцях примусового виселення. Вказав на необхідність подання документів, передбачених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач помилково вважав, що норми статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» не поширюється на позивача, оскільки матір позивача є репресованою особою, яка у подальшому реабілітована, то суд вважає, що позивач є членом сім`ї такої особи. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до переконання, що позивач не звертався до відповідача із заявою та відповідними документами, а тому відповідач взагалі не розглядав питання щодо перерахунку та виплати підвищення до пенсії позивача у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано. Тому, відповідач не вчинив протиправних дій щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції лише частково, з огляду на наступні міркування. Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-XII, в редакції до внесення змін Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII (далі - Закон України № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності вказаним Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Згідно зі статтею 3 Закону України №962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Статею 9 вказаного Закону встановлено, що вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до вказаного Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів доручено утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням таких комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям. Як встановив суд, згідно з архівною довідкою режимно-секретного відділу Головного управлінням внутрішніх справ України у Львівській області від 05.04.2012 №10255 ОСОБА_3 (матір позивача) разом з матір`ю 11.10.1949 із села Болехівці Дрогобицького району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 10.12.1949, виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки звільнена - 27.10.1959. Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що стаття 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» не поширюється на осіб, які народжені в місцях примусового виселення, оскільки членами сім`ї, відповідно до понятійного апарату Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Враховуючи, що матір позивача є репресованою особою, яка у подальшому реабілітована, то суд першої інстанції вірно вважав, що позивач є членом сім`ї такої особи. Поряд з цим апеляційний суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1; далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій), згідно з яким при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). Відповідно до пункту 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача із заявою 21.02.2020, в якій просив підвищити пенсію та здійснити перерахунок відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як реабілітованій особі. До вказаної заяви позивач долучив пенсійне посвідчення та посвідчення від 12.06.2012 № 96/18-П, згідно з яким позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відповідно до статті 6 Закону України №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені вказаним Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача такого посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів. Постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24.06.1991 № 48 затверджено зразок посвідчення про право на пільги реабілітованих. Як вбачається з наданої відповідачем відповіді жодних зауважень щодо належності посвідчення позивача Головне управління ПФУ у Львівській області не зазначено. При цьому, як видно з копії посвідчення, така містить усі необхідні дані, наявність яких передбачено Постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». З огляду на це апеляційний суд вважає, що позивач надав необхідні документи для розгляду його заяви про перерахунок пенсії, Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, відповідач належного розгляду заяви позивача не здійснив, а відповідно за результатами розгляду такої заяви рішення не прийняв. Відповідно до ч.1-2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність подання позову, оскільки з врахуванням встановлених обставин справи, з метою забезпечення реалізації права позивача на належне вирішення питання про перерахунок пенсії, цілком міг обрати інший спосіб захисту прав позивача, при цьому такий жодним чином не суперечив нормам чинного законодавства. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому є підстави для його скасування та прийняття нового рішення.. Відповідно до ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі ч.4 та ч.6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд проводить перерозподіл судових витрат. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі №380/3703/20 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення підвищення до пенсії та перерахунок пенсії на підставі пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення підвищення до пенсії та перерахунок пенсії на підставі пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та за результати її розгляду прийняти рішення з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції викладених у цій постанові. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна ) грн. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О. І. Довга судді Н. В. Бруновська І. В. Глушко Повне судове рішення складено 13 жовтня 2020 року