Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/23023/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23023/24 пров. № А/857/1543/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року, головуючий суддя - Кухар Н.А., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,- В С Т А Н О В И В: Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови йому у проведенні перерахунку пенсії та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 процентів від мінімальної пенсії за віком; зобов`язати здійснити йому перерахунок пенсії з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01.10.2024 року з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, а також підвищення до пенсії, як особа, яка зазнала політичних репресій та була реабілітована, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян". Вважає, що на нього розповсюджується дія Закону №2325-VII і він як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинен отримувати підвищення до пенсії яке передбачено пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 07.10.2024 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до пенсії позивача встановлено підвищення як члену сім`ї репресованих, яких у подальшому було реабілітовано, в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16.07.2008 року №654, а саме: 43,52 грн на місяць. Нарахування та виплата пенсії здійснюється відповідно до норм чинного законодавства, із урахуванням всіх наявних в пенсійній справі документів. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 року №1058-1V "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 02.01.2004 року та одержує пенсійну виплату в т. ч. 43,52 грн - підвищення до пенсії, як член сім`ї особи, яка зазнала політичних переслідувань та згодом була реабілітована. 07.10.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок розміру пенсії та встановлення підвищення 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі. Головним управлінням ПФУ у Львівській області позивачу листом від 18.10.2024 року №23829-25939/К-52/8-1300/24 повідомлено, що пунктом "г" статті 77 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" передбачено підвищення до пенсій громадян, які необґрунтовано загнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, в розмірі 50% мінімальної пенсу за віком. Згідно із підпунктом 2 пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 (зі змінами) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні , а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Враховуючи вищезазначене, підстав для виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано немає. Вважаючи відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї (дитиною) репресованих осіб, тому, позивачці пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім`ї, яку було примусово переселено. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Основного Закону основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Нормою статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-XII від 17.04.1991 року визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ). Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 року (Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Зміни набули чинності 05.05.2018 року. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ. За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом. Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. За нормами статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи. У статті 4 Закону № 962-XII вказано поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Як слідує з матеріалів справи, архівною довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 26.01.1993 № 4/4-176 та довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України № 4/4-285 від 22.03.2002 підтверджується, що позивач за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 09.03.1948 був виселений на спецпоселення в Пермську область, з якого звільнений 16 лютого 1960 року. Згодом на підставі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962- XII від 17.04.1991 (в редакції Закону України № 2325-VIII від 13.03.2018) був реабілітований. Таким чином, позивач є членом сім`ї репресованої особи та потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно з пунктом 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" № 654 від 16.07.2008 року визначено, що з 01.09.2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV від 15.07.1999 року застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 року у справі № 446/1848/16-а, від 31.10.2019 року у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 року у справі №446/1566/16-а. Апеляційний суд зазначає, що позивач є членом сім`ї репресованої особи, а тому колегія суддів вказує про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №380/23023/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк