Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/16296/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16296/24 пров. № А/857/31499/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Брильовський Р.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 28 жовтня 2024 року, ВСТАНОВИВ : 29 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправним рішення №913150137366 від 18 червня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області) про відмову в перерахунку пенсії щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (11 червня 2024 року) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (11 червня 2024 року) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №380/16296/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, вказаний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 , як члену сім`ї реабілітованого громадянина, у проведенні перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити з 11 червня 2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року, як члену сім`ї реабілітованого громадянина , з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції, врахувавши правові висновки Верховного Суду у справах №446/115/16а, №446/1848/16а, №4654642/15а, дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Проте, дії зобов`язального характеру щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачці пенсії за її заявою, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Вінницькій області, а не ГУ ПФУ у Львівській області, до якого позивачка заявила вимогу. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ у Вінницькій області, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивачкою не надано документів що підтверджують застосування до неї репресій. Надана позивачкою довідка №10706 від 28 січня 1992 року, що видана Управлінням внутрішніх справ Львівської області, не містить відомостей про факт застосування репресій до позивачки. Аналізуючи архівні довідки від 28 січня 1992 року за № 10706 та від 10 липня 2024 року за № 84 інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області, які були наявні в матеріалах пенсійної справи, слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4., 17 серпня 1949 року із села Зозулі Золочівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради МДБ СРСР від 24 серпня 1949 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край по політичних мотивах, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені 22 червня 1958 року. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вказані особи були реабілітовані. Згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , яке видане 04 січня 1952 року, позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення - поселенні Дюльді Ульчського району Хабаровського краю. Батьками позивачки були ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3., та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4., які були репресовані. Отже, пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не передбачено встановлення підвищення до пенсії дітям, які народилися і знаходилися на спецпоселенні разом із батьками. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до архівних довідок від 28 січня 1992 року за № 10706 та від 10 липня 2024 року за № 84 інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4., 17 серпня 1949 року із села Зозулі Золочівського району Львівської області за рішенням Особливої наради МДБ СРСР від 24 серпня 1949 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край по політичних мотивах, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені 22 червня 1958 року. Львівська обласна рада 21 лютого 2012 року позивачці видала посвідчення № 90/21-П, згідно з яким позивачка має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення - поселенні Дюльді Ульчського району Хабаровського краю, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 видане 04 січня 1952 року, про що вчинений запис №

114. Батьками позивачки були ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3., та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4., які були репресовані. Позивачка 16 вересня 1972 року уклала шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та змінила прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 виданого 16 вересня 1972 року за актовим записом №80. Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 11 червня 2024 року про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". ГУ ПФУ у Львівській області скерувало позивачці рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №913150137366 від 18 червня 2024 року про відмову у встановленні підвищення до пенсії. Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17 квітня 1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим. Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб. Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом. Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена. Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю. Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Враховуючи встановлені судом обставини у справі, зокрема, що позивачка належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачка має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII. Отже відмова ГУ ПФУ у Вінницькій області у встановленні позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком є протиправною. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №380/16296/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк