Постанова 4855 № 359/9065/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 359/9065/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Муранова-Лесів І.В. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Лічевецького І.О., Оксененко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу адвоката Самолюк Василя Васильовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України до громадянина Індії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про продовження строку затримання, - В С Т А Н О В И В: 16.11.2020 ОКПП «Київ» звернулось до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даним адміністративним позовом, у якому позивач просило: продовжити строк затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Республіки Індія Індії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ,на 6 (шість) місяців, до 25.05.2021 року. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2019 року у справі №359/10953/19 відповідача примусово видворено за межі території України, затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з поміщенням до ПТПІ. Рішення суду набрало законної сили (а.с.6-9). Відповідач поміщений та перебуває у Чернігівському пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (а.с.10). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2020 року, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 року продовжено строк затримання відповідача на шість місяців, до 25 листопада 2020 року (а.с.20-24). З листів від 26.11.2019 №21/2516, від 14.02.2020 №21/1429, від.16.03.2020 №21/131, від10.04.2020 №21/157, від 15.06.2020 №21/4141, від 16.07.2020 №21/4832, від 12.08.2020 №21/5387, від 24.09.2020 №21/6475, від 22.10.2020 №21/7096 вбачається, що позивач неодноразово направляв до Посольства Республіки Індія в Україні запити щодо встановлення особи відповідача та документування його свідоцтвом на повернення. Відповідне звернення через Міністерство закордонних справ України було зроблено і Адміністрацією Прикордонної служби України в лютому 2020 року (а.с.25-35,36) На час звернення з позовом до суду позивачем не отримало інформації про належність відповідача до громадянства Республіки Індія а також офіційних відомостей, котрі ідентифікують його особу. Як визнано відповідачем та як вбачається з його заяви від 10.08.2020 (а.с.17-19) він не бажає повертатись до Індії з особистих причин, хоча 06.02.2020 заповнив анкету на Посольство Республіки Індії в Україні та бланк згоди на обробку персональних даних для подальшого виготовлення свідоцтва про повернення в країну походження (а.с.10-16). Згідно з п. 2.7 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012 року, передбачено, що у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу). У разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Встановлено, що з метою ідентифікації особи відповідача, позивач вживав заходи, визначені Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. Проте на даний час відповідач визнає, що не має документів, які підтверджують його особу. Відсутність документів, що засвідчують особу відповідача, позбавляє позивача можливості виконати рішення суду про примусове видворення відповідача через відсутність документів, на підставі яких можливе його повернення до Республіки Індії. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та зазначив, що оскільки процедура ідентифікації особи відповідача залишається не закінченою, ця обставина об`єктивно перешкоджає примусовому видворенню відповідача за межі території України, а отже наявні визначені чинним законодавством підстави для продовження строку затримання громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ще на шість місяців. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У відповідності до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: Згідно з п.11. ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно п.12. ст. 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні Відповідно до п. 13. ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: - відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; - неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. З аналізу вищенаведених судом норм законодавства України, що регулює спірні правовідносини, вбачається, що затримання іноземця можливо з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України (ч.1 ст.289 КАС України). При цьому, у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову. Отже, з урахуванням положень ч.11 ст.289 КАС України, за наявності умов за яких неможливо забезпечити примусове видворення іноземця у встановлений строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Частиною 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Позивач надав до суду першої інстанції листи, які направлялися до Посольства Індії в Україні. У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ідентифікація особи - заходи, пов`язані із встановленням органами виконавчої влади особи заявника, який звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не має документів, що посвідчують його особу, або такі документи фальшиві. Отже, ідентифікація є заходом, який здійснюється у разі відсутності документів, що посвідчують особу. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що ідентифікацію особи відповідача не було проведено у зв`язку з відсутністю співпраці відповідача з позивачем. У зв`язку з цим колегія суддів вважає законною і обґрунтованою вимогу Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про продовження строку затримання громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення на строк, що еквівалентний 6 місяцям. Відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012). Європейський суд з прав людини у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи. Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Самолюк Василя Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Лічевецький І.О. Оксененко О.М.