Постанова Харківський апеляційний суд № 639/2329/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/2329/20 Головуючий суддя І інстанції Чижиченко Д. В. Провадження № 33/818/712/20 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2020 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Аніщенко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Максимова М.І. на постанову судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 квітня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 164 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , 1985 року народження, громадянин України, мешканець м. Південне Харківського району Харківської області, - визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 17000 грн. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. Постановою встановлено, що до Жовтневого районного суду м. Харкова на розгляд надійшов протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого гр. ОСОБА_1 27.03.2020 року по вул. Текстільній 20 м. Харкова здавав в аренду житло без державної реєстрації, як суб`єкта господарювання та без одержання документа дозвільного характеру, чим порушив порядок провадження господарської діяльності, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 164 КУпАП. В апеляційній скарзі, захисник Максименко М.І. просить судову постанову скасувати, а провадження по справі закрити, у зв`язку з відсутністю події складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що договору оренди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає, матеріали справи не містять відомостей про сплату ОСОБА_1 за проживання в орендованому приміщенні. Вказує, що ОСОБА_1 не є фізичною особою підприємцем та не веде господарської діяльності і не отримує від цього прибутку. Разом з тим, адвокат Максимов М.І. просить поновити йому строк апеляційного оскарження судової постанови, посилаючись на те, що з апеляційною скаргою на це судове рішення він вже звертався, а саме 27.04.2020 року, тобто у строк, передбачений ст.. 294 КУпАП, що підтверджується поштовою експрес-накладною. Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України ), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню. За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника Максимова М.І. в інтересах ОСОБА_1 . Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника адвоката Аніщенко К.М., які підтримали свою апеляційну скаргу в повному обсязі та просили скасувати судову постанову, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Переглядаючи оскаржувану постанову в межах апеляційних доводів захисника, апеляційний суд дійшов висновку, що, суд першої інстанції дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 . Відповідно до диспозиції ч.1 ст. 164 КУпАП вбачається, що провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди). Аналізуючи положення ч.1 ст. 164 КУпАП апеляційний суд вбачає, що вона носить бланкетний характер і передбачає відповідальність за вчинення ряду окремих незаконних діянь, які врегульовані законом. Відповідно до положень ст. 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Аналізуючи наведену правову норму вбачається, що «діяльність» - це систематичні дії членів суспільства, їхніх об`єднань, спрямовані на досягнення певного результату. Зокрема змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, а метою задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Таким чином, відповідно до чинного законодавства будь-яка діяльність за наслідками якої особа отримує доходи повинна оподатковуватись, що обумовлює обов`язок громадян, які отримують такий дохід або мають намір його отримувати, звернутися до органів податкової інспекції з приводу оподаткування. Натомість, ОСОБА_1 приховав отримання ним систематичного доходу від оренди майна в оренду, яке належить йому на праві власності, що об`єктивно вбачається з пояснень, наданих ОСОБА_2 начальнику Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області 27.03.2020 року (арк. 5), а також направленими ним засобом електронного зв`язку до Харківського апеляційного суду (арк. 90), який орендував житло у ОСОБА_1 . З цих пояснень об`єктивно вбачається, що ОСОБА_2 , укладаючи усну угоду з ОСОБА_1 мав намір взяти в оренду житловий будинок та у оголошеннях знайшов варіант будинку на АДРЕСА_1 , зустрівся із власником дома ОСОБА_1 , оглянув будинок та вирішив його орендувати зі своєю дівчиною. Між собою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились про те, що договір оренди вони підпишуть через 2 місяці, щоб до цього часу зрозуміти чи захоче ОСОБА_2 зі своєю дівчиною продовжувати жити в цьому будинку. Також, з цих пояснень вбачається, що після двох місяців оренди житла ОСОБА_2 з`їхав та припинив оренду, внаслідок неприязливих стосунків з іншою мешканкою цього домоволодіння. Ці письмові пояснення ОСОБА_2 об`єктивно вказують на те, що він разом зі своєю дівчиною протягом двох місяців орендували житло за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_1 . Відповідно до п.10 ч.1 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оренда це речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк. Аналізуючи пояснення ОСОБА_2 та положення вищенаведеної норми закону, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 протягом двох місяців, тобто систематично, за плату здавав в оренду ОСОБА_2 житло, яке належить йому на праві власності, відповідно до договору дарування від 21 серпня 2012 року (арк. 7). ОСОБА_1 , в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції зазначив про те, що ОСОБА_2 проживав у нього впродовж двох місяців безкоштовно, оскільки він є товаришем його знайомого, який попросив дозволу для того, щоб ОСОБА_2 мав можливість проживати у ОСОБА_1 . До цих пояснень суд апеляційної інстанції ставиться критично, оскільки в своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що варіант оренди будинку він знайшов саме через оголошення, що об`єктивно свідчить про відсутність дружніх стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також між ОСОБА_2 та будь-якими іншими знайомими ОСОБА_1 . Вказані відомості суд апеляційної інстанції бере до уваги, оскільки вони підтверджуються рештою відомостей, що є наявними в матеріалах справі саме ці відомості (протокол про адміністративне правопорушення, довідка про результати розгляду матеріалів ЖЕО № 5036 від 27.03.2020 року за заявою ОСОБА_2 , пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , договір дарування від 21.08.2014 року) стали підставою для складання протоколу стосовно ОСОБА_1 . Також належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 не оскаржувалися. За таких обставин суд першої інстанції мав фактичні та правові підстави ухвалити рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП. З огляду на викладене, до апеляційних доводів, якими обґрунтовується незгода ОСОБА_1 з постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 квітня 2020 року, суд апеляційної інстанції ставиться критично, оскільки обраний ОСОБА_1 спосіб захисту вказує лише на уникнення адміністративної відповідальності, а також приховання істини по справі. Отже, накладене на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 грн. буде сприяти дотриманню ним та іншими особами вимог чинного законодавства, тобто здійснювати функцію загальної та особистої превенції. Таким чином, зазначені документальні відомості, наряду із письмовими поясненнями ОСОБА_2 про те, що він впродовж двох місяців орендував житло у ОСОБА_1 , дають підстави для висновку, що діяльність останнього, пов`язана з наданням житла в оренду без державної реєстрації як суб`єкта господарювання має систематичний характер, і від такої діяльності ОСОБА_1 отримував прибуток. Отже висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП відповідає наявним у справі доказам. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування зафіксованого факту надання послуг (надання житла в оренду) та факту відсутності у ОСОБА_1 державної реєстрації як суб`єкта господарювання та відсутності документу дозвільного характеру. Апелянт вказує на недоведеність систематичності здійснення такої діяльності, однак такі доводи є невмотивованими та спростовуються сукупністю доказів, наданими до суду органом, що склав протокол про адміністративне правопорушення. Поряд з цим, посилання захисника на те, що судом не було допитано свідка ОСОБА_2 , як на підставу для скасування постанови суду не може бути прийняте до уваги, оскільки як слідує зі змісту судового рішення, показання свідка не оцінювалися, як окреме джерело доказів. Разом з цим належить врахувати, що з метою дослідження та перевірки таких апеляційних доводів в судові засідання в суд апеляційної інстанції неодноразово викликався свідок ОСОБА_2 шляхом направлення судових повісток, а також направлення телефонограм (арк.79, 83). Проте ОСОБА_2 в судові засідання в суд апеляційної інстанції не з`явився, але надав свої письмові пояснення, яким була надана оцінка за наслідками апеляційного розгляду. Також, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. Доказів, що спростовувують правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справ. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП та притягнення його до відповідальності, а тому посилання захисника на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Клопотання захисника Максимова М.І. задовольнити поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 квітня 2020 року Апеляційну скаргу захисника Максимова М.І. залишити без задоволення. Постанову судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 квітня 2020 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Харківського апеляційного суду С.К. Шабельніков