Постанова Київський апеляційний суд № 754/9663/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ___________________________________ Справа №754/9663/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13016/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. при секретарі Коліснику В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року (суддя Грегуль О.В.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які діють у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, встановив: у липні 2019р. позивач звернувся до суду з позовом та просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження власністю шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 3 червня 2008 року між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 6425806, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 38 000 доларів США для використання на наступні цілі і в суворо наступній послідовності: в сумі 8 420,97 доларів США на рефінансування (договору №014/9407/82/57858 від 13 липня 2007р.), укладеного з Солом`янським районним відділенням Київської регіональної дирекції «Райффайзен банк Аваль», виконання за яким забезпечено іпотекою відповідно до іпотечного договору 014/9407/82/57858, посвідченого приватним нотаріусом Шевчук З.М. від 13 липня 2007р., реєстровий номер 1336д, та в сумі 29 579,03 доларів США для використання на розсуд позичальника, відповідно до чинного законодавства України. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 3 червня 2008 року з ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 6459851, за яким відповідач передала в іпотеку квартиру, загальною площею 31,20 кв.м, житловою площею 16,70 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач посилався на те, що у зв`язку із невиконанням ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором, відповідно до п. 4.7. договору іпотеки банк набув право власності на предмет іпотеки, яке 28 квітня 2017р. зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно витягу № 24146195 від 3 січня 2018р. в спірній квартирі крім ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 27 січня 2009 року зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак реєстрація даних осіб відбулась без згоди та відома банку, що суперечить п.1.8.4 договору іпотеки. Позивач стверджував, що відповідачі перешкоджають йому у користуванні та розпорядженні власністю, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року позов задоволено, усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з наданням іншого жилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 на просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог до неї та неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині. Відповідач посилається на неповне з`ясування судом обставин справи та неврахування тієї обставини, що спірна квартира була придбана нею 17 квітня 2007 року за власні грошові кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, що спірна квартира є єдиним місцем проживання неповнолітніх дітей, які під час укладення договору іпотеки були зареєстровані в квартирі та мали право користування нею, тому для їх виселення потрібна згода органу опіки та піклування. Крім того, відповідач вважає, що в позовній заяві не зазначений механізм та порядок виконання вимог діючого законодавства щодо надання одночасно з виселенням відповідачам іншого постійного житлового приміщення. Також відповідач посилається на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачено законом, переслідує легітимну мету, та є необхідним у демократичному суспільстві. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Посилається на обставини, викладені у позовній заяві, а також звертає увагу, що неповнолітні діти відповідачів були зареєстровані в квартирі після укладення договору іпотеки, а тому доводи апеляційної скарги щодо необхідності отриманнядозволу органу опіки та піклування є безпідставними. ОСОБА_2 , служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.210, 229-232), двічі у судове засідання не з`явилися та своїх представників не направили, служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації направила клопотання про розгляд справи у відсутність їх представника, тому на підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Шерстюк Г.М., яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника АТ «Перший український міжнародний банк» - адвоката Васильчикова І.В., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 3 червня 2008 року між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 6425806, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 14,49 % річних за користування кредитом строком до 3 червня 2018 року для використання на наступні цілі і в суворо наступній послідовності: в сумі 8 420,97 доларів США на рефінансування (договору №014/9407/82/57858 від 13 липня 2007р.), укладеного з Солом`янським районним відділенням Київської регіональної дирекції «Райффайзен банк Аваль», виконання за яким забезпечено іпотекою відповідно до іпотечного договору 014/9407/82/57858, посвідченого приватним нотаріусом Шевчук З.М. від 13 липня 2007р., реєстровий номер 1336д, та в сумі 29 579,03 доларів США для використання на розсуд позичальника, відповідно до чинного законодавства України (с.с.10-13). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 3 червня 2008 року між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 6459851, за яким остання передала в іпотеку квартиру, загальною площею 31,20 м2, житловою площею 16,70 м2, за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лішуновою О.М. (с.с.6-9). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ПАТ «Перший український міжнародний банк» з 26 квітня 2017 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 (с.с.20). Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Києва № 24146195 від 3 січня 2018р. в спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 12 червня 2007 року, а також неповнолітній ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_3 з 27 січня 2009 року (с.с.25). 15 травня 2017 року ПАТ «Перший український міжнародний банк» рекомендованим листом надіслав повідомлення ОСОБА_2 та 5 вересня 2017 року ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , в яких заявив вимогу про виселення, яка виконана не була (с.с.21-24). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартири, проживання відповідачів порушує його право власності на вільне розпорядження своєю власністю і позивач надає інше житло для проживання відповідачів. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду. Розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян. За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Надання жилих приміщень громадянам регулюється главою 1 розділу ІІІ ЖК УРСР. Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЖК УРСР жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. Згідно зі статтею 379 ЦК України як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житло повинно відповідати певним критеріям: 1) це має бути приміщення; 2) вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України. Частиною 1 статті 382 ЦК України визначено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Разом з цим позивачем не надано доказів, що приміщення, куди пропонується виселити відповідачів з неповнолітніми дітьми, придатне для проживання та відповідає санітарним, протипожежним та технічним нормам. Також у матеріалах справи відсутні відомості, що квартира АДРЕСА_1 , куди пропонується виселити відповідачів, є вільною і не перебуває у судовому спорі, оскільки з наданого суду витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 квітня 2017 року вбачається, що зазначена квартира також перебувала у іпотеці банку і банк набув на неї право власності 26 квітня 2017 року на підставі договору іпотеки, тобто у той же день, що і на квартиру, яка належала ОСОБА_1 . На вказані обставини не звернув увагу суд першої інстанції та прийняв помилкове рішення про виселення відповідачів у запропоноване позивачем приміщення без з`ясування придатності вказаного приміщення для проживання та можливості поселення у нього. Посилання представника позивача на те, що сам факт надання відповідачам іншого житлового приміщення є достатньою підставою для задоволення позовних вимог, не ґрунтуються на нормах матеріального права та є безпідставними. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ні позивачем, ні судом не було отримано дозволу органу опіки та піклування на виселення неповнолітніх дітей. Відповідно до ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Згідно частини 5 статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд першої інстанції у порушення вказаної норми матеріального права не застосував дієвих заходів для забезпечення явки представника органу опіки та піклування у судові засідання при розгляді даного спору, що є обов`язковою, а також для надання висновку органу опіки та піклування з приводу розв`язання даного спору. Усуваючи допущені судом першої інстанції неповноту встановлення фактичних обставин справи та дотримання норм матеріального права, апеляційний суд зобов`язав орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надати висновок щодо розв`язання даного спору на підставі ст. 19 СК України. Згідно висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації вих. № 102/02/37-8461 від 10 грудня 2020 року позовні вимоги АТ «Перший український міжнародний банк» порушують житлові права дітей ОСОБА_3 , 2009 року народження, та ОСОБА_4 , 2003 року народження (с.с.235-237). Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними. Також необґрунтованим є посилання у апеляційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду при розгляді справ про виселення без надання іншого жилого приміщення, так як фактичні обставини даної справи є іншими. Частиною 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані фактичні обставини справи, не надана оцінка наявним у матеріалах справи доказам, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 , підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2 881грн 50коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14282829, яке знаходиться у м. Києві, вул. Андріївська, 4, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , судові витрати у сумі 2 881грн 50коп. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк