Постанова Київський апеляційний суд № 759/9820/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 листопада 2020 року м. Київ Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А., за участю: захисника Легенького М.А. особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , з доповненнями, на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 6 липня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, В С Т А Н О В И Л А: Постановою суду ОСОБА_1 визнаний винуватим в тому, що 25 травня 2020 року о 12.50 год. ОСОБА_2 керував автомобілем «Шкода» державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Г. Потапова,1/5 в м. Києві. Зважаючи на те, що у працівників патрульної поліції були підстави вважати, що ОСОБА_2 перебував у стані сп`яніння згідно із ознаками такого стану, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння. Однак ОСОБА_2 від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився в присутності свідків. Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, провадження у справі закрити на підстав п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 зазначає про те, що копію оскаржуваного рішення він не отримував, про дату та час проведення судових засідань повідомлений не був. Як вказує апелянт, місцевий суд порушив вимоги ст. 277-2 КУпАП, адже він бажав дослідити докази, заявити клопотання, у тому числі про допит свідків - понятих та працівників поліції, які приймали участь у складанні протоколу та були очевидцями подій, описаних у ньому, бажав надати показання, але не зміг скористатись цим правом, так-як не був повідомлений про розгляд справи. Крім цього, до протоколу не надано суду його додатки, в зв`язку із чим його не можна вважати доказом у даній справі. Апелянт зазначає про те, що 1 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень від 22 листопада 2018 року (в редакції від 20 грудня 2019 року) відповідно до якого керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на підставі ст. 286-1 КК України стало кримінально караним діянням. ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що 3 липня 2020 року в газеті «Голос України» було опубліковано Закон від 17 червня 2020 № 720-ІХ, який, як зазначено у розділі II цього закону, набирає чинності з дня набрання чинності Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», тобто з 1 липня 2020 року. Така норма розділу II Закону від 17 червня 2020 року №720-ІХ - суперечить вимогам ч. 5 ст. 94 Конституції України. Апелянт посилається на те, що ч. 5 ст. 94 Конституції України передбачає, що Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. При цьому, така норма про набрання чинності Закону від 17 червня 2020 року №720-ІХ суперечить вимогам ст. 8 Конституції, згідно із якою Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Тому потрібно керуватися принципом верховенства права та вважати, що вимоги Закону від 17 червня 2020 року № 720-ІХ можуть набирати чинності лише із врахуванням вимог ст. 94 Конституції України, яка передбачає, що Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування, тобто з 3 липня 2020 року. На переконання ОСОБА_1 правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, з 1 липня 2020 року були віднесені до кримінальних проступків, а відповідна норма КУпАП, яка передбачала адміністративну відповідальність за такі діяння, втратила чинність у проміжку часу з 1 до 3 липня 2020 року. Як наголошує апелянт, станом на 3 липня 2020 року на сайті Верховної Ради України у розділі «Законодавство» змін до ст. 130 КУпАП внесено не було і не було зазначено, що ця стаття поширюється на осіб, які керують транспортними засобами. Таким чином, на правопорушення, що мали місце до 1 липня 2020 року та були передбачені ст. 130 КУпАП, поширюється дія Закону України від 22 листопада 2018 року №2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», як такого, що скасовує відповідальність за адміністративні правопорушення. З посиланням на правові позиції місцевих та апеляційних судів, ОСОБА_1 вказує на те, що станом на сьогодні та час внесення оскаржуваної постанови в КУпАП відсутня норма про відповідальність за діяння, яке інкримінується за ст. 130 КУпАП. В доповненнях до апеляційної скарги апелянт просить скасувати повністю постанову місцевого суду, провадження у справі закрити на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у разі відмови в задоволенні пункту доповнення до скарги - справу №759/9820/20 про адміністративне правопорушення направити на новий розгляд до Святошинського районного суду м. Києва. В доповненнях ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції має звужене коло процесуальних дій, ніж суд першої інстанції, а тому вважає, що у разі відмови у закритті даної справи, вона повинна бути направлена на новий розгляд в суд першої інстанції. На переконання апелянта, оскільки судом першої інстанції в постанові від 21 січня 2020 зроблено взаємовиключні висновки, що свідчить про невиконання судом вимог ст. 280 КУпАП в частині з`ясування всіх обставин справи, які впливають на правильність її вирішення, тоді як така неповнота судового розгляду не може бути усунута апеляційним судом виходячи із взаємовиключних, суперечливих доводів, які містяться з одного боку в мотивувальній частині постанови з іншого в її резолютивній частині, враховуючи дані виключні обставини, відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП справа підлягає направленню на новий розгляд, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню. 2 листопада 2020 року в судове засідання захисник Легенький М.А. повідомлений про день, час та місце апеляційного розгляду (ас. 93), до суду не з`явився, ОСОБА_1 не заперечував проти проведення апеляційного розгляду за відсутності захисника Легенького М.А., що підтвердив відповідною заявою. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та доповненнях, пояснивши по суті фактичних обставин справи про те, що транспортний засіб весь день та всю ніч перебував біля дому, він ( ОСОБА_1 ) нікуди не рухався, а тільки присів в автомобіль. Його бабуся бачила з вікна квартири, що він не керував транспортним засобом. На той момент на території дому не було двірника. До нього підійшли працівник поліції, яким він надав документи. Під час спілкування з ним у працівників поліції виникла підозра, що він перебуває у стані чи наркотичного, чи алкогольного сп`яніння. Працівники поліції його повозили, покатали і провокували на відмову від проходження огляду. Під час апеляційного розгляду захисник Легенький М.А. просив задовольнити апеляційну скаргу, а також доповнення до апеляційної скарги, пославшись на те, що працівники поліції здійснювали на ОСОБА_1 психологічний тиск, оскільки не зрозуміло, куди возили ОСОБА_1 півгодини, а у подальшому працівники поліції спонукали ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду відповідно до встановленої законом процедури. Також захисник зазначав про те, що суд першої інстанції, не звернув увагу на той факт, що протокол про адміністративне правопорушення складено не уповноваженою особою. Заслухавши доповідь судді, опитавши учасників апеляційного розгляду, переглянувши відеозапис, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних вимог, як і не знаходить підстав для скасування постанови місцевого суду, з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ст.ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як встановлено під час апеляційного розгляду, судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримані. Приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції послався на дані, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 356738 від 25 травня 2020 року, в якому зазначено дату, час та місце вчинення правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, як того вимагає ст. 256 КУпАП, дані відеозапису із нагрудної камери працівника патрульної поліції (ас. 5-6). З таким висновком суду першої інстанції погоджується й суд апеляційної інстанції. Апеляційний суд зазначає, що п. 2 Розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» передбачено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. При цьому, повноваженнями щодо встановлення наявності у водія ознак сп`яніння наділений лише працівник поліції, відтак виявлення працівниками поліції ознак сп`яніння, є достатньою підставою для проведення огляду на стан сп`яніння. Згідно з п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 356738 від 25 травня 2020 року, він складений відносно ОСОБА_1 про те, що 25 травня 2020 року о 12 год. 50 хв. в м. Києві по вул. Г. Потапова, 1/5, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda» державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння: зіниці очей звужені та не реагують на світло, бліде обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. У графі «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» ОСОБА_1 власноручно зазначив, що «транспортний засіб залишає на місці. Претензій до працівників поліції не має» (ас. 1). Обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення та встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції, підтверджуються відеозаписом подій, який є об`єктивним доказом у справі, незалежним від суб`єктивного сприйняття будь-якої особи, на якому зафіксовано обставини події, відповідно до яких в присутності двох свідків ОСОБА_1 відмовляється від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, та працівник поліції повідомляє, що у зв`язку з відмовою водія від проходження огляду на стан сп`яніння зупиняється відеозапис для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Що стосується доводів апеляційної скарги з доповненнями, то вони є необґрунтованими. Постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року затверджений Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, який діє на даний час, з урахуванням внесених до нього змін. Згідно із вказаним Порядком огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС. Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 9 листопада 2015 року за № 1452/735 затверджена Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду. Вказаною Інструкцією визначено, що ознаками алкогольного сп`яніння є: · запах алкоголю з порожнини рота; · порушення координації рухів; · порушення мови; · виражене тремтіння пальців рук; · різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; · поведінка, що не відповідає обстановці (п. 3 Розділу 1 Інструкції). Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: · наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); · звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; · сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; · почервоніння обличчя або неприродна блідість (п. 4 Розділу 1 Інструкції). Тобто, працівник поліції може встановити тільки ознаки певного виду сп`яніння. Перебування особи у стані сп`яніння та його вид встановлюється відповідно до положень ст. 266 КУпАП та зазначеної Інструкції. Порядок, процедура та особливості проведення огляду особи на стан сп`яніння, а також дії поліцейського в разі відмови особи від проходження такого огляду передбачені статтею 266 КУпАП, пунктом 6, 7 Розділу 1, Розділами П та Ш Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року за № 1452/735. Згідно з п. п. 8, 12 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 9 листопада 2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу 1 цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Виявивши у ОСОБА_1 ознаки наркотичного спьяніння, які знайшли своє відображення у протоколі про адміністративне правопорушення, працівник поліції відповідно до вимог закону запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, на що ОСОБА_1 відмовився. Будь-які докази на підтвердження обставин, зазначених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, які стосуються безпосередньо події вчинення адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять, а також таких доказів не надано під час апеляційного розгляду. Доводи захисника під час апеляційного розгляду на те, що протокол про адміністративне правопорушення складено неуповноваженою особою, є безпідставним, оскільки на запит Київського апеляційного суду Управління патрульної поліції у м. Києві надало відомості, що поліцейський ОСОБА_3 не був переведений до управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції з управління патрульної поліції в Одеській області. За обліками відділу кадрового забезпечення управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції сержант поліції ОСОБА_3 поліцейський роти № 5 батальйону № 2 полку № і (з обслуговування правого берега), з 9 жовтня 2017 року по теперішній час проходить службу в управлінні патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції. Таким чином, наявними у справі доказами підтверджується факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП (в редакції до 1 липня 2020 року). Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції в постанові від 21 січня 2020 зроблено взаємовиключні висновки, що свідчить про невиконання судом вимог ст. 280 КУпАП в частині з`ясування всіх обставин справи, які впливають на правильність її вирішення, тоді як така неповнота судового розгляду не може бути усунута апеляційним судом, виходячи із взаємовиключних, суперечливих доводів, які містяться з одного боку у мотивувальній частині постанови, з іншого - в її резолютивній частині, а тому відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд, не ґрунтуються на вимогах закону. Що стосується доводів апеляційної скарги про закриття провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП, то вони є необґрунтованими. Відповідно до п. 6 ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю в разі скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність. Під скасуванням акта про адміністративну відповідальність слід розуміти видання нормативного акта, яким повністю скасовується караність того діяння, за яке передбачалась адміністративна відповідальність, або встановлюється відповідальність більш м`яка, ніж адміністративна. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. <…> Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини) <…> Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини). В результаті внесення змін Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набрав чинності з 1 липня 2020 року, відповідальність за діяння, які підпадали під ознаки статті 130 КУпАП, була посилена, ці діяння підпали під ознаки кримінального проступку. Наведене дає підстави стверджувати про відсутність події - скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність, оскільки така відповідальність була не скасована, а посилена, що свідчить про відсутність підстав для застосування вимог п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Таким чином, з урахуванням положень ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 8 КУпАП, вказаний Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII як такий, що посилює відповідальність за діяння, які підпадали під ознаки ст. 130 КУпАП, не має зворотної сили, тобто, не поширюється на адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, які були вчинені до 1 липня 2020 року. Особи, які вчинили такі правопорушення до 1 липня 2020 року у відповідності до ч. 1 ст. 8 КУпАП повинні нести відповідальність за законом, який діяв на час вчинення адміністративного правопорушення. З огляду на викладене, під час апеляційного розгляду справи не встановлена невідповідність постанови місцевого суду вимогам закону, матеріалам чи обставинам справи, обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, місцевим судом досліджені повно та об`єктивно, у зв`язку з чим апеляційний суд доходить висновку, що постанова судді місцевого суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є законною та обґрунтованою, та підстави для її скасування відсутні, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, - П О С Т А Н О В И Л А : Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 6 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанова оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду М.А. Васильєва