Постанова 4818 № 638/13938/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/13938/20 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко Л. М. Провадження № 22-ц/818/5941/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: інших фактів, з них:. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: -Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 -адвоката Пересунько Оксани Віталіївни на ухвалуДзержинського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Рибальченко Л.М., по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю встановив: 09 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, заінтересована особа ОСОБА_2 . У поданій заяві просила підтвердити юридичний факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період із січня 2013 року по дату винесення рішення. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від вказана заява залишена без руху. На виконання вищевказаної ухвали суду 20.10.2020 року ОСОБА_1 до суду подано квитанцію про сплату судового збору та зазначено, що метою подання заяви про встановлення факту проживання однією є намір здійснити поділ набутого під час сумісного проживання з ОСОБА_2 майна. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі. В апеляційній скарзі адвокат Пересунько О.В. просить скасувати ухвалу суду та направити справу на розгляд до Дзержинського районного суду м.Харкова. Вказала, що заінтересована особа- ОСОБА_2 не мав жодних заперечень щодо викладених обставин у заяві, між сторонами немає спору про право. Оскільки перебування у фактичному шлюбі впливає у подальшому на визначення кола спадкоємців, на отримання допомоги на утримання у разі непрацездатності, утримання дітей, які народжені та/чи будуть народжені у фактичному шлюбі. Заявником і було подано заяву в порядку спрощеного провадження для встановлення саме факту спільного проживання однією сім`єю. Зазначила, що звернулася до суду з метою охорони прав заявника та дітей народжених у фактичному шлюбі. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Згідно п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Відмовляючи у відкритті провадження у справі в рамках окремого провадження, суд першої інстанції, дійшов висновку, що у вимогах заявника вбачається спір про право. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав заявника. Відповідно до частини четверної статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Виходячи із зазначеного, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. За змістом вищенаведеної норми, якщо встановлення юридичного факту пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, цивільно-процесуальним законодавством передбачено розгляд вимоги про встановлення факту у порядку позовного, а не окремого провадження одночасно з вирішенням спору про право, оскільки не встановивши факт, особа позбавлена можливості довести наявність у неї права, за захистом якого вона звернулась до суду. Із змісту заяви не вбачається, що встановлення факту проживання однією сім`єю заявниця пов`язує із наявним спором щодо поділу майна із заінтересованою особою ОСОБА_2 , як помилково вважав суд. Посилання заявниці на необхідність встановити правову визначеність в їх відносинах у формі фактичних шлюбних відносин, яким притаманно наявність спільних прав та обов`язків, ведення спільного господарства та спільної сумісної власності, що характерно для сімейних відносин, з метою у разі виникнення спору щодо поділу набутого за час фактичних шлюбних відносин спільного сумісного майна, - не свідчить про наявність спору про право, який на день розгляду справи не виник, а є ознакою бажання заявниці отримати правову визначеність у відносинах із зацікавленою особою. Як пояснив зацікавлена особа ОСОБА_2 він та заявниця вже мають негативний досвід від шлюбу із іншими особами і тому у даному випадку не бажають поспішати із реєстрацією нового спільного шлюбу, вони мають намір перевірити свої відносини та надати їм правової визначеності в межах поданої заяви. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням або оспорюванням суб`єктивного права, але у даному випадку відсутнє порушення права, тому застосування вказаної норми ст. 315 ЦПК України є помилковим. Звернення особи за судовим захистом у такому випадку зумовлюється неможливістю набути право на спільне майно в інший спосіб. Характерним для справ окремого провадження є положення, коли звернення особи до суду зумовлюється неможливістю здійснити своє право через недоведеність певної юридичної обставини, з існуванням якої закон надає особі відповідні права. Якщо у справі беруть участь заінтересовані особи, які позитивно ставляться до встановлення даного факту у суді, спір про право не може виникнути. Таким чином, оскільки суд порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржене судове рішення - ухвала суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду питання щодо відкриття провадження у справі до суду першої інстанції. Керуючись ст.259, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 379,381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу представника заявникаОСОБА_1 -адвоката Пересунько Оксани Віталіївни задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2020 року скасувати, справу направити справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.