Постанова 4803 № 175/2444/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9528/20 Справа № 175/2444/17 Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «СК «Юнівес» про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- В С Т А Н О В И Л А: 13 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ПрАТ «СК «Юнівес» про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позовні вимоги якої 29 листопада 2017 року уточнені. Позивач просив стягнути х ОСОБА_1 непокриту суму матеріальної шкоди, яка складає: 102540,66 грн., моральну шкоду в 15 000 гривень, а також просив стягнути на його користь судові витрати. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПрАТ «СК «Юнівес» про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 102540, 66 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму моральної шкоди у розмірі 5000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1345,41 гривень, які складаються з: 1025,41 гривень судовий збір сплачений за подання позову та 320,00 гривень судовий збір сплачений за заяву про забезпечення позову. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (том 1 а.с.243-247). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволені позовних вимог (том 2 а.с.20-25). Апеляційна скарга мотивована тим, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то тільки в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Належною особою, з якої має бути стягнута зазначена сума грошових коштів є страховик ПрАТ «СК Юнівест» в межах застрахованого ліміту відповідальності. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 лютого 2017 року о 11 год. 33 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mersedes Benz Vito 110D», НОМЕР_1 рухаючись по вул. Запорізьке шосе в м. Дніпро, в районі електроопори № 330, в порушення вимог п.п. 12.1,13.1 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції скоїв зіткнення з автомобілем «Lexus GX460» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. За приписами ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вказаною постановою суду встановлені обставини скоєння водієм ОСОБА_1 , правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, про які зазначено у рішенні вище. Згідно висновку № 4463 експертного дослідження авто товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку від 23.02.2017 року вартість матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого у наслідок ДТП, становить 162983,44 гривень з урахуванням ВТВ. На даний час пошкоджений автомобіль відновлено. Згідно акту виконаних робіт від 10.03.2017 року вартість відновлюваного ремонту складає 134712 гривень, які були сплачені на рахунок ЧП ОСОБА_3 . З руху по картковому рахунку ОСОБА_2 , вбачається що Страховиком ПрАТ «СК «Юнівес» за даним страховим випадком йому виплачено страхове відшкодування в сумі 60442,78 гривень. Вказана сума є меншою за максимальну, яка передбачена страховим полісом - в розмірі ліміту відповідальності страховика. Отже, з урахуванням отриманого позивачем страхового відшкодування від страховика в сумі 60442,78 гривень, відповідач зобов`язаний відшкодувати непокриту суму матеріальної шкоди яка складає: 162 983,44 грн. - 60 442,78 грн. = 102540,66 грн. За результатами автотоварознавчої експертизи №3001/10651 від 03.01.2020 року, що проведена за клопотанням відповідача, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Lexus GX460» в наслідок ДТП, що мала місце 03 лютого 2017 року складає 159334,84 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх законності та обґрунтованості. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду, колегія суддів не може. Відповідно до ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. Системний аналіз п. 32.7 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, абзацу 3 п. 3 ч. 1 ст. 988, ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Відповідно до ч. 1 , 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18) (пункти 68-70): ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. З урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ СК Юнівес, згідно поліса №АК/1509512 і ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну встановлений 100000 грн. за мінусом франшизи 1000 грн., то покладення обов`язку відшкодування майнової шкоди за рахунок особи, яка її завдала ОСОБА_1 можливе лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт). Оскільки таких законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком в межах ліміту відповідальності, передбаченого страховим полісом, не встановлено, та наявність будь-яких обставин, що перешкоджають такому відшкодуванню не доведено, покладення обов`язку на ОСОБА_1 щодо відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі102540,66 грн. є передчасним. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що саме на страховика відповідача покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування. З огляду на те, що позивачу страховою компанією виплачено лише 60442,78 грн, що є меншим від встановленого страхового ліміту, а за рештою заподіяної шкоди, позивач не звертався до страховика та не отримував відмови у виплаті такого відшкодування, тому ОСОБА_2 передчасно звернувся до відповідача з даним позовом. З урахуванням наведеного, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки, відповідно до ч.1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, при визначені розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі та моральні страждання позивача. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди. В частині стягнення моральної шкоди рішення суду є законним, обґрунтованим на зібраних по справі доказах, яким судом надано належну правову оцінку і підстав для його зміни або скасування, колегія суддів не знаходить. Керуючись ст.258, 376, 381-384 ЦПК України, колегія судді, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9 вересня 2020 року скасувати в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 102540,66 грн. Постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 102540,66 грн. В решті рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9 вересня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1539 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 28 грудня 2020 року. Судді: