Постанова 4813 № 522/14472/18

Номер провадження: 22-ц/813/4097/20 Номер справи місцевого суду: 522/14472/18 Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої під час ДТП В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з останнього матеріальну шкоду в розмірі 87270 грн. 22 коп. та судові витрати: 872,70 грн. судового збору, 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 3000,00 грн. витрати на підготовку висновку експерта 3000,00 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 87270 грн. 22 коп. (вісімдесят сім тисяч двісті сімдесят грн. 22 коп.) у відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати: 872,70 грн. судового збору, 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 3000 грн. витрати на підготовку висновку експерта 3000 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 рокута ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.12.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданної під час ДТП (а.с. 105). Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м.Одесі. Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду. На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області. За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено склад колегії суддів: Цюра Т.В. - головуючий суддя, судді - Гірняк Л.А., Сегеда С.М. (а.с. 107). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2019 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої під час ДТП, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, яку було призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання, призначене на 17.12.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Апелянт по справі - ОСОБА_1 повідомлявся апеляційним судом шляхом розміщення на офіційній веб сторінці суду повідомлення про виклик у судове засідання (а.с. 151, 153). Від представника ОСОБА_2 адвоката Бевза К.І. надійшло клопотання, у якому останній просить провести розгляд справи №522/14472/18 за відсутності позивача. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд, враховуючи неодноразове відкладення розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17.12.2020 року, є дата складення повного судового рішення 24.12.2020 року. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що 10 травня 2017 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Hyundai Getz», д/н НОМЕР_2 , в м. Одесі по вул. Середньофонтанська буд. 53/55, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, та скоїв зіткнення з автомобілем «LAND ROVER DISCOVERY» д/н НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду, в наслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Також, у протоколі вказано, що внаслідок ДТП в автомобілі «LAND ROVER DISCOVERY» відбулась деформація заднього бамперу з лівої сторони, пошкодження лако- фарбового покриття заднього бамперу з лівої сторони. Заднього лівого крила. Зірване з кріплення заднє ліве крило. Вина водія ОСОБА_1 підтверджується протоколом та схемою ДТП, а також постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07.06.2017 року по справі № 522/9084/17 про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України. Згідно з висновком № ED-2511-2-1063.18 від 16.07.2018 р. експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку та вартості відновлювального ремонту автомобіля LAND ROVER DISCOVERY, реєстраційний номер НОМЕР_4 , підготовленого Одеською філією Судової незалежної експертизи України, судовим експертом Вітвіцьким І.І., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки LAND ROVER DISCOVERY, реєстраційний номер НОМЕР_4 , пошкодженого при ДТП, що сталося 10.05.2017 р., складає 87270 грн. 22 коп. (вісімдесят сім тисяч двісті сімдесят грн. 22 коп.). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищеної небезпеки, право потерпілої особи на відшкодування завданих збитків реалізовується нею на власний розсуд, шляхом пред`явлення позову за вибором особи або до винної особи або до страхової компанії, цивільно-правову відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди, посилаючись при цьому на правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду України: від 14 вересня 2016 року № 6-725цс16 та від 26 жовтня 2016 року № 6-954цс16, у постановах Верховного суду: від 28.02.2018 р. у справі № 501/1793/14-ц, від 14.02.2018 р. у справі № 754/1114/15-ц. Однак апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву (а.с. 74-78) посилався на те, що саме на страховика відповідача, покладений відповідний обов`язок відшкодувати шкоду, завдану під час ДТП, у межах суми страхового відшкодування, а покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі є неприпустимо. В підтвердження чого, відповідач навів правову позицію Великої Палати Верховного Суду з цього приводу, викладену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та у додатках до відзиву надав копію полісу № АК/6577819 обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 79). В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт також посилається на вищевказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати. Таким чином, апеляційний суд вважає, що задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 87270 грн. 22 коп. майнової шкоди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на час ДТП була застрахована, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про обґрунтованість стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП і не звернув уваги не те, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду № 14-176цс18 від 04 липня 2018 року, постанові Верховного Суду № 61-32208св18 від 20 березня 2019 року та постанові Верховного Суду № 61-12605св18 від 24 квітня 2019 року. Крім того, порядок та умови виплати страхового відшкодування регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки Порядок розрахунку вартості відновлювального ремонту встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092. Відповідно до пункту 36.7 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої під час ДТП відмовити. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було сплачено за подачу апеляційної скарги 1309 грн. 05 коп. судового збору, що підтверджується квитанцією № 0.0.1199714563.1 від 30.11.2018 року (а.с.95,96) , які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року - скасувати. Прийняти постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої під час ДТП відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1309 (одна тисяча триста дев`ять ) гривень 05 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24.12.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда