Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/2025/20

Справа № 149/2025/20 Провадження № 33/801/928/2020 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О. Доповідач: Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді Денишенко Т. О., розглянувши в порядку апеляційного провадження адміністративну справу щодо ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою на постанову судді Хмільницького міськрайонно-го суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого охоронцем ЗОШ с. Куманівці Хмільницького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною першою статті 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 23 серпня 2020 року серії ДПР18 № 462169, складеного о 01.35 годині у м. Хмільник по вул. Монастирській, 71, цієї ночі 23 серпня 2020 року о 01.10 годині у м. Хмільнику Вінницької області по вул. Соборності водій ОСОБА_1 керував транспорт-ним засобом марки «ВАЗ 2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , в ста-ні алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку проводився у лікарні, результат огляду - 1,68‰. Своїми діями ОСОБА_1 допустив порушення підпункту 2.9(а) Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП. Постановою судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адмініс-тративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід державни 420,40 гривень судового збору. Не погоджуючись з такою постановою судді суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує її в апеляційному порядку, просить постанову суду скасувати та винести нову постанову. Скаржник вважає оскаржувану постанову незаконною, необґрунтованою, винесеною за недоведеності обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 зазначає, що у мате-ріалах справи наявні сфальсифіковані докази, а саме: «акт освідування техніч-ними засобами на місці зупинки», підписаний медсестрами Хмільницької ЦРЛ, яких не було на місці події; висновок, який лікарем не складався, адже табель робочого часу вказує, що лікар 23 серпня 2020 року не була на чергуванні, та-кий був складений медсестрами лікарні. У матеріалах справи також відсутній акт медичного огляду, який мав зберігатися у закладі охорони здоров`я. Крім того, свідоцтво про повірку алкотестеру «Драгер» прострочене. Скаржник та-кож вважає, що у матеріалах справи відсутні докази про факт зупинки транс-портного засобу під його керуванням, у іншому випадку у разі порушення Правил дорожнього руху України поліцейськими мала б бути складена відпо-відна постанова. В свою чергу він автомобілем не керував, ним керував ОСОБА_2 , однак цей свідок не був допитаний судом як й інші свідки. Крім того скаржник вважає, що судом першої інстанції порушене його право на захист че-рез недопуск до участі в справі фахівця в галузі права ОСОБА_3 та ігнорув-ання його права як притягнутої до адміністративної відповідальності особи на адвоката Палія В. М., а також порушений порядок відводу судді. Частиною шостою статті 294 КУпАП передбачено, що неявка в судове засі-дання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. У відповідності з викладеною нормою За-кону апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у відсутності правопорушника, оскільки він належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать відповідні матеріали ад-міністративної справи, витяг із трекінгу офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпош-та». Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проа-налізувавши наявні в ній докази та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд перегля-дає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм про-цесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не дослі-джувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Відповідно до частини першої статті 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмо-ва особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до вста-новленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`я-ніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швид-кість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестис-та неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керу-вання транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Підпунктом 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, затверджених поста-новою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водієві за-бороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Підпунктом 2.5 вказаних Правил передбачено, що водій на вимогу поліцейського повинен пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огля-ду, який проводиться згідно з вимогами Інструкції про порядок виявлення у во-діїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`янін-ня або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції про увагу, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 ро-ку за № 1413/ 27858, поліцейським з використанням спеціальних технічних за-собів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові ( пункт сьомий Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що зни-жують увагу та швидкість реакції ). Статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що зни-жують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, вище-вказаною Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, вста-новлений чіткий алгоритм дій щодо проведення огляду водія на стан алкоголь-ного (іншого) сп`яніння і оформлення його результатів. Відповідно до пункту другого розділу І цієї Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є під-стави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Згідно з пунктом третім розділу І цієї Інструкції ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкі-ряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. За змістом частини другої статті 266 КУпАП огляд водія на стан сп`яніння проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі відмови водія транспортного засобу від про-ходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП. Відповідно до Розділу І пунктів шостого, сьомого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що зни-жують увагу та швидкість реакції, огляд на стан сп`яніння проводиться: полі-цейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я України та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я ( у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-аку-шерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку ). З матеріалів справи, зокрема протоколу про адміністративне правопорушен-ня від 23 серпня 2020 року серії ДПР18 № 462169, складеного о 01.35 годині у м. Хмільник по вул. Монастирській, 71, вночі 23 серпня 2020 року о 01.10 го-дині у м. Хмільнику по вул. Соборності водій ОСОБА_1 керував транспорт-ним засобом «ВАЗ 2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алко-гольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння у встановлено законом порядку проводився у лікарні, результат огляду згідно висновку від 23 серпня 2020 року № 49 - 1,68‰ ( позитивний ). Своїми діями ОСОБА_1 допустив порушення підпункту 2.9(а) Правил дорожнього руху України. До протоколу про адмініс-тративне правопорушення додані безпосередньо висновок лікаря від 23 серпня 2020 року № 49, згідно якого ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`я-ніння, результат - 1,68 ‰; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння від 23 серпня 2020 року, де зазначено, що у результаті огляду, проведеного поліцейським виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, не чітка мова, тремтіння рук. Огляд проводився за допомогою засобу «Драгер 5820», результат - 1,68‰. Доданий також акт огляду на стан алкогольного сп`я-ніння з використанням спеціальних технічних засобів, де зазначено, що огляд проведений у зв`язку з виявленими у водія озна-ками: запах алкоголю з ротової порожнини, за допомогою «Драгер 6810» у при-сутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Результат тесту - 1,68 %. У акті наявний підпис самого ОСОБА_1 про його згоду із результатами тесту. Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали письмові долучені до справи пояснення про те, що були присутні під час тесту на стан алкогольного сп`янін-ня ОСОБА_1 за допомогою приладу «Драгер 6820», за результатом якого прилад показав 1,68‰. Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопору-шення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, накладаючи на нього адміністративне стягнення, передбачене санкцією інкримінованої йому норми Закону, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 цілком доведена матеріалами справи, зібраними у ній доказами, у тому числі відеоза-писом з нагрудної камери поліцейського. За викладених обставин необхідно погодитися з висновком судді суду пер-шої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, визнан-ня його винним за частиною першою статті 130 КУпАП. На спростування доводів апеляційної скарги належить погодитися з виснов-ками суду першої інстанції щодо безпідставності твердження скаржника про те, що він, нібито, не керував транспортним засобом. Такі доводи є взаємовиключ-ними хоча б за змістом самої апеляційної скарги. Крім того з пояснень самого скаржника чітко убачається зворотнє та стверджується про дійсне керування ним самим автомобілем «ВАЗ 2103» вночі 23 серпня 2020 року у м. Хмільнику. Апеляційний суд також критично оцінює доводи ОСОБА_1 з приводу то-го, що висновок стосовно результатів медичного огляду з метою виявлення ста-ну алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впли-вом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 23 серпня 2020 року № 49 складений не лікарем ОСОБА_6 , оскільки ці до-води цілком спростовуються матеріалами справи. Так згідно табеля робочого часу лікар-невролог ОСОБА_6 у період з 23 до 31 серпня 2020 року була ургентним наркологом, а зважаючи на те, що вона має посвідчення про прохо-дження підвищення кваліфікації серії НОМЕР_2 із спеціалізації «Клініка та діагностика станів сп`яніння», тобто пройшла спеціальну підготовку, неможли-во заперечити її фаховість та повноважність у проведенні огляну ОСОБА_1 на стан сп`яніння. Доводи скаржника про проведення медичного огляду медсес-трами закладу охорони здоров`я свого підтвердження у ході судового розгляду не знайшли, тому є неспроможними. При цьому слід зазначити, що відповідно до пункту чотирнадцятого Поряд-ку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою ви-явлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуван-ня під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, висновок лікаря може бути оскарже-ний водієм транспортного засобу у встановленому законодавством порядку. Однак ОСОБА_1 не надав суду доказів оскарження ним у встановленому за-конодавством порядку висновку КНП «Хмільницька ЦРЛ» від 23 серпня 2020 року № 49 щодо результатів огляду його на стан сп`яніння. Щодо аргументів скаржника про відсутність у матеріалах справи акту ме-дичного огляду, то слід зазначити, що відповідно до пункту 19 Інструкції акт медичного огляду особи складається в одному примірнику та залишається в за-кладі охорони здоров`я. Відповідно до матеріалів адміністративної справи та-кий акт не долучається. У судові засідання як суду першої інстанції, так і апеляційного суду неодно-разово викликалися свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , однак жоден із них не з`явився. Проте суд не вбачає таким чином порушення прав ОСОБА_1 внаслідок не проведення допиту у судовому засіданні свідків, оскільки пояснення свідків безпосередньо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 викла-дені ними письмово та долучені до матеріалів. Сумнівів у їх належності, допу-стимості та достовірності як доказів не виникає. А факт керування транспорт-ним засобом саме ОСОБА_1 , а не ОСОБА_7 доведений відеозаписом, долученим до матеріалів справи. Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто пере-буває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене в статті 6 цієї Конвенції, згідно з пунктом першим якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і без-стороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до частини першої статті 17 Зако-ну України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Кон-венцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Вимога пункту першого статті 6 Конвенції щодо обґрунтування судових рі-шень не може розумітись як обовязок суду детально відповідати на кожен до-від заявника. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рі-шення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року; Проніна про-ти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Стаття 6 Кон-венції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прий-нятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сфор-мульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат роз-гляду справи. Наведені в апеляційній скарзі аргументи в цілому не свідчать про порушен-ня судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесу-ального права, вони є власним побутовим тлумаченням скаржником в силу осо-бистого розуміння ним окремих норм права, у тому числі і стосовно порядку розгляду відводу суду. Проте аргументи скаржника не спростовують правиль-ний висновок судді суду першої інстанції, оскільки його вина у вчиненні адмі-ністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, повністю доведена матеріалами справи. З урахуванням наведеного ви-могу апеляційної скарги про необхідність скасування оскаржуваної постанови апеляційний суд вважає необґрунтованою та не знаходить підстав для її за-доволення. У пункті 52 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2008 року у справі «Романаускас проти Литви» констатований обовязок національ-ного суду переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, були справедливими. У справі «Бакланов проти Росії» ( рішення Євро-пейського суду з прав людини від 09 червня 2005 року ), так і в справі «Фрізен проти Росії» ( рішення від 24 березня 2005 року ) Європейський суд з прав лю-дини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтере-сами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було до-тримано принципу законності і воно не було свавільним. Таким чином питання, чи виконав суд свій обовязок стосовно подання об-ґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, N 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, рішення від 18 липня 2006 року ). З огляду на викладене апеляційний суд не знаходить законних, грунтовних та об`єктивних підстав для скасування правильної, обґрунтованої та справедли-вої постанови судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП. Керуючись нормами статті 294 КУпАП, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року про притягнення до адміністративної відповідаль-ності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП за-лишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. О. Денишенко