Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/5582/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5582/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Парінова А.Б., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року у справі №640/5582/20 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Офісу Президента України про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : У березні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Офісу Президента України (надалі - відповідач), у якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд: - визнати незаконною бездіяльність відповідача в частині не розгляду заяв від 08.02.2020, від 10.02.2020; - зобов`язати відповідача надати повну вмотивовану відповідь на заяви. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно не надав відповіді на звернення від 08.02.2020 та від 10.02.2020, чим порушив право позивача на звернення громадян (отримання відповіді) та право на отримання запитуваної інформації. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року, а справу направити до суду першої інстанції на продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що відповідачем не розглянуто його скарги та не надано відповіді. Так, позивачем заявлене клопотання про витребування у відповідача заяви, скарги, які перебували на розгляді у відповідача. Колегія суддів вважає, що заявлене клопотання позивача не підлягає задоволенню, оскільки воно є необґрунтованим та з даного клопотання не можливо встановити, які саме заяви, скарги підлягають витребуванню та з якою метою, вони підлягають дослідженню. Відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 10.02.2020 року звернувся до Офісу Президента України із заявою-скаргою на незаконну злочинну бездіяльність та зловживання службовим становищем під час досудового розслідування у двадцяти двох кримінальних провадженнях, розпочатих з 2003 року, у якій вказував на протиправну бездіяльність та дії слідчих та прокурорів на етапі досудового розслідування кримінальних проваджень, а також незаконність рішень судів за результатами їх оскарження, у зв`язку з чим заявник вимагав ініціювати до компетентних органів проведення розслідування та перевірку рішень з направленням на адресу ОСОБА_1 та захисту його прав. Листом від 24.02.2020 року №22/009672-23 Офісом Президента України позивача повідомлено про те, що Президент України не наділений контрольними повноваженнями у сфері здійснення правосуддя, оцінки повноти, об`єктивності й усебічності дослідження доказів судами, не має права втручатися в їх процесуальну діяльність або давати вказівки суддям при здійсненні правосуддя, переглядати судові рішення на предмет їх законності, змінювати їх чи скасовувати. У листі також зазначено, що законодавчим актом, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм конституційного права на звернення є Закон України "Про звернення громадян". ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи заяву від 08.02.2020 року, яка адресована до Офісу Президента України в порядку Закону України "Про звернення громадян", у якій зазначив про незаконність рішень судів, якими відмовлено заявнику у визнанні протиправними дій, бездіяльності слідчих, прокурорів під час досудових розслідувань, розпочатих за заявами ОСОБА_1 з 2003 року, з огляду на те, що заявник вимагав призначити розслідування та поновити порушення права заявника на цивільну майнову власність та на відшкодування судових, матеріальних та моральних збитків по двадцяти двом кримінальним провадженням, які розслідуються за заявами ОСОБА_1 з 2003 року. Даних про направлення та отримання відповідача даної заяви в матеріалах справи не міститься. Позивач зазначає, що відповідь на звернення від 08.02.2020 року ним від Офісу Президента України не отримано. Позивач вважає, що відповідач не надав позивачу на запитувану ним інформацію відповідь у повному обсязі, що і стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням наведеного та беручи до уваги наявність доказів розгляду по суті відповідачем звернення позивача від 10.02.2020 року, а також відсутність доказів направлення відповідачеві звернення від 08.02.2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо допущення відповідачем бездіяльності в частині не розгляду звернень та не надання відповідей на них. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (надалі - Закон №393/96-ВР). Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно із частини 1 статті 1 Закону №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до статті 3 Закону №393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Статтею 4 Закону №393/96-ВР встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Згідно частин 1, 3, 4 статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Відповідно до ст. 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. За правилами статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Таким чином, з фактом отримання звернення, клопотання або скарги особи суб`єктом владних повноважень пов`язаний обов`язок такого суб`єкта здійснити всі можливі та необхідні дії, направлені на розгляд звернення, клопотання або скарги. Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем долучено до матеріалів справи заяву від 08 року 2020 року про звернення до Президента України, поданою в межах Закону України "Про звернення громадян", якою просив перевірити чи було додержано органами дізнання, прокуратури вимоги ст.ст. 110,120, 234, 236 КПК України та надати йому з цього приводу письмову відповідь. (стор. 13, 14 том І). Колегія суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що на заяві від 08.02.2020 року відсутній штемпель Офісу Президента України про отримання даної заяви. Даних про направлення даної заяви відповідачу позивачем, як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції не надано. Отже, в даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не надано до суду доказів направлення звернення на адресу відповідача, а отже суд позбавлений можливості встановити факт бездіяльності у поведінці суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах щодо розгляду заяви від 08.02.2020 року. Так, в матеріалах справи міститься заява-скарга позивача до Президента України про корупцію, кримінальних злочинів в органах досудового слідства, прокуратурі та прийняття незаконних рішень судами від 10.02.20 р. (дата дописана ручкою та скріплена підписом позивача) та зареєстрована та зареєстрована в Офісі Президента України 10.02.2020 року за вх. №22-009673-22 (стор. 14 том І). У поданій скарзі позивач фактично просить перевірити законність дій органу досудового розслідування в межах кримінального провадження, однак, на переконання колегії суддів, такі питання у відповідності до вимог статті 12 Закону України "Про звернення громадян" підлягають вирішенню в порядку встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Статтею 7 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Отже звернення, які за формою і змістом відповідають вимогам Закону України "Про звернення громадян", мають бути об`єктивно і всебічно розглянуті підприємством, установою, організацією, яким воно адресоване. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що надання відповіді на звернення громадянина має здійснюватись тим органом, якому адресовано це звернення і в межах компетенції якого знаходиться вирішення порушених у ньому питань. Разом з цим, якщо до повноважень відповідного державного органу не належить вирішення питань, порушених у зверненні, він пересилає звернення за належністю. За правилами статті 12 вказаного Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України", Законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження". Зокрема, відповідно до частини 1 статті 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що саме на такий порядок оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування вказала Велика Палата Верховного суду у постанові від 11.12.2019 року по справі №645/314/17, зокрема констатувала, що особа, яка вважає свої права порушеними, має право оскаржити дії чи бездіяльність органів досудового розслідування за правилами КПК України. Так, повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом, що підтверджується усім змістом Конституції України. У Рішенні Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року N 22-рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов`язки). Цієї юридичної позиції Конституційний Суд України дотримувався у багатьох інших своїх рішеннях, зокрема від 16 травня 2007 року №1-рп/2007, від 8 липня 2008 року №14-рп/2008, від 2 жовтня 2008 року №19-рп/2008, від 8 жовтня 2008 року №21-рп/2008, від 7 липня 2009 року №17-рп/2009; від 15 вересня 2009 року №21-рп/2009, від 17 грудня 2009 року №32-рп/2009, від 10 червня 2010 року №16-рп/2010. З урахуванням наведеного слід констатувати, що серед повноважень Президента України, визначених Конституцією України, відсутні повноваження щодо надання за зверненням громадян доручень Генеральному Прокурору, чи його заступникам чи підпорядкованим прокурорам, відносно ініціювання перед вказаними особами вчинення певних дій чи прийняття певних процесуальних рішень в рамках кримінальних проваджень, оскарження яких в залежності від характеру, виду рішення чи дії здійснюється в рамках КПК України. В Листі від 24.02.2020 року №22/009673-12 відповідачем роз`яснено позивач про можливість реалізувати своє право на звернення зі скаргою щодо відповідних органів. Як вбачається з матеріалів справи, що вищезазначений лист було направлено позивачу 24.02.2020 року та підтверджується реєстром №37П про направлення кореспонденції (стор. 40 том І). Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Щодо посилання апелянта, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду справи то колегія суддів звертає увагу, що вимогами ст. 320 КАС України передбачено виключно скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому розгляду справи. При цьому ст. 317 КАС України суду апеляційної інстанції надано право лише, скасувати повність або частково (змінити) рішення суду та прийняти нове за результатом розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: А .Б. Парінов Є. І. Мєзєнцев