Постанова 4856 № 9901/613/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 9901/613/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс М.Б. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 22 червня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича в особі Департаменту з питань звернення громадян Офісу Президента України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 19 грудня 2019 року у Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича в особі Департаменту з питань звернення громадян Офісу Президента України про визнання дій Департаменту з питань звернення громадян Офісу Президента України, діючого від імені Президента України, щодо направлення його звернення від 14 листопада 2019 року Генеральній прокуратурі України для розгляду за належністю, протиправними та зобов`язання Департаменту з питань звернення громадян Офісу Президента України, діючого від імені Президента України, розглянути звернення від 14 листопада 2019 року щодо порушення його конституційних прав відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича в особі Департаменту з питань звернення громадян Офісу Президента України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - передано за підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судом, 14.11.2019 позивач звернувся до Президента України із заявою «про порушення прав, свобод та інтересів громадянина України, ОСОБА_1 , гарантованих Конституцією України, що склалося у Вінницькій області». Заява надійшла та зареєстрована у Департаменті з питань звернень громадян Офісу Президента України за № 22/069218-02П (а.с. 8). У зверненні, ОСОБА_1 вказував на те, що за відсутності процесуального статусу «підозрюваного» в рамках кримінального провадження та знаходження в матеріалах діючого процесуального документу про обвинувачення, він тривалий час знаходиться у стані невизначеності, оскільки не може вирішити трудові питання, питання соціального захисту та вільно подорожувати світом до країн, які вимагають доведення відсутності судимостей або притягнення до кримінального правопорушення. Зазначав, що порушення його конституційних прав зумовлено порушенням чинного законодавства окремими суддями та прокурорами. У зв`язку з викладеним, вказує ОСОБА_1 , з метою відновлення порушених прав, свобод та інтересів, як громадянина України, гарантованих Конституцією України, позивач звернувся із заявою до Президента України, як гаранта Конституції України через Департамент з питань звернення громадян Офісу Президента України в якій просив: - поновити порушені конституційні права, свободи та інтереси гарантованих Конституцією України; - надати оцінку неправомірним діям суддів Вінницького районного суду Вінницької області та Вінницького міського суду Вінницької області, що призвели до порушення конституційних прав, свобод; - надати оцінку неправомірним діям та бездіяльності працівників Вінницької місцевої прокуратури, прокуратури Вінницької області та Генеральної прокуратури України, що призвели до порушення конституційних прав, свобод; - вимагати від Генеральної прокуратури України неухильного дотримання Конституції України та оперативного вирішення питання щодо поновлення порушених конституційних прав і свобод, шляхом скасування обвинувачення зміненого на підставі постанови прокурора від 30.04.2014 дія якого не продовжується (а.с.8-11). Листом відповідача від 15.11.2019 № 22/069218-02П позивача повідомлено, що звернення, яке надійшло до Офісу Президента України надіслано за належністю на розгляд у межах компетенції до Генеральної прокуратури України (а.с.23). З такими діями відповідача ОСОБА_1 не погодився, оскільки вважає, що Департаментом порушено вимоги ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», яка забороняє направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються і що, повідомляючи його про передачу звернення на розгляд за належністю до Генеральної Прокуратури України, Департамент не зазначив, на яких підставах розгляд звернення було передано саме до Генеральної Прокуратури України. На думку позивача, Президент України як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина повинен був вирішити питання зазначені у його зверненні. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору та доводам, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. За статтею 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За частинами першою, другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У статті 40 Основного Закону країни передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 102 Конституції України передбачено, що Президент є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Повноваження Президента визначено ст. 106 Основного Закону України, і вони є вичерпними. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обов`язок Президента особисто надавати відповіді на звернення громадян, які йому адресовані, Конституцією України не передбачено. Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішеннях, зокрема, від 10 квітня 2003 року у справі № 7-рп/2003, від 07 квітня 2004 року у справі № 9-рп/2004 та від 16 травня 2007 року у справі № 1-рп/2007, повноваження Президента визначаються виключно Конституцією України. Законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов`язків на Президента, крім тих, що передбачені Конституцією України. Поряд з цим, для забезпечення виконання Президентом наданих йому повноважень, гарантування конституційного порядку та дотримання прав і свобод людини та громадянина створюються допоміжні органи і служби. Так, Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 417/2019 «Питання забезпечення діяльності Президента України» утворено Офіс Президента, який діє на основі Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 (далі - Положення № 436/2019). За змістом підп. 22 п. 4 Положення № 436/2019 визначено, що Офіс Президента відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента, розгляд звернень громадян, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем. Відповідно до п. 6 Положення № 436/2019 Офіс Президента у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з органами Верховної Ради України та її Апаратом, Кабінетом Міністрів України та його Секретаріатом, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, науковими та іншими установами, організаціями, а також із відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій. За приписами п. 1, 3 Положення про Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України, затвердженого наказом керівника Апарату Офісу Президента України 07 серпня 2019 року за № 11 (далі - Положення № 11), установлено, що Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України (далі - Департамент) є самостійним структурним підрозділом Офісу Президента, основним завданням якого є організація розгляду в установленому порядку звернень громадян до Президента та його Офісу, особистого прийому громадян, які звертаються до Президента та його Офісу, здійснення обліку та аналізу таких звернень, моніторингу розгляду звернень та вжиття заходів щодо розв`язання порушених у них питань. Пунктом 5 Положення № 11 передбачено, що Департамент опрацьовує в установленому порядку та розглядає в межах своєї компетенції звернення громадян відповідно до законодавства, надсилає звернення за належністю для розгляду державним органам З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що організація розгляду звернень громадян, у тому числі звернення ОСОБА_1 , покладено саме на Офіс Президента в особі Департаменту з питань звернення громадян. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР). Цей Закон також забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Згідно з ст. 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Частиною 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/268/19. Враховуючи вказані норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що звернення позивача було правомірно направлено Офісом Президента за належністю до компетентного органу (Генеральної прокуратури), оскільки вирішення зазначеного питання не належить до повноважень Президента чи створених ним консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 800/263/17, від 06 червня 2018 року у справі № 9901/5/17 та від 04 липня 2018 року у справі № 800/580/17. Статтею 55 Основного Закону України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших ущемлень прав та свобод позивача. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд констатує, що до повноважень Президента України, згідно наведеної статті 106 Основного Закону України не входять повноваження звернення або перенаправлення звернення позивача до правоохоронних органів. Більш того, жодний орган державної влади, в тому числі Президент України не має права впливати або іншим способом втручатись в діяльність правоохоронних органів та зазначати необхідність притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності або звільнення. При цьому, колегія суддів погоджуючись із доводами відповідача вважає за необхідне зазначати, що у разі наявності відомостей стосовно конкретних фактів або ознак вчинення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, позивач має право самостійно звернутися з відповідними заявами до компетентних суб`єктів (відповідних правоохоронних органів). Саме таке право гарантоване Конституцією України, а Президент України є гарантом цих конституційних прав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Гарантоване ст. 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За правилами п. 4 ч. 5 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Таким чином, підсумовуючи встановлені судом обставини, надавши оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи та всім аргументам позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що під час розгляду та опрацювання звернення ОСОБА_1 відповідачем не було допущено неправомірних дій або бездіяльності, порушення вимог Закону № 393/96-ВР, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 22 червня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.