Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/1356/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1356/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 09 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради про визнання протиправною відмови у наданні інформації на запит про надання інформації вхідним №27 від 24.09.2019 року, зобов`язати відповідача розглянути запит про надання інформації за вх. № 27 від 24.09.2019 р. та надати відповідь з урахуванням висновків суду. Окрім того, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 4830 грн.80 коп., які складаються із суми сплаченого судового збору 840 грн.80 коп. та витрат на професійну правничу допомогу 3990 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради щодо надання неповної інформації при розгляді запиту про надання інформації за вхідним №27 від 24.09.2019. Зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради повторно розглянути запит Рубеля Олега Володимировича про надання інформації за вхідним №27 від 24.09.2019 та надати запитувану інформацію, відповідно до положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" з урахуванням висновків суду. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1330,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує на помилкове обрання судом іншого способу захисту порушеного права, - визнання дій відповідача протиправними, який на думку суду, є більш ефективним. Проте, позивач обрав способом захисту визнання протиправною відмови у надання інформації на запит. Не погоджується позивач і з рішенням в частині відшкодування судових витрат, оскільки суд, розподіляючи витрати, не врахував задоволення позову в частині немайнової вимоги, та не дав правильної оцінки об`єму виконаної роботи по наданню правової допомоги та затратам часу. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, 24.09.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до КНП "Вінницька ЦРКЛ", як розпорядника інформації, в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", із запитом вх. №27 про надання інформації з таких питань - які суми коштів було витрачено для закупівлі шлагбауму та необхідного для встановлення і експлуатації та користування цим шлагбаумом обладнання (ключі доступу і т.д.) КНП "Вінницька ЦРКЛ"; - за які кошти було здійснено придбання шлагбауму та необхідного для встановлення і експлуатації та користування цим шлагбаумом обладнання (ключі доступу і т.д.) КНП "Вінницька ЦРКЛ"; - вказати джерело надходження цих коштів до лікарні і (або) вказати ким, коли і на якій підставі було надано ці кошти; - надати копії документів, які підтверджують отримання цих коштів лікарнею; - вказати, яке саме обладнання було закуплено із зазначенням повного найменування цього обладнання та вказати в якому році; - вказати інформацію хто з посадових (службових) осіб КНП "Вінницька ЦРКЛ" приймав рішення про придбання цього шлагбауму та вищезазначеного обладнання, із зазначенням повної назви займаної посади та ПІБ, а також надати інформацію, де вказати на підставі яких нормативно-правових актів і (або) інших документів (рішень, наказів) посадовими особами (службовими) особами КНП "Вінницька ЦРКЛ" прийнято рішення про придбання цього шлагбауму та вищезазначеного обладнання, та надати їх копії. У відповідь на запит КНП "Вінницька ЦРКЛ" листом за №1186 від 04.10.2019 повідомила позивача про те, що на аналогічні запити від 20.08.2019 за №22, від 22.08.2019 за №24, від 27.08.2019 за №25, від 29.08.2019 за №26 та від 02.09.2019 відповідь у межах чинного Закону України "Про доступ до публічної інформації", надавалась листом за №1054 від 29.08.2019 та №1086 від 04.09.2019. Судом досліджені попередні відповіді відповідача на запити позивача, щодо яких йдеться у листі-відповіді від 04.10.2019 р. Так, листом за №1054 від 29.08.2019 у відповідь на запити від 20.08.2019 р. ( вх.№22), від 22.08.2019 р.(вх.№24), від 27.08.2019 р. (вх.№25), від 29.08.2019 р.(вх.№26), стосовно встановлення шлагбауму, позивачу надана наступна інформація: - шлагбаум був придбаний не за бюджетні кошти, тому запит в частині надання інформації, яку на думку позивача, про використання бюджетних коштів на закупівлю та встановлення шлагбауму, не підлягає задоволенню; - шлагбаум був встановлений не на проїзді загального користування, а на території земельної ділянки, наданої в користування Вінницькій центральній районній клінічній лікарні; - основними нормативно-правовими актами, що регулюють земельні правовідносини лікувальних закладів є Земельний кодекс України, державні санітарні норми і правила, державні будівельні норми України. Вважаючи, що відповідачем не надано інформацію на інформаційний запит, позивач звернувся до суду із цим позовом. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не в повному обсязі надано інформацію щодо поставлених у запиті питань за №1-7. Однак, вказана відповідь не є відмовою у наданні інформації на запит, а містить неповну відповідь на поставлені питання. Відтак, суд дійшов висновку, що заявлена вимога щодо визнання протиправною відмови відповідача у наданні інформації на запит підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій Комунального некомерційного підприємства Вінницька центральна районна клінічна лікарня Вінницької районної ради щодо надання неповної інформації при розгляді запиту про надання інформації за вх. №27 від 24.09.2019. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Відповідно до статті 12 вказаного Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. З урахуванням вкладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, в розумінні частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є належним розпорядником запитуваної позивачем інформації. Будь-яких доказів спростування зазначеного твердження матеріали справи не містять та відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Відповідно до статті 19 вказаного Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Статтею 23 Закону № 2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст. 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Отже, будь-які особи мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, які у свою чергу зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати на нього відповідь. Надання відповіді на отриманий запит має імперативний характер, у незалежності від того, до яких висновків дійде суб`єкт владних повноважень чи інший розпорядників публічної інформації. Зі змісту наявної в матеріалах справи письмової відповіді на інформаційний запит Рубеля О.В. від 24.09.2019 р. вбачається, що відповідачем не надано належної відповіді по суті порушених питань, або відмови в її наданні , що на думку суду вказує на те, що відповідачем не було належним чином розглянуто електронний інформаційний запит позивача. За чинним законодавством, надання на інформаційний запит неповної відповіді, яка задовольняє лише частину запиту (або надання інформації не на всі питання запиту, надання документу, що не містить всіх сторінок, надання документів без додатку, що є його невід`ємною частиною, надання відповіді із упущенням інформації, яка за законом є відкритою тощо) , без н а л е ж н о оформленої в і д м о в и у задоволенні решти запиту відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», є протиправними діями/бездіяльністю розпорядника інформації, і не є відмовою у розумінні статті 22 Закону №2939-VI. Отже, суд першої інстанції вірно вважав, що відповідач, надавши неповну інформацію на запит, зокрема, посилаючись на попередні відповіді, протиправністю своїх дій унеможливив позивачу реалізацію відповідно до законодавства права на доступ до публічної інформації, а тому підставно вважав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначає наступне. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Суд першої інстанції встановив, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 13.02.2020 за № 27, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 23.03.2020, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 24.03.2020, меморіальний ордер за № 37334252.1 від 21.04.2020 про сплату 3990,00 грн. Як встановлено з матеріалів справи, 13.02.2020 між позивачем та адвокатським об`єднанням "Адвокатська компанія "Якименко та партнери" в особі його президента ОСОБА_2 укладено Договір № 27 про надання правової допомоги. За умовами цього договору (п. 1.1, 1.2. та 2.1) адвокатське об`єднання приймає на себе доручення Клієнта надавати останньому та в його інтересах оплатну правову допомогу, на умовах, визначених цим Договором, а саме складання позовної заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, у зв`язку з ненаданням інформації на запит про надання публічної інформації № 27 від 24.09.2019 КНП "Вінницька ЦРКЛ". Адвокату адвокатського об`єднання - Кравчуку Михайлу ОСОБА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ВН № 000473 від 24.04.2019, доручається виконання зазначеного Договору. Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг. Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу суд першої інстанції визнав меморіальний ордер за № 37334252.1 від 21.04.2020, згідно якого на виконання умов Договору № 27 від 13.02.2020 позивач сплатив гонорар у розмірі 3990,00 грн. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд визнав їх неспівмірними та завищеними і прийняв рішення про зменшення суми на відшкодування. Позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на приписи ч.7 ст.134 КАС України та правові висновки Верховного Суду, вказує на відсутність у суду права на ініціативу щодо зменшення суми відшкодування у зв`язку із відсутністю клопотання сторони про їх зменшення внаслідок неспівмірності. Суд першої інстанції постановляючи судове рішення, обмежився дослідженням факту відповідності критеріям співмірності адвокатських послуг, утім не перевірив платіжного документу на предмет доказовості та відповідності. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження фактичного понесення зазначених витрат та їх розміру позивачем надано копію меморіального ордеру №37334252.1 від 21.04.20 р. Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та нормативно-правових актів Національного банку України. Із змісту меморіального ордеру встановлено, що Банком платника АТ "А-Банк" у місті Дніпро списано 3990 грн. безготівкових коштів з рахунку по дебету (№ рахунку) на рахунок по кредиту ( № рахунку) Адвокатській компанії "Якименко та партнери" за надання правової допомоги згідно договору №27 від 13.02.20, рах. №27М/2020 ОСОБА_1 . Безспірно, зазначений платіжний документ підтверджує оплату за надання ОСОБА_1 правової допомоги, проте, доказів того, що кошти 3990 грн. списані Банком саме з рахунку ОСОБА_1 у справі немає, відтак відсутні правові підстави для відшкодування витрат на користь ОСОБА_1 . Утім, суд апеляційної інстанції переглядає справу у відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93). Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 09 липня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.