Ухвала КГС ВС № 916/1727/17

УХВАЛА 23 грудня 2020 року м. Київ Справа № 916/1727/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Міщенка І. С., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Науково-виробничого центру "Сігма" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 (суддя Малярчук І. А.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (судді: Ярош А. І. (головуючий), Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі за позовом Науково-виробничого центру "Сігма" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т" про стягнення 360 158,72 грн заборгованості, із яких 295 918,92 грн основного боргу, 36 436 ,08 грн пені, 5 191,39 грн три проценти річних, 22 612,34 грн втрат від інфляції, ВСТАНОВИВ: У липні 2017 року Науково-виробничий центр "Сігма" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (далі - НВЦ "Сігма") звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т" (далі - ТОВ "Горяц-Т") 360 219,98 грн, з яких 298 821,15 грн основний борг, 37 434,12 грн пеня, 4 205,17 грн 3 % річних, 20 299,54 грн інфляційні. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого за період з 26.09.2016 по 06.02.2017 товару на загальну суму 295 918,92 грн за договором поставки з відстрочкою платежу від 01.01.2008 № 200/07. Заявою від 29.05.2018 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 295 918,92 грн основного боргу, 36 436,08 грн пені, 5 191,39 грн 3 % річних, 22 612,34 грн втрат від інфляції. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.07.2018 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Горяц-Т" на користь НВЦ "Сігма" основний борг в сумі 295 918,92 грн, 3 % річних в сумі 5 191,39 грн, інфляційні в сумі 22 612,34 грн, пеню в сумі 36 436,08 грн. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2018 скасовано, у позові відмовлено. Постановою Верховного Суду від 04.12.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2018 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі № 916/1727/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 31.01.2017, а також не врахували заперечення щодо цього доказу відповідача. При цьому колегія суддів зазначила, що судами попередніх інстанцій не враховано встановлену ними обставину, що відповідно до пункту 4.6. договору сторони погодили, що постачальник зобов`язаний не рідше одного разу в місяць надати покупцю акт звірки розрахунків; у випадку ненадання акта звірки розрахунків зі сторони постачальника протягом шести місяців, заборгованість сторін щодо виконання умов даного договору визначається на підставі даних покупця, при цьому перегляд даних покупця не допускається. Так, Суд зауважив, що при новому розгляді справи суду слід надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), зокрема надати оцінку акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 31.01.2017, перевірити чи підтверджена відображена в акті інформація первинними документами та чи містить такий документ підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю. При винесенні рішення суд першої інстанції встановив, що як вбачається із наявних у справі поданих позивачем накладних, всього поставлено товару на загальну суму 677 066,35 грн. При цьому, зі змісту поданих відповідачем платіжних доручень убачається, що відповідач здійснив за спірний період оплату за поставлений товар на загальну суму 745 000 грн. Одночасно, накладні на повернення товару постачальнику підтверджують факт повернення відповідачем товару на суму 2 003,05 грн. Таким чином, суд першої інстанції встановив, що наявні у справі первинні документи не підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 01.01.2008 № 200/07 у заявлений позивачем спірний період, тобто з 26.09.2016 по 06.02.2017. Суд не прийняв в якості належного доказу акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 по 31.01.2017, оскільки персональні дані щодо представника відповідача цей акт не містить. Відповідач заперечує факт підписання зазначеного акта з його боку повноважним представником. Місцевий господарський суд зауважив, що досліджені судом видаткові накладні, накладні на повернення, платіжні доручення не підтверджують даних, що зазначені у акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 по 31.01.2017, а перевага у такому разі щодо встановлення розрахунків за договором від 01.01.2008 № 200/07 надається саме первинній документації, що підтверджує факт здійснення господарської операції, тобто, накладним на відпуск та повернення, платіжним документам. У касаційній скарзі НВЦ "Сігма" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НВЦ "Сігма" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 916/1727/17 та постановлено здійснити її розгляд у письмовому провадженні. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема зазначив, що суд апеляційної інстанцій не врахував висновків щодо можливості використання акта звірки взаєморозрахунків в якості доказу у справі у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 і від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою НВЦ "Сігма" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 916/1727/17 необхідно закрити з огляду на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). Так, у справах № 905/1198/17 і № 910/1389/18 суди встановили доведеність первинними документами основної заборгованості, а врахування судами актів звірки взаєморозрахунків в якості доказу мало місце для встановлення факту переривання позовної давності (у зв`язку з вчиненням відповідачем (боржником) дій (підписанням актів звірки), що свідчать про визнання ним свого боргу). Водночас у справі, що розглядається (№ 916/1727/17) суди встановили, що наявними у справі первинними документами не підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 01.01.2008 № 200/07 у заявлений позивачем спірний період, тобто з 26.09.2016 по 06.02.2017. Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржених судових рішеннях у справі № 916/1727/17, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 905/1198/17 і № 910/1389/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними. Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 916/1727/17 касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 і від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/1727/17. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою НВЦ "Сігма" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 916/1727/17. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою НВЦ "Сігма" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 916/1727/17 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова І. С. Міщенко