Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/1671/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/1671/20 Номер провадження 22-ц/814/2787/20Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Хіль Л.М., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 жовтня 2020 року ухваленого під головуванням судді Городівського О.А. (повний текст рішення складено 02.11.2020 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь : половину вартості понесених нею додаткових витрат у сумі 3 050 грн 50 коп., пов`язаних з оплатою харчування у комунальному дитячому садочку - Дошкільний навчальний заклад №2 «Оленка» група «Дударик»; половину вартості понесених нею додаткових витрат в сумі 2 590 грн, пов`язаних з отриманням освітніх послуг дитини у Центрі іноземних мов «IDEAL DREAM; половину вартості понесених нею додаткових витрат в сумі 8 705 грн, пов`язаних з проходженням лікування та оплатою ліків призначених спільній дитині; половину вартості понесених нею додаткових витрат в сумі 7289 гривень, пов`язаних з придбанням одягу. В обгрунування своїх вимог зазначила, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Від цього шлюбу у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що 28 листопада 2017 року рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області шлюб розірвано. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28.11.2017 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі ј частині всіх видів доходу (заробітку) та видано виконавчий лист, який був пред`явлений до примусового виконання до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Вказувала, що у її сина зросли потреби пов`язані з віковим розвитком, навчанням, а також лікуванням, оскільки дитина страждає сезонними захворюваннями. Також, зазначала, що витратила значні кошти на придбання одягу та взуття для сина. Вказувала, що відповідач не цікавиться життям дитини, не турбується про його розвиток. Добровільно приймати участь у додаткових витратах на сина ОСОБА_4 відмовляється. З моменту розлучення дитина проживає з нею. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення додаткових витрат на утримання дитини відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що всі додаткові витрати, які вона просила стягнути з відповідача сплачені за її рахунок, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Вважає підтвердженим факт наявності особливих обставин у житті дитини, оскільки дитина досягла віку 6 років і потребує додаткових витрат для забезпечення достатнього рівня життя. Зазначає, що місцевим судом не було об`єктивно надано оцінку усім обставинам справи та не враховано їх при винесенні рішення. 21.12.2020 року до апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Апеляційний суд перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Місцевим судом вірно встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 липня 2011 року по 30 січня 2018 року, що підтверджується копією рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.01.2018 року (а.с.11). Від цього шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10), який проживає з матір`ю (а.с.16). Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 листопада 2017 року з ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на дитину ОСОБА_3 у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), виданий виконавчий лист, який був пред`явлений до примусового виконання 15.12.2017 року (а.с. 12-14). Згідно копії довідки № 154 від 27.07.2020 року виданої ДНЗ №2 «Оленка» ОСОБА_3 , 31.01.2014 року відвідує даний дошкільний навчальний заклад з серпня 2018 року (а.с.17). Відповідно до розрахунку витрати на харчування становили 6101 грн 00 копійок (а.с. 18-22). Згідно копії довідки центру іноземних мов «IDEALDREAM» № 2 від 01.09.2020 року ОСОБА_3 відвідував заняття у центрі іноземних мов з помісячною оплатою в 350 гривень іноземна мова і 390 гривень підготовка до школи з 01.09.2019 по 12.03.2020 року включно (а.с.23). Витрати на навчання зазначені позивачем у розмірі 5180 грн, квитанції, що містяться в матеріалах справи на суму 1480 грн. (а.с.24). Відповідно до копій витягів з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 , копії консультаційних висновків лікарів-спеціалістів встановлені діагнози ОСОБА_5 , сума коштів сплачена на придбання ліків за період 28.03.2018 року по серпень 2020 року включно становить 8783,97 гривень (а.с. 25-34, 54-79). Крім того, встановлено, що позивачка витратила кошти на придбання одягу та сезонного взуття за період січень 2020 року-серпень 2020 року 17410 гривень (а.с. 35-55). Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що витрати на харчування в дитячому садочку, придбання лікарських засобів, плата послуг з вивчення англійської мови та підготовка до школи не викликані особливими обставинами, не пов`язані з розвитком конкертних здібностей дитини, а тому не є додатковими витратами. Крім того, місцевий суд зазначив, що витрати понесені позивачем на придбання одягу та взуття дитини не підлягають розподілу між сторонами в рівних частинах, оскільки ці вирати пов`язані із звичайним способом життя, є поточними витратами на забезпечення основних життєвих потреб дитини та не є додатковими витратами в розумінні ст. 185 СК України. Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав. Відповідно статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Статтею 185 СК України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, необхідно враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Враховуючи наведене, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17), постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18), постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 484/2230/17 провадження (61-1460св18). Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Встановивши, що наявність особливих обставин, які потребують додаткових витрат на дитину, позивачем не доведено, що є її процесуальним обов`язком, а придбання нового якісного одягу та взуття для школи не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України, а стягуються з відповідача у вигляді аліментів на задоволення потреб дитини. Саме по собі навчання дитини у позашкільному навчальному закладі, а саме вивчення англійської мови та підготовка до школи не може безумовно свідчити, що витрати, пов`язані з навчанням у ньому, викликані особливими обставинами. Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зазачити, що саме позивачка зобов`язана довести належними доказами, про необхідність додаткових витрат на лікування дитини, а саме заявляючи вказані вимоги зобов`язаниа представити висновок МСЕК, довідки медичних закладів з вказівкою необхідності медичних процедур, їх тривалості та з урахуванням цього розрахунок вартості передбачуваних витрат. Витрати на санаторно-курортне лікування - виписками із історії хвороби дитини. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо стягнення додаткових витрат у зв`язку з проходженням лікування дитини не заслуговують на увагу, оскільки надані докази не свідчать про те, що дитина потребує постійного лікування, постійного вживання ліків, а також проходження медичних процедур, які потредують щомісячних витрат. Доводи апеляційної скарги щодо стягнення додаткових витрат на харчування дитини в дитячому садочку не заслуговують на увагу, оскільки не охоплюються особливими обставинами, про які йдеться у статті 185 СК України і тому не відносяться до додаткових витрат в розумінні зазначеної статті, а входять до складу аліментних платежів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Керуючись нормами статей 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя Л.М. Хіль Судді: С.А. Гальонкін О.Ю. Кузнєцова Повний текст постанови складено 23.12.2020 року