Постанова Херсонський апеляційний суд № 654/1829/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 654/1829/19 Головуючий в І інстанції: Данилевський М.А. Номер провадження: №22-ц/819/1705/20 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В., секретар Сікора О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни, діючої від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2020 року, у складі судді Данилевського М.А., у справі за позовом Кіріченка Віталія Михайловича, діючого від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В : 27 травня 2019 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачана користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.11.2012 року у розмірі 30669,15грн, а також судові витрати. Позов обґрунтований наступним. ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 22.11.2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 500,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають Договір між сторонами. Щодо встановлення і зміни кредитного ліміту банк керувався п.2.1.1.2.3. та п.2.1.1.2.4. Договору, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою банку. Умови договору передбачають сплату процентів, процентів у подвійному розмірі за п.2.1.1.12.2.1. у разі виникнення прострочених зобов`язань, а також пені за п.2.1.1.12.6.1. при непогашенні суми простроченого кредиту на суму від 100,00грн та штрафу за п.2.1.1.7.6. при порушенні позичальником строків платежів у відповідному розмірі, тобто умови договору передбачають сплату неустойки за неналежне виконання позичальником зобов`язання за договором. Відповідно до п.1.1.7.11. Договору останній діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. Відповідно до п.п.2.1.1.4.2. та 2.1.1.4.6. Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у разі невиконання боржником свої зобов`язань. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок, відповідачу надано можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. На порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 10.05.2019 року виникла заборгованість у розмірі 30669,15грн, яка складається з: --- 0,00грн заборгованість за тілом кредиту; --- 558,16грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; --- 00,00грн заборгованість за відсотками; --- 24374,85грн нарахована пеня за прострочене зобов`язання; --- 3799,51грн нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00грн; --- 500,00грн штраф (фіксована частина), 1436,63грн штраф (процентна складова). Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції заявили клопотання, відповідно до якого просять до позову застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Також відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якому він просить у позові відмовити у повному обсязі. При цьому зазначив, що положення Умов та Правил (п.п. 2.1.1.12.2., 2.1.1.12.3., 2.1.1.12.4.), які надані позивачем, передбачають погашення кредиту у формі поповнення картрахунку, обов`язок по якому наступає наступного першого числа після отримання такої суми. А у випадку непогашення боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому було здійснено трати, банк здійснює договірне списання коштів за рахунок кредитних коштів та застосовує штрафні санкції. Згідно розрахунку заборгованості за договором від 22.11.2012 року, наданого позивачем, останні витрати кредитних коштів за кредитною карткою ОСОБА_1 ніби то здійснено з 22.06.2015 року по 01.09.2015 року дата останнього використання кредитної картки. Тобто, вимога сплатити кошти за останнім платежем по картці виникла в банку 01 жовтня 2015 року (а за попередніми платежами до цієї дати). Відповідно і перебіг строку позовної давності за простроченими платежами виник відповідно з 01.07.2015 року (за першим простроченим платежем) та з 01.10.2015 року за останнім простроченим платежем, і відповідно до вимог ст.257 ЦК України закінчився навіть за останнім простроченим платежем 02.10.2018 року. Позов же подано позивачем до суду лише в кінці 2019 року, тобто через рік після закінчення перебігу строків позовної давності, протягом якого банк міг звернути ся за захистом свого права до суду. Зазначив, що доводи банку про те, що він нібито погодився на збільшення позовної давності до 50 років з посиланням на п.1.1.7.31 наданих до позову Умов та правил надання споживчого кредиту фізичним особам, не можуть бути взяті до уваги, оскільки ним угода про збільшення строків позовної давності не підписувалась, а отже такого договору не існує. Відповідно ж до абзацу 2 ч.1 ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відтак, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідно письмовою домовленістю сторін про збільшення позовної давності умови кредитування, які не містять підпису позичальника. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі №6-1926цс15, а також в постановах Верховного суду за 2018 рік. Крім того, вказав, що кредитний договір може складатися з заяв, умов та правил, що визначають його істотні умови, які мають бути підписані стороною договору, що і свідчитиме про її волевиявлення та згоду. Заява на видачу картки є лише його наміром укласти кредитний договір, а не самим кредитним договором, оскільки така заява не містить умов та правил, які є обов`язковими для кредитного договору. Умови та правила, надані позивачем, він не підписував і таких доказів позивач не надав. Позивачем надано відповідь на відзив, у якій він просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому зазначив, що кредитний договір було зафіксовано в декількох документах: Заяві позичальника, Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифах. Відповідачу було встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказані розміри штрафів, тобто сторони обговорили всі істотні умови договору. Із виписки, яка є первинним документом, вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість і знову користувався кредитними коштами. Строк дії картки вказано на її лицевій стороні, вона діє до останнього дня 08.2017 року. Позов подано 22.05.2019 року, тобто до спливу позовної давності. Розмір щомісячного мінімального платежу складає 7% від заборгованості, але не менше 50,00грн та не більше решти заборгованості; з 02.04.2014 року згідно наказу СП-2014-6635230 від 02.04.2014р розмір платежу було зменшено до 5% від заборгованості. Оскаржуваним рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати зазначене рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому послалася на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначила, що судом першої інстанції не було враховано того, що первісно відповідачу було видано кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 05/2016, тобто до 31.05.2016 року. 12.01.2015 року картку було перевипущено й відповідач отримав нову картку № НОМЕР_2 зі строком дії до 08/2017, тобто до 31.08.2017 року, а з позовом позивач звернувся 22.05.2019 року, отже позовну давність не пропущено. Вказала, що під перевипуском картки розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. За п.2.2. постанови НБУ від 17.12.2003р "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" ідентифікація клієнта не є обов`язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України. Оскільки відповідача було ідентифіковано в 2012 році, то при перевипускі картки підписання нової анкети не було потрібно. В період з 12.01.2015 року по 02.09.2015 року відповідач користувався платіжною карткою, що підтверджується випискою про рух коштів. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Відповідно до витягу зі Статуту банку, погодженого НБУ 11.06.2018 року, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства КБ "ПриватБанк", яке в свою чергу є правонаступником ЗАТ КБ "ПриватБанк" (а.с.51-52). Відповідач ОСОБА_1 подав 22.11.2012 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.29). В ній вказані детальні дані про відповідача, зазначено про наступне: що позичальник погоджується з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Пам`яткою й Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг; що він (позичальник) ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання послуги і Тарифами, які були йому надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Наявний Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", а саме "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна контракт", "Універсальна голд", в якому викладена інформація щодо типу карти, процентної ставки щодо кожного типу картки та відповідальності за неналежне виконання кредитних зобов`язань. Зокрема, він містить положення про процентну ставку в розмірі від 1,7% на місяць до 3,5% на місяць в залежності від типу картки, про порядок повернення кредиту (наприклад, щомісяця до 25 числа місяця, наступного за поточним, 7% від заборгованості, але не менше 50,00грн), а також про відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків платежів 500,00грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, а також у вигляді пені за несвоєчасне погашення заборгованості. Як вказав позивач і проти цього не заперечив відповідач, останньому було встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), що відповідає кредитній картці "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та "Універсальна голд". У вказаних картках щодо обов`язкового щомісячного платежу зазначено, що він складає 7% від заборгованості, але не менше 50,00грн та не більше залишку заборгованості, а з 01.04.2014р 5% від заборгованості, але не менше 100,00грн та не більше залишку заборгованості. Зазначений Витяг підпису позичальника (відповідача) не містять Також позивачем надано Умови та Правила надання банківських послуг (а.с.31-45). Зазначені Умови та Правила підпису позичальника (відповідача) також не містять. Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним договором №б/н від 22.11.2012 року станом на 10.05.2019 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 30669,15грн, яка складається з: --- 0,00грн заборгованість за тілом кредиту; --- 558,16грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; --- 00,00грн заборгованість за відсотками; --- 24374,85грн нарахована пеня за прострочене зобов`язання; --- 3799,51грн нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00грн; --- 500,00грн штраф (фіксована частина), 1436,63грн штраф (процентна складова) Відповідно до довідки, долученої до поданого до суду 16.09.2020 року клопотання, відповідачу за кредитним договором № б/н від 22.11.2012 року було відкрито кредитні картки: --- № НОМЕР_1 (дата відкриття 22.11.2012р) зі строком дії до 05/2016, --- № НОМЕР_2 (дата відкриття 12.01.2015р) зі строком дії до 08/2017 (а.с.105). Аналогічну довідку долучено й до відповіді до відзиву, який надійшов до суду 04.05.2020 року (а.с.85). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування за вказаним договором первісно, а саме 22.11.2012 року кредитний ліміт був встановлений в розмірі 300,00грн, у подальшому він збільшився до 500,00грн з 09.12.2012 року, до 600,00грн з 31.01.2017 року. У подальшому Банк зменшив кредитний ліміт до 00,00грн з 28.08.2018 року (а.с.92). Також позивачем надано 04.05.2020 року банківську виписку за період з 23.11.2012 року по 01.03.2020 року (за вказаними картками), яка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р №578/5, згідно якого до таких первинних документів віднесені, зокрема виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок, повідомлення банків, касові й банківські документи (а.с.86-91). Згідно вказаної виписки відповідач користувався карткою, знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за кредитом, як вказує сам позивач і проти цього не заперечує відповідач, користування картою здійснювалося протягом 2015 року. Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по рахунку особисто відповідачем на погашення кредитної заборгованості востаннє було внесено 100,00грн 25.12.2015 року, а саме поповнення готівковими коштами своєї карти у терміналі самообслуговування в Новій Збурьївці. Після цього 13, 16, 16 та 17 травня 2016 року були погашення заборгованості шляхом автоматичного погашення з карти НОМЕР_3 , відповідно 300,00грн, 18,47грн, 174,13грн та 0,01грн. З 25.12.2015 року відповідач за своїми кредитними картками жодних операцій (зняття коштів, поповнення рахунку, поповнення мобільного телефону, покупки тощо) не здійснював. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано інформації про фактичний строк дії картки за вищевказаним договором, а відповідно, інформації про кінцевий термін повернення кредиту. Також виходив з того, що вимога сплатити кошти за останнім платежем по картці виникла в банку 01 жовтня 2015 року (а за попередніми платежами до цієї дати); відповідно і перебіг строку позовної давності за простроченими платежами виник відповідно з 01.07.2015 року (за першим простроченим платежем) та з 01.10.2015 року за останнім простроченим платежем і відповідно до вимог ст.257 ЦК України закінчився навіть за останнім простроченим платежем 02.10.2018 року. З позовом до суду позивач звернувся лише 27.05.2019 року. Крім того, суд виходив з того, що зволікання банку зі зверненням до суду протягом тривалого часу призвело до надмірного нарахування відповідачу процентів та штрафних санкцій в порівнянні з сумою отриманого кредиту (500,00грн), що, виходячи з засад розумності та справедливості, є явно непропорційним. Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки до нього він дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Щодо кредитного договору, укладеного між сторонами, слід зазначити таке. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що Умови та Правила надання банківських послуг, надані позивачем, є складовими укладеного між сторонами кредитного договору. З цього приводу апеляційний суд враховує позицію відповідача, висловлену в його відзиві на позовну заяву. З одного боку, він посилається на надані позивачем Умов та Правила надання банківських послуг і вважає, що перебіг строку позовної давності за простроченими платежами виник відповідно з 01.07.2015 року (за першим простроченим платежем) та з 01.10.2015 за останнім простроченим платежем, і відповідно до вимог ст.257 ЦК України закінчився навіть за останнім простроченим платежем 02.10.2018 року. Позов же подано позивачем до суду лише в кінці 2019 року, тобто через рік після закінчення перебігу строків позовної давності, протягом якого банк міг звернути ся за захистом свого права до суду. З іншого боку, відповідач зазначає, що Заява на видачу картки є лише його наміром укласти кредитний договір, а не самим кредитним договором, оскільки така заява не містить умов та правил, які є обов`язковими для кредитного договору. Умови та правила, надані позивачем, він не підписував і таких доказів позивач не надав. Тобто, наявні дві взаємовиключні позиції відповідача з приводу питання про те, чи є надані позивачем Умов та Правила надання банківських послуг складовими укладеного між сторонами кредитного договору. Однак, з урахуванням позиції відповідача у цій справі, того, що він робить посилання на надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг й на відповідні постанови Верховного Суду у подібних справах, в яких мова йде про регулювання спірних правовідносин зазначеними Умовами та Правилами надання банківських послуг, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржено, що свідчить про те, що він по суті погодився з регулюванням спірних правовідносин вказаними Умовами та Правилами надання банківських послуг, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем Умов та Правила надання банківських послуг складовими укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідно до п.1.1.7.11. Умов та правил надання банківських послуг Договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного Договору він автоматично лонгується на той же строк. Відповідно до п.п.2.1.1.4.2. та 2.1.1.4.6. Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у разі невиконання боржником свої зобов`язань. Відповідно до п.2.1.1.12.3. Погашення кредиту поповнення Картрахунку Клієнтом в розмірі Мінімального обов`язкового платежу шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків Клієнта на підставі доручення Клієнта. Відповідно до п.2.1.1.12.4. Термін внесення Мінімального обов`язкового платежу по Кредиту, а також овердрафту до 1-го числа місяця, наступного за розрахунковим, в розмірі, розрахованому згідно Тарифу від суми поточних боргових зобов`язань. Платіж включає відсотки за користування кредитом, передбачені Тарифом, частину заборгованості по тілу кредиту, штраф, згідно цих Умов. Термін повернення овердрафту в повному обсязі протягом 30 днів з моменту виникнення Овердрафту; Термін погашення відсотків по овердрафту щомісячно за попередній місяць до 1-го числа. Згідно з Тарифами, відповіддю на відзив, наданої позивачем, і проти цього не заперечує відповідач, розмір щомісячного мінімального платежу складає 7% від суми заборгованості, але не менше 50,00грн та не більше решти заборгованості. З 02.04.2014 року наказом СП-2014-6635230 від 02.04.2014р розмір платежу було зменшено до 5%. Положення Умов та Правил надання банківських послуг (п.п. 2.1.1.12.2., 2.1.1.12.3., 2.1.1.12.4.) передбачають, що погашення кредиту у формі поповнення картрахунку, обов`язок по якому наступає наступного першого числа після отримання такої суми. У випадку непогашення боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому було здійснено трати, банк здійснює договірне списання коштів за рахунок кредитних коштів та застосовує штрафні санкції. Умови договору передбачають сплату процентів, процентів у подвійному розмірі за п.2.1.1.12.2.1. у разі виникнення прострочених зобов`язань, а також пені за п.2.1.1.12.6.1. при непогашенні суми простроченого кредиту на суму від 100,00грн та штрафу за п.2.1.1.7.6. при порушенні позичальником строків платежів у відповідному розмірі. Тобто умови договору передбачають сплату неустойки за неналежне виконання позичальником зобов`язання за договором. Також, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем інформації про фактичний строк дії картки за вищевказаним договором, а відповідно, інформації про кінцевий термін повернення кредиту. Відповідні довідки позивачем надавались двічі: 04 травня та 16 вересня 2020 року (а.с.85, 105). Таку ж довідку позивач долучив також і до апеляційної скарги. Тобто, встановлено і проти цього не заперечує відповідач, що відповідачу за кредитним договором № б/н від 22.11.2012 року було відкрито кредитні картки: № НОМЕР_1 (дата відкриття 22.11.2012р) зі строком дії до 05/2016, № НОМЕР_2 (дата відкриття 12.01.2015р) зі строком дії до 08/2017. Отже, у справі встановлено, що сторони договору визначили кінцевий строк повернення коштів (строк кредитування) датою 31 серпня 2017 року. Жодна із сторін проти цього не заперечує. Саме починаючи з 01 вересня 2017 року відповідач мав повернути всю заборгованість за кредитним договором, а не вносити її періодичними платежами, які були розраховані лише у межах строку кредитування. Слід зазначити, що будь-які дії банку, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності. Такий висновок зроблено Верховним Судом у своїх постановах, зокрема у постанові від 17.04.2019 року у справі №668/9258/15-ц. Отже, вважається, що останній платіж на здійснення оплати заборгованості за кредитним договором відповідач здійснив 25.12.2015 року. Це, як вже зазначалось, підтверджується розрахунком заборгованості та банківською випискою за період з 23.11.2012 року по 01.03.2020 року (за вказаними картками) та відповідачем не заперечується. В такому випадку, з урахуванням подання позову 27 травня 2019 року і строку дії кредитної карти до 08/2017, тобто до 31 серпня 2017 року, позовна давність за цим позовом не сплила, наслідком чого є необхідність стягнення з відповідача кредитної заборгованості, яка виникла станом на 31.08.2017 року, до складу якої входить заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 558,16грн, а також, за наявності підстав, пеня та штраф у відповідних розмірах. З приводу вимоги про стягнення пені та штрафу слід виходити з такого. Доводи банку про те, що відповідач нібито погодився на збільшення позовної давності до 50 років (з посиланням на п.1.1.7.31 наданих до позову Умов та Правил надання споживчого кредиту фізичним особам) не можуть бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем угода про збільшення строків позовної давності не підписувалась, а отже такого договору не існує. Відповідно ж до абзацу 2 частини першої ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Але не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідно письмовою домовленістю сторін про збільшення позовної давності, умови кредитування, які не містять підпису позичальника. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі №6-1926цс15, а також в інших постановах Верховного Суду. Тобто, слід виходити із звичайного терміну позовної давності. До такого ж обґрунтованого висновку дійшов і суд першої інстанції. Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)). Отже, у цій справі позивач вправі нараховувати обумовлену в договорі неустойку (пеню та штраф) лише в межах строку кредитування, тобто до 31.08.2017 року. А оскільки позов подано 27 травня 2019 року, то вважається, що є такою, що сплила, позовна давність про стягнення штрафу та пені. А тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив з цієї підстави у стягненні штрафу й пені. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.374, ст.375, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 558,16грн слід скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. В решті це ж рішення суду, а саме в частині відмови через сплив позовної давності у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею, а також штрафів (фіксованої частини та процентної складової) як законне і обґрунтоване слід залишити без змін. Відповідно апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України: --- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1); --- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2). Позовні вимоги пред`явлено на суму 30669,15грн, задоволено їх на суму 558,16грн. Тобто, позовні вимоги задоволено на 1,81% (558,16 х 100% : 30669,15). Отже, з урахуванням задоволення позовних вимог на 1,81%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в 1921,00грн при поданні позову (а.с.1), в розмірі 34,77грн (1921,00 х 1,81% : 100%). Також, із заявлених в апеляційній скарзі вимог на 30669,15грн задоволено таких на 558,16грн, тобто вимоги за апеляційною скаргою задоволено на 1,81% (558,16 х 100% : 30669,15). При поданні апеляційної скарги позивач поніс судові витрати в розмірі 2881,50грн сплаченого в установленому законом розмірі судового збору (а.с.151). Відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 52,15грн (2881,50грн х 1,81% : 100%), понесені сплатою при поданні апеляційної скарги судового збору. Отже, всього слід стягнути з відповідача на користь позивача 86,92грн судових витрат. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ч.ч.1 і 2 ст.207, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.ст.1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, діючої від імені Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", задовольнити частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 558,16грн скасувати й ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 558,16грн. В решті це ж рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору при поданні позову, в розмірі 34,77грн, а також судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору при поданні апеляційної скарги, в розмірі 52,15грн, а всього стягнути 86,92грн судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 22 грудня 2020 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська