LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Сумський апеляційний суд591/1356/20

від 22.12.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м.Суми Справа №591/1356/20 Номер провадження 22-ц/816/2326/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління місінстерства юстиції (м. Суми), розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 вересня 2020 року в складі судді Сидоренко А.П., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 01 жовтня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») про визнання таким, що не підлягає виконанню вчинений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 7743, про стягнення з нього на користь банку заборгованості за генеральною угодою № б/н від 07 квітня 2015 року у розмірі 39922,86 грн та витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у сумі 1700 грн, всього просив стягнути 41622,86 грн. Позов мотивовано тим, що виконавчою службою 09 лютого 2016 року було відкрите провадження № 50333973 з виконання зазначеного виконавчого напису, проте, на думку заявника при його вчиненні були порушені норми закону. Зокрема, за генеральною угодою підлягала реструктуризація заборгованості за двома договорами: № SUXRRХ06770455 від 06 квітня 2008 року (Договір №1) та № SAMON40000015872199 від 07 вересня 2007 року (Договір №2), проте договору № 2 не існувало, а була лише кредитна картка. За Договором № 1 була визначена заборгованість у сумі 7205,48 грн, з датою погашення 30 квітня 2016 року, а за Договором № 2 заборгованість становила 13973,59 грн з датою погашення 30 квітня 2016 року. На момент укладення Генеральної угоди заявник не знав, що по кредитному договору і по кредитній картці судами вже були ухвалені судові рішення про стягнення повної суми заборгованості, а саме: рішенням від 20 лютого 2014 року стягнуто на користь банку борг за кредитним договором від 06 квітня 2008 року у сумі 17585,72 грн, а рішенням від 27 грудня 2013 року стягнуто борг за договором від 19 вересня 2007 року (по кредитній картці) в сумі 14781,81 грн. У рамках виконавчого провадження з виконання рішення суду від 20 лютого 2014 року накладено арешт на кошти та майно. Таким чином, укладаючи Генеральну угоду, банк приховав, що борг вже стягнуто рішенням суду і повторно визначив суму заборгованості, яка на сьогодні на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса підлягає стягненню. Відтак, існує спір про суму заборгованості за кредитним договором, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Подані нотаріусу розрахунки боргу є незрозумілими та містять повійну відповідальність за порушення зобов`язань у виді пені і штрафу. Крім того, заявник вказує, що не отримував вимогу про погашення боргу, а також повідомлення про вчинення виконавчого напису. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 вересня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, вчинений 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 7743, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» суми заборгованості за генеральною угодою № б/н від 07 квітня 2015 року у розмірі 39922 грн. 86 коп., витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису 1700 грн., всього 41622 грн. 86 коп. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1261,20 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 3700 грн. АТ КБ «Приватбанк» з рішенням суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу не погодилось, оскаржило його в апеляційному порядку та, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, позивачем не підтверджено понесених витрат за правничу допомогу, а саме: матеріали справи не місять детального опису виконаних адвокатом робіт та розрахунку витрат із зазначенням витраченого часу. Крім того, розмір витрат не є співмірним зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та обсягом наданих послуг. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Дубровної В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, зокрема витрат за надану позивачу правничу допомогу, суд першої інстанції керувався ст. 141 ЦПК України та виходив з документально підтверджених витрат у розмірі 3700 грн. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу з наступних підстав. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи має подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги позивач надав копію свідоцтва про право на зайняття адвокатом ОСОБА_2 адвокатською діяльністю (а.с. 84), ордер на представництво ОСОБА_1 від 19 травня 2020 року (а.с. 83), договір № 19 про надання правничої допомоги від 02 березня 2020 року (а.с. 146-147). Крім того, надано квитанцію від 22 вересня 2020 року, яка згідно з п. 4.5 умов зазначеного договору про надання правничої допомоги є додатком до договору та містить детальний опис робіт, їх вартість та загальну вартість наданих послуг з правничої допомоги у розмірі 3700 грн, які ОСОБА_1 передав адвокату, а адвокат прийняла ці кошти, про що містяться їх підписи (а.с. 148). Також надано акт приймання-передачі виконаної роботи (наданих послуг) від 22 вересня 2020 року, в якому клієнт і адвокат засвідчили про виконання зазначених у квитанції послуг у повному обсязі, у тому числі і сплату винагороди у розмірі 3700 грн (а.с. 149). Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначеними вище доказами підтверджуються обсяг виконаної адвокатом роботи з надання позивачу правничої допомоги та її вартість, а відтак, понесені позивачем 3700 грн на правничу допомогу підлягають компенсації за рахунок відповідача. Доводи апеляційної скарги про відсутність детального опису робіт (наданих послуг) та розрахунку витрат із зазначенням витраченого часу спростовуються наявною у матеріалах справи квитанцією та актом виконаних робіт від 22 вересня 2020 року. Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення заявником норм процесуального закону. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині компенсації витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Підстав для скасування даного рішення в оскаржуваній частині за доводами апеляційної скарги немає. У зв`язку із відхиленням апеляційної скарги підлягає задоволенню заява представника ОСОБА_1 адвоката Дубровної В.В. про стягнення з відповідача на користь останнього витрат на правничу допомогу в розмірі 500 грн, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції згідно ст. 141 ЦПК України. Обсяг наданої правничої допомоги, розмір витрат підтверджується актом приймання-передачі виконаної роботи згідно договору про надання правничої допомоги № 19 від 02 березня 2020 року, квитанцією про оплату вартості наданих послуг в розмірі 500 грн. Розмір витрат відповідає обсягу наданої правничої допомоги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 вересня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 500 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: В.І. Криворотенко Судді: Т.А. Левченко С.С. Ткачук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»