Постанова 4873 № 911/1048/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" грудня 2020 р. Справа№ 911/1048/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області 11.08.2020 у справі № 911/1048/20 (суддя Рябцева О.О.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Плосківське" Плосківської сільської ради про стягнення 1910,60 грн ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Плосківське" Плосківської сільської ради (далі - КП "Плосківське", відповідач) про стягнення 1 788,65 грн пені та 121,95 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 1348/16-БО-17 від 15.12.2015 щодо здійснення оплати за поставлений природний газ. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.2020 у справі №911/1048/20 у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за поставлений природний газ, на яку позивачем здійснені вказані нарахування, була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії», частиною 3 ст. 7 якого передбачено списання процентів, пені та втрат від інфляції, нарахованих на заборгованість за природний газ; виконання вимог вказаної норми не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, НАК «Нафтогаз України» звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості саме станом на дату виникнення заборгованості, та судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, у зв`язку з чим застосування ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі також - Закон) є неправомірним. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області 11.08.2020 у справі № 911/1048/20, розгляд вищевказаної апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено Комунальному підприємству "Плосківське" Плосківської сільської ради строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (яке в подальшому було перейменоване на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Комунальним підприємством "Плосківське" Плосківської сільської ради (споживач) було укладено договір № 1348/16-БО-17 постачання природного газу (далі - договір № 1348/16-БО-17 від 15.12.2015). В подальшому до договору № 1348/16-БО-17 від 15.12.2015 постачання природного газу додатковими угодами № 1 від 31.12.2015, № 2 від 29.01.2016, № 3 від 29.02.2016, № 4 від 28.03.2016 вносились відповідні зміни. Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Згідно з п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2015) газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншим споживачами. Умовами п. 1.3 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2015) визначено, що за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000), ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України). Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу за період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 70,00 тис. куб. м., у тому числі за місяцями: січень 2016 року - 25 лютий 2016 року по 25 тис. куб. м.; березень 2016 року - 20 тис. куб. м. Крім того, пунктом 1 додаткової угоди № 4 від 28.03.2016 сторони погодили пункт 2.1 договору постачання природного газу № 1348/16-БО-17 від 15.12.2015 доповнити абзацом, згідно з яким постачальник передає споживачу за період з 01.04.2016 по 30.09.2016 (включно) газ обсягом до 10 тис. куб. м., у тому числі за місяцями: квітень 2016 року - 10; травень 2016 року - 0, червень 2016 року - 0, липень 2016 року - 0, серпень 2016 року - 0, вересень 2016 року -

0. Відповідно до п. 3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 даного договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Як вже зазначалось, в подальшому в договір № 1348/16-БО-17 від 15.12.2015 постачання природного газу було внесено зміни додатковими угодами № 1 від 31.12.2015, № 2 від 29.01.2016, № 3 від 29.02.2016, № 4 від 28.03.2016 відповідно до яких, зокрема, п. 5.2 договору, викладався в нових редакціях. Додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 до договору сторони погодили, що з 01.01.2016 до сплати за 1000 куб.м. природного газу всього з ПДВ - 7914,60 грн. Додатковою угодою № 2 від 29.01.2016 до договору сторони погодили, що з 01.02.2016 до сплати за 1000 куб.м. природного газу всього з ПДВ - 7723,80 грн. Додатковою угодою № 3 від 29.02.2016 до договору сторони погодили, що з 01.03.2016 до сплати за 1000 куб.м. природного газу всього з ПДВ - 7743,00 грн. Додатковою угодою № 4 від 28.03.2016 до договору сторони погодили, що з 01.04.2016 до сплати за 1000 куб. м. природного газу всього з ПДВ - 7506,00 грн. Відповідно до п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 28.03.2016) оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 13 додаткової угоди № 4 від 28.03.2016 сторони погодили, що дана додаткова угода набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.04.2016. Згідно з п. 6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.03.2016). На виконання умов договору позивач за період з 01.01.2016 по 30.04.2016 передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 325137,47 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 155735,59 грн, від 29.02.2016 на суму 92654,70 грн, від 31.03.2016 на суму 65420,62 грн, від 30.04.2016 на суму 11326,56 грн. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору відповідачем сплачено: 24.02.2016 - 155735,59 грн (за зобов`язаннями січня 2016 року); 24.02.2016 - 12005,70 грн та 18.03.2016 - 80649,00 грн (за зобов`язаннями лютого 2016 року); 18.03.2016 - 12236,03 грн та 22.04.2016 - 53184,59 грн (за зобов`язаннями березня 2016 року); 22.04.2016 - 11326,56 грн (за зобов`язаннями квітня 2016 року). Таким чином, відповідач за отриманий у січні та лютому 2016 року природний газ розрахувався в повному обсязі, проте з порушенням строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, а за отриманий в березні та квітні 2016 року природний газ розрахувався вчасно та в повному обсязі. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 1788,65 грн пені та 121,95 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача за актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 за період з 16.02.2016 по 23.02.2016 на суму 155735,59 грн. та від 29.02.2016 за період з 15.03.2016 по 17.03.2016 на суму 80649,00 грн. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, укладення НАК «Нафтогаз України» та КП "Плосківське" договору постачання природного газу № 1348/16-БО-17 від 15.12.2015 було спрямоване на отримання останнім природного газу та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати. Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач допускав порушення взятих на себе зобов`язань з оплати природного газу, оскільки не розраховувався за нього у строк, встановлений п. 6.1 договору. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Статтею 230 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Умовами укладеного сторонами договору (п. 8.2) передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно з поданим позивачем розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 1788,65 грн та 121,95 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача за актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 за період з 16.02.2016 по 23.02.2016 на суму 155735,59 грн та від 29.02.2016 за період з 15.03.2016 по 17.03.2016 на суму 80649,00 грн. З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки пені та 3% річних за відповідний період, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі нарахування є арифметично правильними та здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства та умов договору, однак, вимоги щодо їх стягнення не можуть бути задоволені, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом відповідач є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством, яке придбало природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII від 03.11.2016. Згідно зі ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (надалі - реєстр) - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Дія вказаного Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону). Відповідно до ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач не включений до реєстру за заявленими у даній справі вимогами, оскільки невключення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості не є підставою стверджувати, що положення вказаного Закону щодо списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції на нього не розповсюджуються. Так, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Колегія суддів додатково вважає за необхідне зазначити, що Закон також не містить і зворотної норми стосовно того, що якщо відповідне підприємство не включене до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню. Зазначене кореспондується з преамбулою вказаного Закону, відповідно до якої цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення та статтею другою, згідно з якою дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Крім того, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом на виконання приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, обґрунтовано враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 914/123/17 та у постанові від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16. Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, відповідач погасив заборгованість перед позивачем за природний газ 18.03.2016, тобто до набрання чинності вищевказаним Законом, а отже, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти, підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом. Враховуючи викладене, здійснене позивачем, як постачальником газу, нарахування відповідачеві пені та трьох відсотків річних, що є предметом позову у даній справі, не ґрунтується на вимогах законодавства, суперечить Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та є безпідставним. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було доведено наявності правових підстав для стягнення з КП "Плосківське" Плосківської сільської ради пені та 3% річних, а тому позов НАК «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом було надано належну оцінку фактичним обставинам даної справи та доводам позивача. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області 11.08.2020 у справі № 911/1048/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга НАК «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області 11.08.2020 у справі № 911/1048/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області 11.08.2020 у справі № 911/1048/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1048/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз