Постанова Черкаський апеляційний суд № 710/666/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1947/20Головуючий по 1 інстанції Справа №710/666/20 Категорія: 314000000 Побережна Н. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І. За участю секретаря Анкудінова О.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Лип`янська сільська рада Шполянського району Черкаської області; особа, яка подає апеляційну скаргу ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.10.2020 року, постановлене під головуванням судді Побережної Н.П. у залі № 1 Шполянського районного суду Черкаської області 05.10.2020 року о 16 год. 40 хв., у справі за позовом ОСОБА_1 до Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області про визнання права на земельну частку/пай, - в с т а н о в и в : 23.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області про визнання права на земельну частку/пай, розміром 3,52 гектари, яка перебувала у колективній власності колишнього КСП «Батьківщина» с. Лип?янка, Шполянського району, Черкаської області, виділивши її із земель запасу (резерву), що перебуває в межах Лип?янської сільської ради Шполянського району Черкаської області. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що в період з 1989 року по 1998 рік ОСОБА_1 був членом КСП «Батьківщина». Позивач посилається, що з 1989 року по 1998 рік ОСОБА_1 був членом КСП «Батьківщина» с. Лип?янка, Шполянського району, Черкаської області, в тому числі на момент розпаювання, тобто 05.12.1995 року, тому він мав право на отримання земельної частки (паю). Однак, в результаті помилки вважає позивач, ОСОБА_1 не було включено до додатку № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР № 20-13 від 05.12.1995 року «Списки осіб, що працюють в колективному с/г підприємстві КСГП «Батьківщина» і мають право на середню земельну частку Лип?янської сільської ради», виданого на землі колишнього КСП «Батьківщина», с. Лип?янка. За таких обставин, позивач ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними, звернувся за захистом свого порушеного права до суду з позовом про визнання права на земельну частку ( пай ). Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 05.10.2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу 23.10 2020 року через суд першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.10.2020 року є незаконним та необґрунтованим, обставини, які мають значення для справи, встановлені не повністю та неправильно. Скаржник стверджує та наполягає, що дізнався про наявність в нього прав на земельну частку (пай) лише у березні 2020 року, коли звернувся до Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області за консультацією щодо отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Позивач ОСОБА_1 вважає, що перебіг позовної давності в даному випадку починається з того моменту, коли позивач дізнався про те, що його помилково не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Скаржник посилається, що так як він дізнався про порушення свого права лише в 2020 році, то строк позовної давності в даному випадку пропущено не було. ОСОБА_1 вважає, що задоволенням позову буде відновлена справедливість на отримання ним того, на що він мав право, але з об`єктивних причин не зміг це право своєчасно та належним чином захистити та використати. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.10.2020 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі. Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,52 га, яка перебувала у колективній власності колишнього КГСП «Батьківщина» с. Лип`янка, Шполянського району, Черкаської області, виділивши земельну частку із земель запасу (резерву), що перебуває в межах Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Судові витрати залишити за рахунок позивача. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони про дату, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення. 09 грудня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про проведення судового засідання без участі позивача. Вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права на земельну частку (пай), суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено, що позивач був членом КСП «Батьківщина», але не був включений в списки осіб до додатку № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю від 05.12. 1995 року, а звернувся з позовом лише у червні 2020 року, пропустивши строк позовної давності. Суд, перевіривши докази, надані сторонами, враховуючи встановлені у справі обставини, що підтверджують факт пропуску строку позовної давності позивачем, прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки відповідно до ч.1. ст. 80 ЦК України 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові, а ст. 75 ЦК України 1963 року передбачено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 він був членом КСП «Батьківщина» з 1989 року по 1997 рік, а в 1993 році знаходився на дійсній строковій військовій службі (а. с. 6, 7). Згідно довідки, наданої Лип?янською сільською радою Шполянського району Черкаської області від 04.06.2020 року КСП «Батьківщина» було розформоване. Правонаступником КСП «Батьківщина» є на даний час ліквідоване СТОВ «Щедра Нива». Всі архівні дані СТОВ «Щедра Нива» передані на зберігання сільській раді. Із матеріалів справи вбачається, що розмір земельної частки (паю) по території колишнього КСП «Батьківщина» складає 4,09 умовних кадастрових гектари та/ або гектари (а. с. 7). Із інформації, наданої Відділом у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 27.04.2020 року, ОСОБА_1 не включений до додатку № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серія ЧР № 20-13 «Списки осіб, що працюють у колективному с/г підприємстві КСГП «Батьківщина» і мають право на середню земельну частку Лип?янської сільської ради», виданого на землі колишнього КСГП «Батьківщина» с. Лип?янка Шполянського району (а. с. 8). Станом на дату запиту площа земель сільськогосподарського призначення запасу та резервного фонду становить - сільськогосподарські землі 1469,08 га, із яких площа ріллі 1214,87 га (а. с. 8). Із наданої інформації від 16.06. 2020 року Відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області вбачається, що середній розмір земельної частки ( паю) по Лип?янській сільській раді із земель колективної власності бувшого КСП «Батьківщина» становить 3, 52 умовних кадастрових гектари. Державний акт на право колективної власності на землю серія ЧР № 20-13, виданий КСП «Батьківщина « с. Лип?янка та зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 05 грудня 1995 року за №

13. Вартість земельної частки (паю) на 1995 рік становить 17890 гривень. Норми права, які регулюють питання розпаювання, передбачено у Цивільному кодексі, Законі від 14.02.1992 року № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», Рекомендаціях щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Мінагрополітики від 20.05.2008 року №

315. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Право власності є абсолютним і непорушним, ніхто не може бути позбавлений власності інакше, ніж, як виняток, з мотивів суспільної необхідності або за рішенням суду, на підставі, в обсязі і в порядку, встановлених законом, що передбачено ст. 41 Конституції України. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України та ч. 2 ст. 1 ЗК України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону. Одним із об`єктів права колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства є земля. Процес приватизації землі розпочинався з передачі її у власність колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб, які мали право на одержання своєї частки землі. У відповідності до п. 6 листа Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року № 19- 3767/0/8-08 вказано, що при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно: а) перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», відповідно до п. 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), сільськогосподарського кооперативу далі - СК), сільськогосподарського акціонерного товариства (далі - CAT), в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При цьому, слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП, СК чи CAT, а про наявність трудових відносин з ними; б) досліджувати статут підприємства, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» підприємство діє на основі статуту, в якому вказується порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї; в) з`ясовувати, коли було видано державний акт на право колективної власності на землю, оскільки член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»). Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай), до них зокрема, належать колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 5 ЗК України (в редакції діючій від 18 грудня 1990 року) земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Згідно п. 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). У відповідності з п. 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мали члени колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Згідно зі ст. 23 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується затвердженими актами, які видають і реєструють сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видавався КСП, кооперативу, акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і в колективній власності громадян. До державного акта додавався список цих громадян. За змістом ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95, особа набуває права на земельну частку (пай) за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання, включення до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю та одержання КСП цього акта. Таке право виникає у члена КСП з моменту передачі власності на землю конкретному КСП, членом якого він є. Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Отже, саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не є безумовною підставою для відмови у позові про визнання за такою особою права на земельну частку (пай). При вирішенні таких справ суд має оцінити відповідність рішення комісії з реформування КСП вимогам зазначених вище нормативно-правових актів. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України(далі ЦК України 2003 року) правила цього Кодексупро позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом. Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Статтею 75 ЦК УРСР визначено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу. Статтею 80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову, є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Як вбачається із матеріалів справи право на отримання земельної частки ( паю) у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році ( з дати видачі Державного акту на право колективної власності на землю), але у зв`язку із не включенням позивача до списку осіб, які мали право на земельну частку( пай), він мав протягом трьох років заявити про свої права на земельну частку пай , щоб отримати сертифікат чи згодом Державний на земельну частку пай як член колективного господарства. Позивач ОСОБА_1 не використав таке своє право, та тривалий час не звертався із вимогами щодо наділення йому земельної частки до підприємства, яке з часом було розформовано, а потім СТОВ «Щедра Нива» взагалі ліквідовано. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про застосування строку позовної давності та відмови у задоволенні позову, оскільки трирічний строк позовної давності ( з 05.12.1995 року), встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув у 1998 році, ще до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов`язаний був самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншою стороною у справі, що і було зроблено районним судом при розгляді даної справи. Як вказувалось вище з позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач ОСОБА_1 звернувся лише у червні 2020 року, жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, який є досить значним понад двадцять років, позивач суду не надав. Позивачем не підтверджено наявність об`єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивача, які унеможливлювали його звернення з цим позовом впродовж зазначеного строку. Обґрунтовуючи звернення з позовом до суду лише у 2020 році, позивач ОСОБА_1 вказував на те, що про порушення свого права він довідався лише у березні 2020 року, коли звернувся до Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області за консультацією щодо отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Наведені причини пропуску строку на звернення до суду поважними визнати не можна. Позивач вважає, що він взагалі не пропустив строк позовної давності, так як дізнався про своє порушене право лише у 2020 році. Однак, з такими доводами позивача погодитися не можна, оскільки позивач проживає у вказаному населеному пункті постійно та був обізнаний, що інші члени колективного підприємства отримали свої Державні акти про право власності на землю після розпаювання у 1995 році, та користуються своїми земельними частками особисто чи здають їх в оренду. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «дізналась» та «повинна була дізнатись», що містились в статті 76 ЦК УРСР, так само, як і термінів «довідався» і «міг довідатись», застосованих у статті 261 чинного ЦК Українидає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Враховуючи викладені вище обставини справи, норми права та, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до вірного, обґрунтованого висновку, встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами позовної давності, поважних причин для поновлення пропущеного строку судом не встановлено, тому відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, викладені у мотивувальній частині судового рішення, в їх сукупності зводяться до незгоди позивача із рішенням суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Обставини, на які скаржник посилається, як на поважність причин пропуску позовної давності, не є такими, що перешкоджали протягом понад 20 років звернутися позивачу в суд, в установленому законом порядку за захистом своїх порушених прав. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, доводи скаржника є непереконливими та необґрунтованими, отже, не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.10.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області про визнання права на земельну частку/пай залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук Л.І. Василенко