Постанова Київський апеляційний суд № 761/40198/19

справа № 761/40198/19 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г. провадження № 22-ц/824/13680/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 18 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 39 234 грн. 75 коп. за кредитним договором № б/н від 03 жовтня 2012 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву, згідно з якою отримав кредит у розмірі 20 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір. При укладенні договору відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач своїм особистим підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір. Позивач посилається на ч. 1 ст. 634 ЦК України та постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18. 03 жовтня 2017 року позичальнику на підставі анкети-заяви відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, та 03 жовтня 2012 року встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі 300 грн., який у подальшому було збільшено. Дії з користування та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Якщо відповідно до договору банківського вкладу банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунку), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Відповідач неодноразово звертався до банку з метою перевипуску карти. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто, заборгованості за поточним та простроченим тілом кредиту. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі. Відповідач не оспорює факту укладення договору, з позовом про визнання недійсним кредитного договору не звертався, не оспорює наявності у нього заборгованості за тілом кредиту. Позовні вимоги відповідачем в цій частині визнані та не підлягають доказуванню. Суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови договору протягом 2012-2019 років, частково сплачуючи заборгованість, у тому числі, відсотки, пеню та комісії, а, отже, визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Суд не звернув увагу на можливість повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання. АТ КБ «Приватбанк» посилається також на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 03 жовтня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.4). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 03 жовтня 2012 року станом на 24 вересня 2019 року складає 39 234 грн. 75 коп., з яких: 15 237 грн. 10 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 8 762 грн. 58 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 12 190 грн. 56 коп. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 700 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 844 грн. 51 коп. - штраф (процентна ставка) (а.с.6). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 дійсно погоджувався на надання кредитної картки із встановленням певного кредитного ліміту. Суду не надано доказів, що позивач надавав в розпорядження відповідача банківську карту, на яку в подальшому були перераховані кошти. Апеляційний суд погоджується по суті з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що 03 жовтня 2012 рокуміж АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання містить особисті дані та підпис позичальника, однак, не містить будь-яких даних про суму кредитного ліміту. У анкеті-заяви зазначено вид картки «Зарплатна картка». Отже, позивачем не доведено надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 20 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок як і розмір погодженого сторонами кредитного ліміту. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає банк. Підписом у анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами. Однак, з цієї анкети-заяви не вбачається як суми наданого кредитного ліміту, так і того, що ОСОБА_1 отримав кредитну картку, а, отже, застосування Умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року справа № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року справа № 364/594/17, від 24 травня 2018 року справа № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа № 357/16301/15-ц, від 03 квітня 2019 року № 221/5089/16-ц. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» містить порядок нарахування пені та штрафів. Такий розмір та порядок нарахування залежать від того, який вид картки отримано позичальником та який розмір заборгованості має позичальник перед банком. Однак, у зв`язку з відсутністю доказів надання кредитним коштів у зазначеному позивачем розмірі та отримання саме кредитної картки, відсутністю підпису позичальника на вказаному Витязі, такий Витяг не може бути прийнятий до уваги судом. Враховуючи вищезазначене, АТ КБ «Приватбанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві коштів у зазначеному позивачем розмірі, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованої відповідачу суми пені та штрафів не є можливим. Чинним законодавством на позивача покладено обов`язок довести погодження між ним та позичальником усіх умов договору, і відповідно, виникнення у нього права на нарахування на підставі цих умов заборгованості. Факт використання кредитних коштів, часткове погашення заборгованості, неоспорення договору та наявності заборгованості за тілом кредиту не свідчать про те, що ОСОБА_1 отримав кошти у зазначеному позивачем розмірі та погодився на нарахування пені та штрафів у порядку, який передбачений Умовами та правилами надання банківських послуг, та на якому наполягав позивач у позовній заяві. Крім того, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не дає можливості їх застосувати навіть при наявності підпису позичальника на анкеті-заяві. Звернення відповідача до банку з метою перевипуску карти не свідчить про те, що 03 жовтня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит саме у розмірі 20 000 грн. Постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, на які посилається позивач містять висновки, зроблені касаційним судом за інших правовідносин між сторонами та обставин зазначених справ. Довідка банку, в якій зазначено номер кредитних карток, дату їх відкриття та термін дії, а також виписка по рахунках, надані АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог, не є підставою для задоволення позову, оскільки анкета-заява не містить даних про встановлення відповідачу кредитного ліміту на картковий рахунок, а з цієї заяви вбачається, що відповідач отримав зарплатну картку, а не кредитну, як зазначає позивач. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції що відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судове рішення складено 18 грудня 2020 року. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.