Постанова 4804 № 265/7124/14-ц

22-ц/804/2920/20 265/7124/14-ц Єдиний унікальний номер 265/7124/14-ц Номер провадження 22-ц/804/2920/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Биліни Т.І., Попової С.А., секретар судового засідання Сікора М.М., сторони : позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи, апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лозінської Оксани Олександрівни на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Копилової Л.В., повний текст рішення складений 10 липня 2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, В С Т А Н О В И В: 13 листопада 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту. Відповідно до укладеного договору б/н від 13 березня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6800 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, складають між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, оплачувати комісію на умовах, передбачених договором. ОСОБА_1 своєчасно зобов`язання за договором не виконував, у зв`язку з чим станом на 30 вересня 2014 року має заборгованість в сумі 18915,54 гривень, яка включає: 3997,74 гривень - заборгованість за кредитом, 10222,53 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3318,34 гривень - заборгованість з комісії, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 876,93 гривень - штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у вказаному розмірі, судові витрати, пов`язані із зверненням до суду. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2020 року позов задоволений частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13.03.2007 року в розмірі 18415,54 грн., а також судовий збір в сумі 243,60 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повну відмову в позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не встановив повно необхідні для вирішення спору обставини, не перевірив, що в 2008 році з відповідача судовим наказом була стягнута сума боргу за кредитом. Позивач про такі обставини суд не повідомив. Крім того, що позивач звернувся до суду з тими же вимогами, що були вирішені при винесені судового наказу, банк ще й нарахував проценти в розмірі, обумовленому договором, поза межами дії кредитної картки. Відповідач вважає, що з урахуванням дати звернення до суду з позовом, позивачем пропущений строк позовної давності, тому що строк дії картки сплив, а останній платіж за кредитом позичальник здійснив у 2007 році. Представник АТ КБ «Приватбанк» про дату, час і місце розгляду справи повідомлений телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм апеляційного суду за №1308, до суду не явився, просив розглянути справу без його участі. Відповідач про час та дату розгляду справи повідомлений належним чином через представника, до суду не явився. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Лозінську О.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 березня 2007 року ПАТ комерційним банком «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав стартовий кредит у розмірі 6800 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації, погодивши базову відсоткову ставку 36 % річних ( а.с.6 ). Такі обставин сторони не оспорюють. Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачу на підставі кредитного договору б/н від 13 березня 2007 року були надані платіжні картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , при цьому остання мала строк дії з 2007 року по березень 2013 року. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2014 року має заборгованість в сумі 18915,54 гривень, яка включає: 3997,74 гривень - заборгованість за кредитом, 10222,53 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3318,34 гривень - заборгованість з комісії, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 876,93 гривень - штраф (процентна складова). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд першої інстанції вважав вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту обґрунтованими, задовольнив їх, також стягнув заборгованість за відсотками, комісією і та штраф (процента складова 876,93 грн). Разом з тим, суд не врахував заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог банку, і не перевіряв такі доводи відповідача. Однак в матеріалах справи є заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 29.12.2014 року, яким був задоволений вищевказаний позов банку. В заяві відповідач не тільки просив скасувати заочне рішення, а й просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності (а.с.45-46). Суд першої інстанції, погодившись із заявою, скасував заочне рішення, розглянув справу, але не надав жодної оцінки заяві відповідача про безпідставність вимог банку у зв`язку зі спливом строку звернення до суду з даним позовом. Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_2 , при цьому остання мала строк дії з 2007 року по березень 2013 року. Також надано виписку по рахунку відповідача, з якого вбачається, що платіжною карткою № НОМЕР_2 він користувався після її отримання 13.03.2007 року, а отже вона була отримана відповідачем. Як встановлено судом, банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом 13.11.2014 року. Враховуючи, що строк дії картки закінчився 31 березня 2013 року, а з позовом банк звернувся 13 листопада 2014 року, то висновки суду першої інстанції в частині можливості стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 3997,74 грн відповідають обставинам справи, незважаючи на те, що суд не враховував заяву про позовну давність, але в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками - не ґрунтуються на вимогах закону. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договором № б/н від 13 березня 20-7 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , встановлено обов`язок відповідача в межах строку кредитування повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними платежами) кожного місяця. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12). Крім того, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За умовами договору № б/н від 13 березня 2007 року відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця впродовж строку кредитування (до останнього дня березня 2013 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 13 листопада 2014 року, тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти починаючи з 13 листопада 2011 року по останній день березня 2013 року (строк дії карти). Таким чином, за розрахунком колегії суддів, розмір заборгованості відповідача по процентам за вказаний період складає 1986,88 грн : виходячи з розміру заборгованості за тілом кредиту на 13.11.2011 року в сумі 3997,74 грн, базової кредитної ставки і періоду заборгованості, що входить в межі позовної давності (16 місяців 17 днів). Вказана сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за комісією, штрафи. Судом задоволені вимоги про стягнення з позичальника суми комісії, штрафу в розмірі процентної складової, в стягненні фіксованої суми штрафу відмовлено у зв`язку із незаконністю таких вимог, які на думку суду, свідчать про подвійне стягнення. Втім, з позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути суму комісії в розмірі 3318,34 грн за користування кредитом, ніяким чином її не обґрунтувавши. Так, в розрахунку заборгованості, наданого банком суду, сума комісії об`єднана із пенею, при цьому заборгованість по комісії визначена в сумі, яка в розрахунку відповідає результату нарахування комісії та пені з накопичувальним підсумком. Сума комісії без пені банком не визначена і не доведена. Як врегульовано статтею 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). Отже, оскільки банк звернувся до суду в листопаді 2014 року, а строк дії договору закінчився 31 березня 2013 року, і відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до всіх вимог банку, то вимоги банку про стягнення комісії із пенею, штрафів не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги відповідача на незаконність судового рішення у зв`язку із тим, що він погасив заборгованість за даним кредитом, визначену в судовому наказі в 2008 році, не впливають на висновки колегії суддів, оскільки згідно з ч.1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Між тим, відповідач погасив заборгованість перед банком тільки 15 жовтня 202 року, в той час, як оскаржене рішення ухвалено 30 червня 2020 року. Тому питання виконання рішення з урахуванням розміру погашеної заборгованості в розмірі 6260 грн мають вирішуватися в порядку виконання рішення суду. У відповідності до положень ч.ч.2,3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доводи апеляційної скарги про нібито зміну відсоткової ставки позивачем без погодження позичальника нічим не підтверджені, не ґрунтуються на матеріалах справи. Таким чином, перевіривши справу, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги - про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині суми заборгованості за кредитом та відсотками, судових витрат. Враховуючи вищенаведене, з ОСОБА_1 на корись банку можливо стягнути заборгованість в розмірі 5984,62 грн за кредитом б/н від 13 березня 2007 року станом на 30 вересня 2014 року, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 3997,74 грн, заборгованості за процентами в розмірі 1986,88 грн. А в частині задоволення вимог позивача до позичальника про стягнення сум комісії, пені та штрафів необхідно відмовити. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання до суду першої інстанції позовної заяви, позивач сплатив судовий збір в розмірі 243,60 грн (а.с.1). За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 365.40 грн (а.с. 99). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог (заявлено вимоги на 18915,54 грн., задоволено в розмірі 5984,62 грн., що складає 31,6 % від суми заявлених вимог), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого судового збору у розмірі 77 грн. (сплачено 243,60 грн х 31,6%) - за розгляд справи судом першої інстанції. А з позивача, в свою чергу, на користь відповідача підлягаю відшкодуванню сума 249,94 грн за подачу апеляційної скарги (сплачено 365,40 грн х 31,6%). Тому, з КТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на судовий збір необхідно стягнути 173 грн. Керуючись ст.374, 367, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лозінської Окани Олександрівни - задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2020 року змінити в частині суми заборгованості за кредитом та відсотками, судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом б/н від 13 березня 2007 року станом на 30 вересня 2014 року: заборгованість за кредитом в розмірі 3997 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто сім) грн 74 коп., заборгованість за процентами в розмірі 1986 (одну тисячу вісімдесят шість) грн 88 коп., а всього 5984 (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 62 коп.. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2020 року скасувати в частині задоволення вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення сум пені та штрафів і в цих вимогах відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на судовий збір 173 (сто сімдесят три) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 21 грудня 2020 року. Судді Є.Є.Мальцева Т.І. Биліна С.А. Попова