Постанова 4812 № 477/2141/17

25.03.20 22-ц/812/548/20 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 477/2141/17 Провадження № 22-ц/812/548/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2020 року Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого - Темнікової В.І., суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2020 року, постановлене під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщенні суду, у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : В жовтня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.08.2005 р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала, в зв`язку з чим станом на 30.09.2017 року в неї утворилася заборгованість в сумі 11151,02 грн., яка складається з наступного: 1171,44 грн. - заборгованість за кредитом; 8972,39 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 507,19 грн. штраф ( процентна складова). На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 11151,02 грн. за кредитним договором № б/н від 16.08.2005 року, а також судові витрати. 8 серпня 2019 року позивач подав уточнену позовну заяву, відповідно до якої просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.08.2005 року станом на 30.06.2019 року у розмірі 49313,58 грн., яка складається з: 1171,44 грн. заборгованість за тілом кредиту, 43517,68 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1800 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. - штраф (фіксована складова), 2324,46 грн. - штраф (процентна складова). Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 16.08.2005 року, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1171,44 грн. та судовий збір в розмірі 168,32 грн. Не погодившись з зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині незадоволених вимог щодо стягнення відсотків скасувати та задовольнити вимоги банку в цій части, посилаючись на незаконність рішення суду, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Учасники справи до судового засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 16.08.2005р. між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір б/н у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписавши анкету - заяву відповідачка надала свою згоду, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Позивач додав до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», якими передбачено нарахування відсотків, пені і штрафів, та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, через неналежне виконання відповідачкою грошових зобов`язань за кредитним договором, станом на 30.09.2017р. утворилася заборгованість у розмірі 11151,02 грн., яка складається з 1171,44 грн. заборгованості по тілу кредиту, 8972,39 грн. процентів за користування кредитом, 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 507,19 грн. штрафу (процентна складова). Факт руху грошових коштів на картковому рахунку відповідачки позивач підтвердив випискою за період з 01.01.1999 по 15.07.2019, а також довідкою про картки видані відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору: номер картки НОМЕР_1 , дата відкриття 10.03.2006 терміном дії до лютого 2013 року; 52115373236333144, дата відкриття 15.02.2013 терміном дії до травня 2016 року. Проаналізувавши зазначені обставини та врахувавши положення ст. ст. 207, 526, 530, 610, 611, 628, 634, 638, 1049, 1054 ЦК України, правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, суд дійшов висновку, що підписана сторонами анкети-заяви не містить умов про нарахування процентів та встановлення відповідальності у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру, а матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідачка розуміла Умови та Правила надання банківських послуг, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо нарахування і сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів) тощо. Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити вносить відповідні зміни до умов та правил споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. Також суд виходив з того, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. За такого позовні вимоги про стягнення грошових сум, крім тіла кредиту, згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню. Тому, оскільки анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг на думку суду не передбачено нарахування інших платежів за кредитом, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення доведеної заборгованості по тілу кредиту, яка складає 1171,44 грн., а також про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення інших платежів за кредитним договором через їх недоведеність. Проте, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного. Приймаючи рішення у справі суд не в повній мірі врахував те, що відповідачкою була підписана не анкета-заява від 16 серпня 2005 року, як зазначено судом в рішенні суду, а заява про надання банківських послуг від 07 березня 2006р., в якій відповідачка просила відкрити банківські рахунки та надати їй банківські послуги. В даній заяві зазначено про надання їй кредитної картки «універсальна», валюта кредиту, розмір кредитного ліміту - 1400грн. та базова процентна ставка у розмірі 3% в місяць на залишок заборгованості, а також те, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки. Містить заява також номер отриманої відповідачкою кредитної карти, а саме НОМЕР_1 . Зазначено в заяві і те, що відповідачка ознайомилася та згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку. Містить заява також згоду відповідачки на те, що дана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. Як убачається з письмових пояснень представника позивача, в позовній заяві банком помилково була зазначена дата договору, за яким банк просить стягнути заборгованість, як 16 серпня 2005року. Правильною датою укладення договору є 07 березня 2006р., про що свідчить власноручно підписана відповідачкою заява, а також те, що саме після цієї заяви відповідачці 10 березня 2006р. була відкрита кредитна картка № НОМЕР_1 зі строком дії до лютого 2013р. і саме після цього відповідачка почала здійснювати витрати, що підтверджується випискою по рахунку. Будь-який інший договір на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку сторонами не укладався. Отримання відповідачкою коштів починаючи саме з березня 2006р. відображено в виписці по рахункам, яка згідно Переліку типових документів, затверджених наказом МЮ України №578/5 від 12.04.2012р., мають статус первинних документів, а отже є належними та допустимими доказами по справі. Посилання суду в рішенні на те, що позивач додавав до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», є помилковим, оскільки він в справі відсутній. Крім того, рішення суду винесено без врахування уточненої позовної заяви (а. с. 56-58), в якій позивач просив стягнути заборгованість станом на 30 червня 2019р. у розмірі 49313,58 грн., яка складається з 1171,44 грн.- заборгованості по тілу кредиту, 43517,68 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1800 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 2324,46 грн. штрафу (процентна складова). Тобто дані збільшені позовні вимоги, які містять зміни не тільки розміру заборгованості по процентам та штрафу (процентна складова), а й додаткову складову, а саме стягнення за комісією та пенею, взагалі не розглядалися судом. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як складову частину укладеного між сторонами кредитного договору року шляхом підписання відповідачкою заяви. При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Проте посилання суду на те, що підписана сторонами заява не містить умов про нарахування процентів, є помилковим. Отже, матеріали справи свідчать про наявність між сторонами кредитних правовідносин на підставі кредитного договору № б/н від 07 березня 2006 року у вигляді відновлювальної кредитної лінії з встановленим кредитним лімітом на платіжну карту, який був укладений сторонами шляхом підписання ОСОБА_1 заяви. Для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту відповідачка на підставі названого договору 10 березня 2006 року отримала картку № НОМЕР_1 зі строком дії до лютого 2013 року. В подальшому вона отримала кредитну картку № НОМЕР_2 зі строком дії до травня 2016р. (а. с. 53). Згідно виписки про рух коштів за рахунком, відповідачка активно, починаючи з 10 березня 2006 року користувалася картками. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 належним чином виконувала взяті на себе обов`язки, банк збільшив кредитний ліміт. Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи достовірно підтверджено, що між сторонами існують кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № б/н від 07 березня 2006 року, а також те, що для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту за даним кредитним договором відповідачка отримала декілька карток. Останню картку з № НОМЕР_2 вона отримала 15 лютого 2013року зі строком дії до травня 2016 року. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором станом на 30 червня 2019 року утворилась заборгованість, яка згідно розрахунку банку, наданого до уточненої позовної заяви становить 49313,58 грн., та складається з 1171,44 грн.- заборгованості по тілу кредиту, 43517,68 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1800 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 2324,46 грн. штрафу (процентна складова). Однак, повністю з таким розміром заборгованості за даним кредитним договором, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, оскільки відповідачка уклала кредитний договір з позивачем та отримала кредитні кошти від банку, вона зобов`язана повернути їх та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Заява позичальника від 07 березня 2006р., яка підписана відповідачкою, містить в собі дані про встановлений розмір процентів, а саме 3% в місяць, що становить 36% річних. Як зазначено в розрахунку заборгованості, наданому до позову, банк розрахував заборгованість, виходячи як з первісної погодженої сторонами процентної ставки 36% річних до грудня 2012р., так і пониженої відсоткової ставки з січня 2013р. по серпень 2014р. у розмірі 30%, з вересня 2014р. по березень 2015р. у розмірі 34,8 % та підвищеної відсоткової ставки, починаючи з квітня 2015 року у розмірі 43,2 %. Приймаючи рішення колегія суддів враховує, що відповідачка заперечень щодо розрахунку розміру заборгованості за процентами за зазначеними ставками, а також пояснень щодо не згоди з підвищенням процентної ставки та не повідомлення її про таке підвищення суду не надала, а також те, що середня процентна ставка, застосована позивачем для визначення заборгованості, складає 36% ((36+30+34,8+43,2):4=36). В той же час колегія суддів не погоджується з розміром заборгованості по процентам, зазначеним в розрахунку банку, оскільки вимоги стосовно нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування є необґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом, а також те, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки. Строк дії кредитної картки сплинув 31 травня 2016 року. Відтак, у межах строку кредитування до 31 травня 2016 року відповідачка мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами у розмірі 3% від суми заборгованості. Починаючи з 01 червня 2016 року, відповідачка мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, з такими вимоги у даній справі позивач до суду в установленому законом порядку не звертався. З огляду на вказане аргументи позивача про те, що він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, а також вимоги про стягнення нарахованих ним процентів після спливу визначеного договором строку кредитування за період після 31 травня 2016р., є необґрунтованими. Згідно розрахунку заборгованості позивача розмір нарахованих процентів за користування кредитними коштами станом на 31 травня 2026 року становив 2606,43 грн. Отже, остаточно сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача в межах заявлених позовних вимог у даній справі, становить 3777,87 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1171,44 грн., а також заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2606,43 грн. При прийнятті рішення у справі колегія суддів враховує правовий висновок, вказаний в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12. Вимоги про стягнення пені, комісії та штрафів є необґрунтованими, виходячи з наступного. Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та процентів, стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Так, згідно змісту уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідачки крім заборгованості за тілом кредиту та за процентам за користування кредитом станом на 30 червня 2019 року також заборгованість за комісією та пеню у розмірі 1800грн. та штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2324,46 грн. - штраф (процентна складова). Однак, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів), комісії за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також вони містять додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Але матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За такого слід дійти висновку, що оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, їх не можна розцінювати як складову частину укладеного між сторонами кредитного договору року шляхом підписання відповідачкою заяви. Не можливо до вказаних правовідносин також застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. За таких обставин без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, та відсутності у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, слід дійти висновку, що наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. При визначенні розміру заборгованості банк, пославшись на Тарифи банку та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, включив у платіж за кредитом, згідно зі ставками, розміром та порядком нарахуванням, визначеними цими документами, заборгованість за пенею та комісією - 1800 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2324,46 грн. - штраф (процентна складова). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки, а витяг з Тарифів взагалі не наданий суду, то їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 березня 2006 року шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) та комісії за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, стосовно відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) та комісії. При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. З урахуванням викладеного, правові підстави для стягнення з відповідачки на користь банку заборгованості за пенею та комісією - 1800грн., а також штрафів відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2324,46 грн. - штраф (процентна складова), відсутні через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки щодо їх сплати позивачу у заяві від 07 березня 2006 року, а Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, не може вважатися у цій справі складовою частиною спірного кредитного договору. Проаналізувавши зазначені вище обставини у справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначеним в тексті постанови обставинам належної правової оцінки не дав, не розглянув в повному обсязі заявлені у даній справі позовні вимоги, що призвело до неправильного встановлення дійсних обставини по справі, не визначився з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, в результаті чого дійшов помилково висновку про задоволення позовних вимог тільки в частині стягнення тіла кредиту, тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитом станом на 30 червня грудня 2019 рок у сумі 3777грн. 87 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1171 грн. 44 коп., а також заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2606 грн. 43 коп. Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921грн. За подачу апеляційної скарги ним було сплачено судовий збір у розмірі 2400 грн. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (8%) з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору за подачу позову та за подачу апеляційної скарги у розмірі 345 грн. 68 коп. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах.№ НОМЕР_4 , МФО № 305299, м. Київ, вул. Грушевського,1Д) заборгованість за кредитним договором б/н від 07 березня 2006 року станом на 30 червня грудня 2019 рок у сумі 3777грн. 87 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1171 грн. 44 коп., а також заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2606 грн. 43 коп., а також витрати на сплату судового збору у розмірі 345 грн. 68 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 26 березня 2020 року