Постанова 4814 № 536/1385/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 536/1385/18 Номер провадження 22-ц/814/346/20Головуючий у 1-й інстанції Зоріна Д. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Бутенко С.Б. Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2019 року у складі судді Зоріної Д.О. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В серпні 2018 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 01.03.2013 року та наявність заборгованості, яка виникла станом на 31.05.2018 року в сумі 112948,68 грн. та складається із: заборгованості за кредитом 3614,24 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.03.2013 року по 30.03.2018 року 109334,44 грн., просив суд про стягнення з відповідача вказаної заборгованості з покладенням на відповідача понесених по справі судових витрат 1762 грн. Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 01 березня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, проте, своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.03.2013 року в сумі 3614 грн. 24 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 56,38 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт отримання кредитних коштів відповідачем встановлено в судовому засіданні, тому сума боргу в розмірі 3614,24 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку. Разом з тим, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, тому в цій частині у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу та, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення відсотків задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відсутність підпису позичальника в Умовах та Правилах і Тарифах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, також не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості, оскільки відповідач прийняв пропозицію банку на запропонованих умовах та поставив свій підпис в заяві позичальника, чим засвідчив, що він ознайомлений з вказаними документами та погодився з умовами кредитування. Вказує, що надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог не спростовані відповідачем. Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач користувався ним, проте не повернув його, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. На думку апелянта суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає стаття 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейський кодексів цивільного права. Проте оскаржуване рішення прямо суперечить і нормам цивільного права і європейським правовим нормам, що регулюють функціонування кредитних правовідносин і банківського сектору економіки. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено, що 01 березня 2013 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку своїм підписом відповідач підтвердив, що ця Заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Згідно пунктів 2.1.1.12.2, 2.1.1.12.6 витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 р. № СП-2010-256, що є в матеріалах справи, за користування кредитом протягом пільгового періоду клієнт сплачує банку відсотки у розмірі 0,01% від суми операцій за рахунок кредиту. В разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійсненні трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування, з розрахунку 360 календарних днів на рік. Згідно витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що наданий позивачем, розмір базової % ставки, яка нараховується на залишок заборгованості, та пені/штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів визначається залежно від тарифного плану та за кредитною карткою «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», на який з 01.01.2013 року переведені всі карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», встановлений у розмірі 2,5% річних, за тратами, здійсненими з 01.09.2014 р. - 2,9% річних, за тратами, здійсненими з 01.04.2015 р. - 3,6% річних. Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання, станом на 31.05.2018 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 112948 грн. 68 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 3614,24 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.03.2013 року по 30.03.2018 року 109334,44 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що є в матеріалах справи, не є складовою договірних правовідносин сторін, а тому підстав вважати, що сторонами в установленій письмовій формі узгоджено розмір процентів за користування кредитом, по справі не має. Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та нормам процесуального і матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Вказаних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, що її враховано судом при вирішенні даної справи. Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача, крім тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на договірний характер таких правовідносин, у підтвердження якого надав суду Анкету-заяву відповідача від 01.03.2013 року та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Проте, Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписана сторонами 01.03.2013 року, стосується оформлення на ім`я заявника ОСОБА_1 картки «Універсальна» з кредитним лімітом 2000 грн., проте умов кредитування, зокрема, встановлений розмір процентів за користування кредитом та вказівки на отримання позичальником Пам`ятки клієнта з Тарифами та Правилами надання банківських послуг, не містить. Доказів того, що відповідач ОСОБА_1 приєднався саме до зазначених Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів банку щодо обслуговування кредитних карт «Універсальна», підписуючи анкету-заяву від 01 березня 2013 року, позивачем по справі не надано і суду таких обставин не доведено. Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що наданий позивачем, визначено процентну ставку, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, в тому числі: пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення, в яких, зокрема, визначено строк дії договору (12 місяців з моменту підписання з пролонгацією), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31) та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також, що вказані документи взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному порядку і розмірі, а, отже, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на вказане колегія суддів приходить до висновку, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можуть розцінюватися як частина кредитного договору сторін та даних обставин не доводять. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Доводи апеляційної скарги представника позивача щодо порушення судом вимог статей 1054, 1048 ЦК України про право кредитора на одержання процентів за кредитом та статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» про заборону надання безпроцентних кредитів, за винятком передбачених законом випадків, є безпідставними, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення суд виходив саме з недоведеності позивачем відповідних умов договору. За правилами статей 13, 89, 77, 78, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог, підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 процентів за кредитом в розмірі 109334,44 грн. судом не вбачається. За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині. Оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційним судом не вбачається. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: С.Б. Бутенко Судді: О.І. Обідіна О.В. Прядкіна