Постанова 4818 № 638/1738/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/1738/19 Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В. Провадження № 22-ц/818/2394/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: завданої внаслідок ДТП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : судді-доповідача Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційні скарги Приватного підприємства «С-Аурум»та Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Семіряд І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія», Приватне підприємство «С-Аурум», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо- транспортної пригоди, встановив: 07.02.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому був уточнений 02.07.2019 у зв`язку із заміною належного відповідача до Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія», Приватне підприємство «С-Аурум», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо- транспортної пригоди. Позовна заява мотивована тим, що 20 червня 2017 року, близько 17 год. 40 хв., на вул. 23 Серпня сталася дорожньо-транспортна пригода. Позивач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», державний номер НОМЕР_1 , заднім ходом виїжджала з паркувального місця біля будинку №39 по вул. 23 Серпня на проїжджу частину, попередньо переконавшись, що виїзд її автомобіля на проїжджу частину дороги не заважає іншим учасникам дорожнього руху. Проїхавши достатню відстань для подальшого руху вперед, ОСОБА_1 зупинилася на 7-10 секунд, з метою переключення коробки передач, однак через вказаний проміжок часу відбувся удар у задню ліву частину автобусом БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобіль позивача отримав механічні ушкодження лівої задньої частини (а.с.2-9). Постановою Дзержинського районного суду від 27.12.2017 року провадження у справі відносно ОСОБА_1 в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.07.2019 замінено первісного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача ПП «С-Аурум» (а.с.81-82). На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 21881,26 грн., судовий збір у розмірі 768,40 грн., витрати на товарознавче дослідження та оцінку автомобіля у розмірі 1000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 19886 грн. 26 коп., судові витрати пропорційно до задоволених вимог у розмірі грн. 20 коп., а всього 22771 грн. 46 коп. Стягнуто з ПП «С-Аурум» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 2000 грн., судові витрати пропорційно до задоволених вимог у розмірі 291 грн. 60 коп., а всього 2291 грн. 60 коп. Стягнуто солідарно з ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», ПП «С-Аурум» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» просить рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» страхового відшкодування в розмірі 19886 грн. 26 коп., судових витрат в розмірі 2885 грн. 20 коп., моральної шкоди в розмірі 5000 грн. скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначено, що позовна заява підписана неналежною особою - представником, за відсутності документів відповідно до п.п.4,5,6 ст.62 ЦПК України, внаслідок чого судом прийнято позов до провадження з порушеннями Звертає увагу, що представник позивача до позову в якості доказу винуватості водія автобуса ОСОБА_2 надає копію висновку судової транспортно - трасологічної та автотехнічної експертизи № 15730/19407 від 23.10.17 р., згідно з яким експерт зробив висновок по обом варіантам: по першому - ОСОБА_2 не виконав вимоги п 13.3 ПДР України, по другому - ОСОБА_1 не виконала вимоги пп.10.1, 10.2, 10.9 ПДР України. Висновок судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №15730/1940 від 23.10.2017 року, яка була проведена в адміністративному провадженні за клопотанням ОСОБА_1 , за варіантом водія ОСОБА_1 , ґрунтується на припущеннях, на що безпосередньо вказано в мотивувальній частині висновку експертом. Дана експертиза в частині перебування автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» в нерухомому стані, на що посилалася ОСОБА_1 в своєму клопотанні, не вирішувалось, оскільки не було надано для експертного огляду транспортних засобів, на що посилається експерт в мотивувальній частині висновку. За таких обставин автотехнічне дослідження було проведено за суб`єктивними поясненнями водія ОСОБА_1 та водія ОСОБА_2 (в двох варіантах), оскільки їх покази носили суперечливий характер. Експертним шляхом без огляду пошкоджених транспортних засобів, усунути протиріччя не уявлялося можливим. Експерт зазначає, що переміщення автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» можливо відбутися як внаслідок самостійного руху, так і в наслідок ударного завантаження. Але вирішити питання виходячи лише з слідової інформації схеми ДТП та встановити рухався чи стояв автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT» не уявляється можливим. Хоча суд й вивчив даний доказ, але висновок суду не відповідає обставинам справи стосовно встановлення винуватості саме водія ОСОБА_2 , оскільки висновок експерта має два варіанта відповіді на питання хто є винним в ДТП, а в даному випадку суд повинен (на підставі ст. 89 ЦПК України) в своєму рішенні зазначити, чому ним було визначено, як правильний, саме перший варіант судової транспортно - трасологічної та автотехнічної експертизи та чому визнаний неправильним другий варіант. Зазначає, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , пояснив, що він 20.06.17 працював паркувальником по вул. 23 Серпня у м.Харкові та був очевидцем ДТП за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надав суду неоднозначні свідчення, в яких неодноразово плутався в цифрових параметрах та в питаннях послідовності обставин, зазначав місце, звідки він бачив ДТП, з якого, насправді, оглядовість обмежена (доказом чого є аудіозапис судового засідання від 13.01.2020 р.).Відповідно до відповіді КП « Харківпарксервіс» на запит адвоката Воронцової Л.В. в червні 2017 р. ОСОБА_4 не знаходився в трудових відношеннях з даним підприємством (а.с.97-98), тобто свідчення свідка щодо присутності в місці ДТП 20.06.17 є - сумнівними, а покази щодо механізму ДТП - не спроможними, тому не можуть бути використані, як доказ вини ОСОБА_2 в ДТП. Посилається на практику Європейського суду з прав людини, у рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705/12) ЄСПЛ відзначив таке: «Суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою, така доведеність може випливати із сукупності знак чи неспростованих презумцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність ( п.. 86рішенння ЄС від 11.07.2013 у справі «Вєрєнцов проти України»), Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи необхідно тлумачити на її користь. Аналогічна норма міститься і в ст. 62 Конституції України. Суд не звернув увагу, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 не складався, а при розгляді адміністративної справи відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, порушення нею вимог п. 10.9 ПДР України так і не спростовано. Крім того, сама ОСОБА_1 погодилася з постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.12.17 р., що справа була закрита на підставі ст. 38 та ч. 1 п. 7 ст. 247 КУпАП без встановлення вини правопорушника в мотивувальній частині постанови - за нереабілітуючими підставами та не оскаржувала її в апеляційному порядку. Вказало, що до страховика водії із повідомленням про ДТП не зверталися, шкода, відшкодовується винною особою, а також те, що оскільки на даний час судом винуватість водія автобуса не встановлена, то й не виникає і цивільно-правова відповідальність у страхувальника, не надано доказів винуватості в ДТП саме водія ОСОБА_2 . Також ПП «С-Аурум» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначило, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 не складався, встановлення вини не може ґрунтуватися на припущеннях, вказує на неналежність доказів та недоведеність вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 . Також вказує на забезпеченість автобусу БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_2 в ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на підставі поліса АК №5399279 від 11.03.2017 р. в частині відшкодування майнової шкоди у сумі 100000 грн. Вказує, що у Постанові від 16.04.2019 року Касаційний господарський суд також вказав, що з правового аналізу положень ст. 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі и. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Звертає увагу суду на те, що вищевказана Постанова суду від 27.12.2017 винесена судом після задоволення клопотання правопорушника про проведення авто-технічної експертизи постановою від 14.08.2017 року, та отримання висновку експертизи № 15730/19407 від 23.10.2017 року. Тобто, на час винесення Постанови про закриття провадження за ст.ст. 38 ч.1 п.7 ст. 247 КУАП суду були відомі висновки, викладені у вищезазначеній експертизі винесена відповідна постанова, та якщо правопорушник ( ОСОБА_1 ) не був згоден з вищезазначеною постановою суду від 27.12.2017 року про закриття провадження з нереабілітуючих обставин, він мав право оскарження такого рішення, та просити апеляційний суд закрити провадження з г 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративного правопорушення, але своїм правом правопорушник не скористався, тобто погодився з закриттям справи з нереабілітуючих обставин. Вказує, що у мотивувальній частині рішення Дзержинського районного суду від 13.01.2020 року суд не взяв до уваги Постанову суду від 27.12.2017 року щодо правопорушника ОСОБА_1 , а безпідставно звинуватив водія автобуса ОСОБА_2 за суб`єктивними враженнями та домислами свідка ОСОБА_4 , який було приведено до суду адвокатом позивача, та наявність якого на місці ДТП 20.06.2017 року спростовується довідкою КП Харківпарксервіс, яка з находиться в матеріалах справи (арк.с. 98). Довідка КП Харківпарксервіс досліджена в судовому засіданні судом, але суд не надав оцінки цьому доказу в своєму рішенні. Довідка підтверджує, до ОСОБА_4 не працював паркувальником на їх підприємстві 20.06.2017року. Крім того, свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні не надав об`єктивного пояснення щодо обставин, механізму дорожньо-транспортної пригоди від 20.06.2017 року, про що свідчать дані аудіозапису судового засіданні від 13.01.2020 року. Свідок жодним чином не стверджував, що «під час дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача знаходився в нерухомому стані від 5 до 7 сек», про що суд зазначив в рішенні (а.с. 130). Задовольняючи витрати позивача на правову допомогу в розмірі 2 650 гривень, суд послався у рішенні, що цей розмір є доведеним, документально обґрунтованим та відповідає розумної необхідності таких витрат. Однак матеріали справи не містять жодного документального підтвердження вищезазначених витрат позивачем. Первинний документ (договір) не підтверджує факт здійснення господарської операції, Акт приймання виконанню робіт - документ, який фіксує закінчення будь-яких робіт та приймання їх замовником в кількістю та якістю. У письмовому відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 адвокат Міліруд Є.О. просить апеляційні скарги Приватного підприємства «С-Аурум» та Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» - залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року залишити без змін. Послався на обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві. Вважає необґрунтованими твердження представника відповідача 2 про порушений порядок прийняття рішення суддею. У зв`язку з тим, що справа розглядалася у спрощеному провадженні, після надання пояснень учасниками справи суд оголосив про видалення до нарадчої кімнати, а приймаючи до уваги той факт, що на годиннику було 18.15 суд запропонував оголосити вступну та резолютивну частину рішення наступного дня або дізнатись про прийняте рішення наступного дня по телефону, на що представники апелянтів погодились. Щодо відсутності повноважень представника позивача слід зазначити, що до позовної заяви було долучено як копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю так і копію договору про надання правової допомоги № 18/13-12 від 13.12.2018 р. В судовому засіданні було надано оригінал ордеру для огляду, який суд вивчив перед початком судового засідання, перевіривши наявність посвідчення адвоката, однак копія ордеру була надана для долучення до матеріалів справи. Зазначив, що доводи представників відповідачів щодо недостовірності або підробки підпису ОСОБА_2 не підтверджені. Вважає, що суд, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, свідка ОСОБА_4 , пояснення водія ОСОБА_2 , правильно визнав наявні матеріали про права та взаємини учасників справи достатніми та виніс вмотивоване і законне рішення. Вказав, що матеріали справи не містять даних про ліквідацію ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», немає відомостей, що звільняють страховика від обов`язку виконувати свої зобов`язання за укладеними договорами страхування. Тому суд правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої ДТП, лише на відповідача, який застрахував свою цивільно- правову відповідальність відповідно до вимог закону. Відсутність звернення до страховика із повідомленням про ДТП не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань в межах суми страхового відшкодування як страховика завдавача шкоди. Твердження апелянтів про те, що свідок ОСОБА_6 не міг бачити момент ДТП оскільки переходив дорогу близько 2 хвилин не відповідає дійсності, оскільки ширина дорожньої смуги близько 20 метрів, яку перейти пішки майже неможливо через інтенсивний рух, а тому паркувальники пересуваються бігом, що робить спроможними його показання та спростовує доводи скарги. Вказав, що суд обґрунтовано взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 , які у взаємозв`язку з висновками експертизи із матеріалів адміністративної справи свідчать про наявність вини водія ОСОБА_2 у порушенні вимог п. 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху України, його дії знаходяться у причинному зв`язку із виникненням ДТП. Зазначив, що вимоги ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, яка полягає у перебуванні внаслідок ДТП у нервовому стресі, перенесених глибоких душевних переживань внаслідок завдання пошкоджень її транспортному засобу, який втратив товарний вид та вартість внаслідок майбутніх ремонтних робіт. Протягом тривалого часу позивач була позбавлена можливості користуватися власним автомобілем, одним із засобів для задоволення своїх та своєї родини побутових потреб. Щодо посилання відповідачів на невідповідність звіту суб`єкта оціночної діяльності №123/2018 від 10 квітня 2018 року, а також витрат на правову допомогу. Відповідачами з самого початку розгляду вказаної справи в суді заперечувалися вина в ДТП водія ОСОБА_2 , однак ніяких клопотань у представників відповідачів про призначення судової автотоварознавчої експертизи при розгляді справи не було. Відповідач 1 наголошує на відсутності акту огляду пошкодженого автомобіля та фото його пошкоджень, однак на стор. 6 звіту суб`єкта оціночної діяльності №123/2018 від 10 квітня 2018 року міститься оригінал протоколу огляду транспортного засобу від 04,04,2018 року, кольорові фото на стор. 7-16. Для захисту своїх прав позивач вимушена була скористатися послугами адвоката та сплатити їх за підготовку документів до суду та позову. У договорі про надання правничої допомоги №18/13-12 від 13.12.2018 року чітко вказано як справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, так і відповідний розмір гонорару та конкретних послуг адвоката, що надані в справі з питань відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. що сталася 20.06.2017 року на вул. 23 Серпня у м. Харкові. Факт сплати за правничу допомогу отримали своє підтвердження в прибутково-касовому ордері та Акті виконаних робіт. Отже, враховуючи принципи реальності, співмірності та розумності при визначенні розміру послуг адвоката, можна прийти до висновку, що суд вірно визначив суму відшкодування адвокатських витрат та обґрунтовано виклав підстави їх призначення. Разом з цим, вирішуючи питання доведеності вини та відповідного відшкодування шкоди, спричиненої ДТП, суд всесторонньо та об`єктивно оцінив обставини справи, прийнявши до уваги досліджені докази та забезпечивши учасникам справи право доказування як одного із фундаментальним принципів змагальності сторін. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги Приватного підприємства «С-Аурум» та Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» необхідно задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині скасувати. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги позивача в частині стягнення матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, з ПрАТ «ХМСК» підлягає стягненню 19886,26 грн, з ПП «С- Аурум» 2000 грн франшиза. В частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково. Моральна шкода підлягає стягненню солідарно з відповідачів ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» та ПП «Аурум» у розмірі 5000 гривень. Суд вважає, що визначений розмір морального відшкодування відповідатиме засадам розумності та справедливості. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду. Згідно з частиною першою статті 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1187ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Винна особа відповідно до частини другої статті 1192 ЦК Українимає відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Страхування це вид цивільно правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Частиною першою статті 1172 ЦК Українипередбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачає, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України за загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Відповідно до п. 36.7. ст. 36 Закону України № 1961-IV рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Разом з тим, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 752/19570/15-ц (провадження № 61-19564св18), від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17 (провадження № 61-8307св18), від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16 (провадження № 61-31661св18). Судом встановлено, що о 18-й годині 20 червня 2017 року на вул. 23 Серпня у м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участі позивача ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем «Volkswagen Passat», державний номер НОМЕР_1 , та водія ОСОБА_2 , який керував автобусом БАЗ А079.14, державний номер НОМЕР_2 . Внаслідок зазначеного зіткнення транспортних засобів автомобіль під керуванням позивача отримав механічні ушкодження лівої задньої частини. З наданої копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автобусу БАЗ А07914, державний номер НОМЕР_2 вбачається, що власником транспортного засобу є ОСОБА_8 , яка надала до суду документи, що підтверджують перебування на момент згаданого автобуса на підставі відповідного договору ОСОБА_8 з ПП «С-Аурум» у вказаного приватного підприємства в оренді. Водій ОСОБА_2 , який керував вказаним автобусом, перебував з ПП «С-Аурум» у трудових відносинах та виконував свої трудові обов`язки, що підтверджується відповідними копіями наказів про прийняття водія на роботу та про прикріплення транспортного засобу. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ПП «С-Аурум» була застрахована в ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК №5399279 від 11.03.2017 р. Відповідно до умов зазначеного договору страхування страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого становить 100 000 грн, франшиза - 2000 грн. Частково задовольняючи позов суд першої інстанції вважав встановленими вину у скоєнні ДТП водія автобуса ОСОБА_2 на підставі пояснень представника позивача у судовому засіданні та показань свідка ОСОБА_4 про те, що: з моменту початку руху автомобіля позивача до моменту зіткнення минув значний час (від 5 до 7 секунд), а отже ОСОБА_1 своїми діями не змушувала водія ОСОБА_2 застосовувати міри екстреного гальмування або маневрування в момент початку руху заднім ходом, оскільки на той момент автобус БАЗ знаходився на відстані близько 50 метрів від місця ДТП. ОСОБА_2 мав можливість або зменшити швидкість аж до зупинки транспортного засобу або виконати об`їзд нерухомого автомобіля, пересвідчившись у безпеці вказаного маневру для інших учасників руху. Оскільки вказаних дій виконано не було, суд дійшов висновку, що дії водія ОСОБА_9 не відповідали вимогам п. 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху України та знаходяться у причинному зв`язку із виникненням ДТП, що підтверджується висновком експерта у варіанті 2 та іншими доказами по справі. Суд також не взяв до уваги пояснення водія ОСОБА_2 , які були дослідженні в судовому засіданні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, пославшись на те, що вони мають розбіжності від вищевказаних показань свідка та пояснень представника позивача в частині як щодо відстані, яку він подолав, поки не побачив автомобіль «Volkswagen Passat», так і щодо обставин ДТП. Суд вказав, що в своїх поясненнях ОСОБА_2 підтвердив те, що він бачив як з паркувального місця виїжджає автомобіль позивачки, рухаючись заднім ходом. З описової частини висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 15730/19407, складеного спеціалістами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса 23 жовтня 2017 року за матеріалами справи №638/10029/17 вбачається, що автобус БАЗ в кінцевому положенні розташувався таким чином, що відстань від вісі його передніх коліс до місця зіткнення складала 28,8 м, тобто автобус після зіткнення до своєї повної зупинки долав значну відстань, що свідчить про певний запас кінетичної енергії у автобуса БАЗ, а також про те, що у момент зіткнення з автомобілем «Volkswagen Passat», автобус БАЗ рухався. Суд послався на висновки експерта про те, що переміщення автомобілю позивача вперед могло відбутися не тільки внаслідок самостійного руху, а й внаслідок ударного навантаження. Судовим експертом визначено, що згідно пояснень водія ОСОБА_1 (варіант 1), за даних дорожніх обставин водій ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. 13.3 Правил дорожнього руху України. Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 шляхом виконання вимог п. 13.3 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 13.3 Правил дорожнього руху України і, з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв`язку з пригодою. Згідно пояснень водія ОСОБА_2 (варіант 2), дії водія ОСОБА_10 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.2 та 10.9. ПДР України і, з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв`язку із пригодою. У цьому варіанті водій ОСОБА_9 повинен був діяти згідно з вимогами п. 12.3. ПДР України. Суд також взяв до уваги висновок авто-товарознавчого дослідження №123/2018 від 10 квітня 2018 року, згідно якого величина матеріальних збитків, завданих власнику автомобілю «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 21 881,26 гривень. Витрати на проведення цього дослідження підтверджуються квитанцією серії ААВ №930886 від 10 квітня 2018 р. та становить 1000,00 грн. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд першої інстанції всупереч вказаних норм цивільного процесуального права не надав належної оцінки запереченням відповідачів та третьої особи, а також не надав належної оцінки наявним у справі доказам. Так, згідно листа КП «Харківпарксервіс» за результатом адвокатського запиту станом на червень 2017 року майданчик для платного паркування, розташований за адресою: вул.. 23-го Серпня, 43-47, закріплений за підприємством згідно рішення сесії Харківської міської ради, відповідно до вимог постанови Кабінету міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 «Про затвердження правил паркування транспортних засобів» та положень Податкового Кодексу України. ОСОБА_4 не знаходився в трудових відносинах з підприємством у червні 2017 року (а.с. 98). Зі схеми місця скоєння ДТП та письмових пояснень його учасників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наданих безпосередньо після ДТП на місці події патрульним поліції, вбчається, що зіткнення автомобілів під їх керуванням відбулося з правої сторони автобуса, а свідок, як вбачається із його показань у залі суду в той момент перебував на іншій стороні дороги, тобто з лівої сторони автобуса, і тому він не міг бачити момент зіткнення (а.с. 11-14 т.1) При цьому його показання про те, що він на місці ДТП повідомив поліцейським про те, що він є свідком, не відповідає змісту протоколу серії БР № 243307, складеного 20.06.2017 року про порушення ОСОБА_1 в той день п. 10.9 ПДР України в результаті того, що вона керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 в районі будинку 39 по вул. 23 Серпня у м. Харкові виїжджала заднім ходом з паркувального місця та не впевнилась у безпечності, скоїла зіткнення з автомобілем БАЗ, державний номер НОМЕР_2 , який рухався по вулиці, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні ушкодження (а.с. 10). При таких обставинах показання свідка ОСОБА_4 викликають сумнів в їх достовірності. Крім того, суд помилково взяв до уваги згаданий висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 15730/19407, складеного експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса 23 жовтня 2017 року за матеріалами справи №638/10029/17, оскільки він має вирогідний характер, про що прямо вказано у його мотивувальній частині, а саме; без експертного огляду транспортних засобів, виходячи лише з слідової інформації схеми ДТП, встановити рухався чи стояв на момент ДТП автомобіль Фольксваген, не уявляється можливим. У зв`язку з цим вирішити питання про технічну спроможність пояснень водії ОСОБА_10 та ОСОБА_5 щодо цих обставин не уявляється можливим (а.с. 18 на звороті). Він ґрунтується лише на конверсійних поясненнях учасників справи водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не є належним і допустимим доказами згідно наведеної норми ст. 76 ЦПК України. У висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи відсутні об`єктивні відомості про те, яку відстань та з якою швидкістю долав автомобіль Фольксваген з моменту початку руху до моменту зіткнення, або дані про те, на якій відстані від місця зіткнення знаходився автобус БАЗ з моменту початку руху автомобіля Фольксваген. У зв`язку з цим питання про те, чим мав водій ОСОБА_5 технічну можливість уникнути ДТП, та чи малися в його діях невідповідності вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку з ДТП, судовим експертом не вирішувалися (а.с. 19 на звороті). При цьому на схемі ДТП з проколу від 20.06.217 не зазначено ніяких слідів гальмування чи юзу від коліс автомобілів-учасників ДТП, або місця їх зіткнення (а.с. 11). Свої висновки експерт надав у двох взаємовиключних варіантах лише виходячи із пояснень учасників ДТП, які не ґрунтуються на об`єктивному аналізу швидкості руху автомобілів в момент ДТП, їх взаємному положенню безпосередньо перед зіткненням, дорожньої ситуації, яка склалася на місці ДТП в момент зіткнення, хто саме з водіїв створив аварійну ситуацію, в який момент вона виникла перед зіткненням та технічної можливості у водіїв після цього уникнути зіткнення (а.с. 17-20). Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги вказані показання свідка ОСОБА_4 , які викликають сумнів в їх достовірності, та неналежні та недостовірні висновки судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 15730/19407 від 23 жовтня 2017. Колегія суддів погоджується з доводами скарг про те, що звіт суб`єкта оціночної діяльності № 123/2018 від 10 квітня 2018 року про оцінку автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 також не є належним та достовірним доказом, оскільки у справі відсутні відомості про те, що представники відповідачів або водій ОСОБА_2 запрошувалися для участі у технічному огляді згаданого автомобіля, а у Звіті не зазначені відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження автомобіля, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів, та до нього не додано відповідного протоколу огляду автомобіля та фото таблиць з їх зображенням, що не відповідає вимогам п. 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою КМУ від 10 вересня 2003 року № 1440; п.п. «н» п. 4.4, п. 5.2, п.п «г» п. 5.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України 24.11.2003 року № 142/5/2092, в редакції наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 липня 2009 року № 1335/5/1159). У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази для встановлення цих обставин, тому слід визнати, що позивач не довела належним чином розмір майнової шкоди, завданої в результаті ДТП механічним ушкодженням автомобілю «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до до вимог статей 12, 13, 43, 81 ЦПКсуд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 20.06.2017 року ДТП було скоєно з вини позивача ОСОБА_1 . Постановою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2017 року про закриття провадження у справі № 638/10029/17 про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП у зв`язку із закінченням строку, встановленого ст. 30 цього Кодексу для притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому суд встановив, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення 20.06.2017 року близько 17:40 години, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці 23 Серпня, в районі будинку № 39 м. Харкова, виїжджала заднім ходом з паркувального місця та не впевнилася в безпечності, скоїла зіткнення з автомобілем БАЗ, державний номер НОМЕР_2 , який рухався по вулиці, транспортні засоби отримали механічні ушкодження, чим порушила вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність, згідно з ст. 124 КУпАП. Так, згідно до п.10.9 Правил дорожнього руху під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При таких обставинах у при слід визнати, що ОСОБА_2 спростував свою вину у завданні шкоди автомобілю «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яка згідно норми ст. 1166 ЦК України презюмується. Крім того позивач всупереч свого процесуального обов`язку не надала до справи належних і допустимих доказів про те, що вона на момент ДТП була власником або володільцем автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що ставить під сумнів наявність у неї права вимоги за розглянутим судом позовом. Як вбачається із згаданого протоколу від 20.06.2017 про скоєння ДТП автомобіль «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить не позивачу, а громадянину ОСОБА_11 (а.с. 10, 12). За недоведеності відповідальності за скоєння ДТП водія автобуса страховий випадок також є також недоведеним, що виключає обов`язок ПрАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» сплатити страхове відшкодування. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог. За таких обставин слід визнати, що доводи скарг знайшли своє підтвердження, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК Українищодо законності і обґрунтованості, суд не повністю з`ясував обставини справи, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, тому відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскарженого судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, за його недоведеністю. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційні скарги задоволено, судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь кожного з апелянтів. Керуючись ст. ст. 367, 368,п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Приватного підприємства «С-Аурум» та Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування сплаченого за подачу апеляційної скарги судового збору: на користь Приватного підприємства «С-Аурум» (ЄДРПОУ 35586871, м. Харків, пр. Л. Свободи, 24, кв. 3) та на користь Публічного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» (код ЄДРПОУ 21186813, м. Харків, вул. Плеханівська, 63, 61001) - по 1152,60 грн. на користь кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.