Постанова 4801 № 127/4190/25

Справа № 127/4190/25 Провадження № 22-ц/801/1395/2025 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 рокуСправа № 127/4190/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Копаничук С. Г., Панасюка О. С., за участю секретаря судового засідання Луцишина О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником адвокатом Маликом Олександром Володимировичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 22 квітня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Горбатюком В.В., повний текст якого складений 25 квітня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП). Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.10.2024 року о 16 год. 43 хв. в м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 1, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Volkswagen Caddy», д.н.з. « НОМЕР_1 », не був уважним, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, не виконав екстрене гальмування (порушив низку пунктів ПДР), у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем позивача «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 ». 25.10.2024 року з метою отримання страхового відшкодування, позивач звернулась до страхової компанії відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант») із заявою про виплату страхового відшкодування, заповнила необхідні документи, здійснила фотофіксацію цих документів. 29.10.2024 року працівник страхової компанії відповідача здійснив огляд транспортного засобу на СТО, де зазначив 26 пунктів ушкоджень. Також позивач звернулась до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичним центру (НДЕКЦ) з метою проведення експертного дослідження розміру збитків. Відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 », станом на 24.10.2024 року могла становити 218 683 грн. Також у вказаній експертизі зазначено, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 », станом на 24.10.2024 року могла становити 472 464, 67 грн. Позивач вказала, що 27.11.2024 року в телефонному режимі працівник ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» затвердив до виплати суму 130 000 грн, виплату мали здійснити протягом 15 днів. Позивач із вказаною сумою не погоджувалась. 28.11.2024 року у телефонному режимі страхова компанія повідомила, що виплатять позивачу суму 145 000 грн в межах страхової суми протягом 15 днів. 17.12.2024 року названа страхова компанія виплатила позивачу 145 000 грн в межах страхової суми. Однак, отримана позивачем сума є недостатньою, щоб усунути пошкодження. Відповідач добровільно відшкодовувати не покриті страховою компанією збитки відмовляється, що й стало підставою для звернення до суду із цим позовом. За таких обставин, позивач просила суд стягнути із відповідача 210 000 грн майнової шкоди, які хоча б частково покриватимуть витрати на ремонт автомобіля. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона зазнала і моральних страждань, що виразилось у порушенні сну, депресії, постійним нервовим станом та втратою нормального раціону харчування. Авто у занедбаному стані, відсутність коштів на його ремонт, ряд проблем із страховою компанією та витрати свого часу на оцінки авто, пошук деталей, неможливості здійснювати експлуатацію транспортного засобу за призначенням все наведене негативно вплинуло на моральний стан позивача та спричинило їй душевні страждання. Тому, з огляду на характер та тривалість душевних страждань та негативних емоцій, позивач оцінила завдану їй моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, які просила стягнути з відповідача на свою користь. Позивач також просила стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 6 340 грн, та понесених витрат, пов`язаних з складенням звіту оцінювача при визначенні розміру матеріального збитку в сумі 3 820, 32 грн. 22.04.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, в розмірі 73 683 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Малика О.В., подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, взяв до уваги висновок експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року, проведеного Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, який містить порушення вимог, які є обов`язковими для висновку експертного дослідження. Зокрема, у вказаному висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Також адвокат Малик О.В. зазначає, що відповідальність ОСОБА_2 застрахована в межах ліміту 160 000 грн, а тому сума в розмірі 15 000 грн, яку суд зарахував до стягнення з ОСОБА_2 не підлягала стягненню, оскільки в межах ліміту страхового відшкодування позивач міг звертатися з позовом до страхової компанії, однак погодив страхове відшкодування в межах 145000 грн та втратив право на стягнення 15 000 грн зі страхової компанії. Відтак, навіть якщо суд визнав висновок експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року належним, достовірним та допустимим доказом, то сума яка могла б бути стягнута з відповідача ОСОБА_2 повинна була становити 58 683 грн (матеріальна шкода згідно висновку 218 683 грн 160 000 грн (ліміт страхового відшкодування) = 58 683 грн). Крім того, скаржник наголошує, що позивач ОСОБА_1 не надала жодних доказів, що саме після ДТП у неї розпочались моральні страждання, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача ОСОБА_2 та не надала доказів щодо розміру заподіяної їй моральної шкоди. Також адвокат Малик О.В. не погоджується із визначеним судом розміром витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, які стягнено із позивача. Разом з тим, на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду змінити з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає цим вимогам. З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2024 року постановою Вінницького міського суду Вінницької області визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (том 1 а.с. 90). У вказаній постанові судом також встановлено, що 24.10.2024 року о 16 год. 43 хв. в м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 1, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 та унаслідок інерційного руху здійснив наїзд на автомобіль «VOLKSWAGEN GOLF PLUS», д.н.з НОМЕР_3 , який був припаркований на узбіччі. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження та завдано матеріальної шкоди, потерпілих немає. Таким чином, водій ОСОБА_2 порушив вимоги Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , була застрахована полісом № АТ/3706972 від 31.12.2023 року у ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ліміт відповідальності - 160 000 грн (том 1 а.с. 63). 25.10.2024 року позивач звернулась до ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування (том 1 а.с. 69). Відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 », станом на 24.10.2024 року могла становити 218 683 грн. Також у вказаному висновку зазначено, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 », станом на 24.10.2024 року могла становити 472 464, 67 грн (том 1 а.с. 71-77). 02.12.2024 року ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 уклали угоду про розмір страхового відшкодування, відповідно до якої сторони досягли згоди, що сума страхового відшкодування за вказаним страховим випадком визначається у розмірі 145 000 грн. Також даною угодою визначено, що сума страхового відшкодування є остаточною та сторони не матимуть жодних фінансових або будь-яких інших претензій щодо розмір страхового відшкодування. (том 1 а.с. 95). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів фактичних витрат на відновлення автомобіля після ДТП, натомість представник позивача підтвердив, що автомобіль перебував на ремонті в неофіційних сервісних мережах та для ремонту використовувались деталі, які були у вжитку. За таких обставин, суд не міг встановити вартість вже виконаних робіт по ремонту автомобіля, вартість замовлених деталей (б/в), вартість їх заміни, тобто реальних збитків, понесених позивачем на відновлення автомобіля. Відтак, зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів понесених фактичних витрат на ремонт автомобіля «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 », після ДТП, враховуючи, що вартість майнового збитку, згідно з наданим висновком експертного дослідження, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений ТДВ СК «Альфа-Гарант» розмір страхового відшкодування, дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 , як винної особи, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між розміром завданих відповідачем збитків (218 684 грн) та отриманим страховим відшкодуванням (145 000 грн), тобто сума у розмірі 73 683 грн. Також беручи до уваги ступінь вини відповідача, характер моральних страждань, які зазнала позивач, враховуючи її хвилювання, пов`язані з наслідками неправомірних дій відповідача, необхідність звернення до суду щодо захисту своїх прав, а також виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності, суд вважав, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача на її користь підлягають частковому задоволенню в розмірі 10 000 грн. Крім того, при визначенні розміру витрат на оплату правничої допомоги, понесених відповідачем, суд першої інстанції, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження відповідних витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, вважав, що такі судові витрати дійсно було пов`язані саме із розглядом цієї справи, а виконана робота знайшла своє відображення в матеріалах справи та оцінив надану правничу допомогу адвокатом Маликом О.В. у розмірі 15 000 грн, а тому, враховуючи часткове задоволення позову, стягнув із позивача на користь відповідача 10 000 грн за отриману ним правничу допомогу. Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Пунктом 1 ч.1 ст.1888 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно із ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі ст. 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 5 Закону № 1961-IV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV). Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (ст. 28 Закону N 1961-ІV ). У постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 208/2600/17 зроблено такий висновок: Якщо розмір страхового відшкодування визначений без проведення експертизи за згодою страховика та потерпілого, і такий розмір страхового відшкодування не перевищує ліміту відповідальності страховика, то при вирішені спору, за позовом потерпілого у ДТП до винуватця про відшкодування шкоди, на підставі статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, підлягає встановленню: - загальний розмір заподіяної шкоди внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи; - розмір оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, яка підлягала відшкодуванню страховиком відповідно до вимог Закону № 1961-IV; - чи покриває ліміт відповідальності, встановлений договором про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV.Згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик, у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. 02.12.2024 року ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 уклали угоду про розмір страхового відшкодування, відповідно до якої сторони досягли згоди, що сума страхового відшкодування за вказаним страховим випадком визначається у розмірі 145 000 грн. Також даною угодою визначено, що сума страхового відшкодування є остаточною та сторони не матимуть жодних фінансових або будь-яких інших претензій щодо розмір страхового відшкодування. При цьому, виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі ст. 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20) ). Підсумовуючи вищенаведене, слід зробити висновок про те, що у цій справі відповідач (винуватець ДТП) несе відповідальність за завдану шкоду внаслідок ДТП у розмірі різниці між завданою шкодою та лімітом відповідальності страховика. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у його постанові від 27.10.2021 року у справі № 208/2600/17. З матеріалів справи відомо, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , забезпечений транспортний засіб «Volkswagen Caddy», д.н.з. « НОМЕР_1 », була застрахована згідно полісу № АТ/3706972 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 31.12.2023 року у ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» зі строком дії до 31.12.2024 року включно, ліміт страхового відшкодування визначено в розмірі 160 000 грн. Відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 », станом на 24.10.2024 року могла становити 218 683 грн. Отже, з урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повинен був стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування майнової шкоди різницю між завданою шкодою та лімітом відповідальності страховика, що становить 58 683 грн. Однак, наведеного суд першої інстанції не врахував, що слугує підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення в частині визначеного розміру відшкодування майнової шкоди, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, шляхом його зменшення. При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що висновок експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року, проведений Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, містить порушення вимог закону, зокрема, у вказаному висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду, апеляційний суд вважає безпідставними, виходячи з наступного. Як визначено ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частинами 1, 3 ст. 102 ЦПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (ч. 7 ст. 102 ЦПК України). Згідно преамбули Закону України «Про судову експертизу» цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу»). Як передбачено п. 6 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», незалежно від виду судочинства судовий експерт має право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом. Згідно із п. 1.3 розд. І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (далі Інструкція), відповідно до чинного законодавства для юридичних і фізичних осіб на договірних засадах експертами проводяться експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи. Підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи, реєстраційна картка або інший документ у випадках, передбачених законом. В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням (заявою) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов`язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв`язанню, а також об`єктів, що надаються. Результати проведення експертиз та експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експерта (п. 1.8 розд. І Інструкції.). Пунктом 4.22 розд. ІV Інструкції передбачено, що експертні дослідження виконуються в порядку, передбаченому для проведення експертиз. Так, 13.11.2024 року до подачі позову ОСОБА_1 звернулась до експертної установи із заявою щодо проведення транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля «Audi Q5», д.н.з. « НОМЕР_2 ». Висновок експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року, проведений Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, дійсно не містить відомостей про те, що судовий експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. При цьому, хоч висновок експертного дослідження і складається за структурою та змістом як висновок експерта, однак відповідно до вищевказаних положень закону висновок судової експертизи та висновок експертного дослідження мають відмінності та є окремими документами у сфері досліджень, які проводяться з різних підстав. Експертне дослідження здійснюється лише на замовлення фізичної або юридичної особи, а експертиза як на замовлення, так і призначається судом. Також експертне дослідження, на відміну від експертизи, може бути підготовлено поза судовим процесом, тобто коли судове провадження ще не розпочато. Водночас, дослідження проведено судовим експертом Федоренком О.П., який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз за експертною спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу» свідоцтво № 8631, стаж експертної роботи із 2007 року. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач оспорює лише допустимість вказаного висновку експертного дослідження, при цьому суму відшкодування, визначену таким висновком, відповідач ніяким чином не спростував. У випадку незгоди з визначеною сумою матеріальних збитків, відповідач мав можливість подати до суду клопотання про проведення у справі судової експертизи за наявності для того підстав, що, як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, було зроблено представником відповідача, проте від підтримання такого клопотання він у судовому засіданні відмовився. За таких умов, відсутні підстави стверджувати, що висновок експертного дослідження № ЕД-19/102-24/22497-АВ від 18.11.2024 року щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, є неналежним та недопустимим доказом у справі. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з такого. Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»). У пунктах 4, 9 постанови від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у пункті 52 постанови від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Так, касаційний суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає в стражданні або приниженні, які людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 01.10.2020 року у справі № 639/2981/19. Враховуючи принципи розумності, справедливості, а також розмір матеріальних збитків, завданих позивачу відповідачем, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 10 000 грн. Що стосується визначення розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, то необхідно врахувати таке. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу представником відповідача було надано: договір про надання правової допомоги від 23.12.2024 року, акт виконаних робіт адвокатом Маликом О.В., відповідно до якого ОСОБА_2 надано правничу допомогу наступного характеру: вивчення суті звернення до адвоката та обставин справи, судової практики, надання консультаційних послуг, укладення договору про надання правничої допомоги - вартість 2 800 грн, витрачений час 60 хв., підготовлено та подано до суду відзив на позовну заяву, надіслано відзив іншим учасникам справи, підготовлено та подано клопотання про призначення судової експертизи - вартість 34 400 грн витрачений час 750 хв., ознайомлення із матеріалами справи - вартість 2 800 грн, витрачений час 60 хв. Також надано квитанцію від 24.12.2024 року № 0.0.4091277136.1 про оплату відповідачем послуг адвоката Малика О.В. на суму 40 000 грн. Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14.04.2022 року у справі № 755/18750/20 сформовано висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, апеляційний суд зауважує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Крім того, частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається із матеріалів справи, у відповіді на відзив на позовну заяву позивачем зазначено, що сума правничої допомоги, заявлена представником відповідача у розмірі 40 000 грн, є завищеною та неспівмірною у даній справі, такі ж заперечення були викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Так, суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн, вважав, що такий розмір витрат належним чином не підтверджений, в результаті чого оцінив їх у розмірі 15 000 грн. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом позову у даній справі є відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тобто справа не є складною. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що надані адвокатом послуги щодо підготовки відзиву на позовну заяву, клопотання про призначення експертизи, від якої в подальшому сторона відповідача відмовилась, є типовими та не потребують складних правових досліджень. Крім того, подання до суду відзиву на позовну заяву та клопотання, надіслання їх іншим учасникам справи є технічною роботою, а отже не може кваліфікуватися професійною правничою допомогою, такі послуги не можуть бути віднесені до правничої допомоги, які передбачені ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому витрати на здійснення вказаних робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу. Вказана позиція відповідає висновкам, викладеним в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 року у справі № 9901/264/19. До того ж, зазначена у вищевказаному акті виконаних робіт послуга адвоката щодо ознайомлення із матеріалами справи, яка оцінена у 2 800 грн, не може бути врахована у вартість наданих послуг, оскільки відомостей про те, що адвокат ознайомлювався із матеріалами справи в суді першої інстанції, немає. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем в суді першої інстанції у розмірі 40 000 грн належним чином не підтверджені, не відповідають загальним засадам справедливості, розумності та співмірності із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а тому колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшити розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, з 40 000 до 4 000 грн, що відповідатиме критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Разом з тим, як визначено ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, зменшено, то, відповідно, пропорція розміру задоволених позовних вимог також зменшилась та становить 28,61 %. Отже, розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених останнім у суді першої інстанції, належить зменшити до 2 855, 60 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). За таких обставин, у зв`язку із частковим задоволенням вимог апеляційної скарги та зміною рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне також зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, з 1 092, 63 грн до 686, 64 грн, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 570, 04 грн. Крім того, у апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Малик О.В. просив стягнути із позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000 грн. На підтвердження таких витрат до апеляційної скарги адвокатом Маликом О.В. було додано ордер на надання правничої допомоги серії АР № 1239802 від 13.05.2025 року та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП 002700, видане 05.11.2020 року. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Разом з тим, будь-яких доказів, що підтверджують розмір понесених витрат на правничу допомогу, які відповідач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, до закінчення судових дебатів у справі надано не було. Крім того, ні відповідач ОСОБА_2 , ні його представник адвокат Малик О.В. до закінчення судових дебатів у справі не зробили відповідну заяву про неможливість подати такі докази. З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку, що вимога апеляційної скарги про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Маликом Олександром Володимировичем, задовольнити частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року змінити, зокрема зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з 73 683 грн до 58 683 грн, а також зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, з 1 092, 63 грн до 686, 64 грн. Змінити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених останнім у суді першої інстанції, зменшивши їх з 10 000 грн до 2 855, 60 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 570, 04 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Учасники справи: Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ЄДРПОУ 32382598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.

26. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: С. Г. Копаничук О. С. Панасюк