Ухвала КАС ВС № 9901/282/20

УХВАЛА 14 грудня 2020 року Київ справа №9901/282/20 адміністративне провадження №П/9901/282/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Бевзенка В.М., Желєзного І.В., Мороз Л.Л., Рибачука А.І., при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д., за участю: представника відповідача Байдаченко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду Берназюка Яна Олександровича від розгляду адміністративної справи №9901/282/20 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 5 вересня 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 вересня 2020 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., суддя Бевзенко В.М., суддя Желєзний І.В., суддя Мороз Л.Л., суддя Рибачук А.І. Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі №9901/282/20 за позовом ОСОБА_1 до Президента України в частині визнання протиправним неналежний розгляд звернення ОСОБА_1 від 17 червня 2020 року до Президента України Зеленського В.О., враховуючи завдання адміністративного судочинства та зобов`язання Президента України Зеленського В.О. повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 17 червня 2020 року, вжити інших заходів, які б унеможливлювали повторення вищевикладеної ситуації та сприяння відновленню порушених конституційних прав позивача. 27 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання, де позивач, зокрема, заявив про відвід судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2020 року визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Желєзного І.В., однак, на думку позивача, суд не надав належної оцінки обставинам, викладеним в його заяві про відвід вказаному судді, зокрема, щодо строків розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі №205/8712/16а. Крім того, заявник вказує на те, що суд допустив до судового розгляду справи №9901/282/20 представника Президента України - Байдаченко О.І., в той час, як Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Дніпропетровською обласною радою та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією позивачу відмовлено у наданні безоплатної вторинної правової допомоги. Вказане, на думку позивача, є порушенням принципу рівності сторін та не відповідає завданню адміністративного судочинства. Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про відвід судді Берназюка Я.О., колегія суддів виходить з такого. Згідно з частиною першою статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу. Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи. Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема, з метою запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У зв`язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Білух проти України", заява №33949/02, п. 49; Fey v. Austria, заява №14396/88, пп. 27, 28 та 30; Wettstein v. Switzerland, заява № 33958/96, п.п. 42-43, Pullar v. United Kingdom, заява № 22399/93, п. 38 та інші) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з: 1) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною; 2) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого. Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо). Як на підставу про відвід судді Берназюка Я.О. позивач посилається на незгоду з ухвалою Верховний Суд від 16 листопада 2020 року у цій справі, якою суд визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Желєзного І.В. Тобто, позивач не погоджується із колегіальним процесуальним рішенням суду, прийнятим за результатами його заяви про відвід судді, який входить до складу колегії суддів, визначеної автоматизованим розподілом для розгляду справи №9901/282/20. Водночас, з аналізу частини четвертої статті 36 КАС України вбачається, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, зокрема, і щодо визнання заяви про відвід судді необґрунтованим, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Тобто, вказані доводи позивача свідчать саме про незгоду сторони з процесуальним рішенням судді, який входив до складу колегії, що у відповідності до положень частини четвертої статті 36 КАС України, не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу. Відтак, сумнів у неупередженості судді у зв`язку з вчиненням процесуальних дій та прийняття рішення у іншій справі не є чинником, що може свідчити про упередженість та необ`єктивність суду. Аналогічна позиція щодо застосування критерію "неупередженості" судді у зв`язку з вчиненням процесуальних дій та прийняття рішення у іншій справі висловлена Верховним Судом в ухвалах від 11 червня 2020 року у справі №360/3128/19, від 19 жовтня 2020 року у справі №640/5124/19 та від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/8426/14. З приводу доводів про те, що, допустивши до розгляду справи №9901/282/20 представника Президента України - Байдаченко О.І., судом порушено принцип рівності сторін, оскільки позивачу не було надано безоплатної вторинної правової допомоги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги врегульовується Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року № 3460-VI. Так, статтю 20 цього Закону встановлено підстави для відмови особі в наданні безоплатної вторинної правової допомоги. Водночас предметом спору у справі №9901/282/20 не є питання відмови у наданні ОСОБА_1 безоплатної правової допомоги Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Дніпропетровською обласною радою чи Дніпропетровською обласною державною адміністрацією. Крім того, щодо представництва Президента України в судах, то відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Пунктом 1 Указу Президента України «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створення ним допоміжних органів і служб у судах України» від 30 квітня 2020 року №162/2020 установлено, що самопредставництво Президента України та створених ним для виконання свої повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, їх посадових та службових осіб здійснюється Офісом Президента України через Головне управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України, працівники якого без окремого доручення беруть участь у справах з усіма правами, що надані законодавством про адміністративне, господарське, цивільне судочинство, кримінальним процесуальним законодавством України, Законом України «Про виконавче провадження» позивачу, відповідачу, третій особі, учаснику судового провадження, учаснику виконавчого провадження. Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Згідно з частиною першою, другою, пунктом другим частини третьої статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам. З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що учасники справи мають право скористатися правничою допомогою, яка надається відповідно до закону, водночас відмова відповідного органу у наданні особі (учаснику справи) такої допомоги не може бути підставою для суду для недопуску представника іншої сторони до розгляду справи та його обмеження у користуванні процесуальними правами, встановленими законом, а тому безпідставними є доводи заяви ОСОБА_1 про те, що допуск представника відповідача до розгляду справи порушує принцип рівності сторін та не свідчить про упередженість судді. Верховний Суд наголошує, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу. Проаналізувавши доводи, наведені позивачем у заяві про відвід судді, Верховний Суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 не містить будь-яких об`єктивних доказів та доводів, які б підтверджували наявність обставин, що обґрунтовано викликають сумнів у неупередженості або необ`єктивності судді Берназюка Я.О., зокрема таких, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цього судді як з погляду "суб`єктивного критерію", так і з погляду "об`єктивного критерію". Частиною четвертою статті 40 встановлено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного судового засіданні, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у зв`язку з чим, наявні підстави для передачі заяви позивача про відвід для проведення автоматичного розподілу для визначення судді для її розгляду. Керуючись статтями 36, 39, 40, 256 КАС України, суд У Х В А Л И В:

1. Визнати необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду Берназюка Яна Олександровича від розгляду адміністративної справи №9901/282/20.

2. Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду Берназюка Яна Олександровича для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви про відвід.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Я.О. Берназюк Судді В.М. Бевзенко І.В. Желєзний Л.Л. Мороз А.І. Рибачук