Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/3002/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3002/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 21 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (ГУПФУ у Хмельницькій області) в якому просила: -визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області у не наданні позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оформлену листом від 30.03.2020 №1425-1196/В-03/8-2200/20; - зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до стажу роботи позивача згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди роботи на посаді вихователя з 30.11.1987 по 18.02.1990; з 30.08.1990 по 30.06.2003 Понінківського професійно-технічного училища №2; з 01.07.2003 по 31.11.2016 на посаді вихователя Понінківського професійного ліцею; з 01.12.2016 по 02.08.2017 на посаді вихователя Понінківського професійного аграрного ліцею; з 03.08.2017 по 31.12.2018 на посаді вихователя в Державному навчальному закладі - Понінківський аграрно-промисловий центр професійної освіти; - зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 02.07.2019 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 28 лютого 2020 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Хмельницькій області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги як педагогічному працівнику, що має стаж роботи на посаді більше 30 років. Проте, листом №1425-1196/В-03/8-2200/20 від 31.03.2020 ГУ ПФУ у Хмельницькій області відмовило у виплаті грошової допомоги, посилаючись на те, що згідно записів трудової книжки педагогічний стаж позивачки, який давав би право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, за період роботи на посаді вихователя дитячого дошкільного закладу з 01.08.1979 по 30.08.1984 становить 8 років 3 місяці 28 днів. При цьому, з 30.11.1987 по 18.02.1990 та з 30.08.1990 по 02.07.2019 (дата звернення за призначенням пенсії за віком) позивачка працювала вихователем гуртожитку в СПТУ №2, в подальшому реорганізованому в Полонський аграрний ліцей, ДНЗ "Полонський агропромисловий центр професійної освіти". Розділом 1 "Освіта" Переліку передбачено, що у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах правом на пенсію за вислугу років користуються директори, їх заступники за навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших гурткової роботи. Посада вихователя гуртожитку як така, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, Переліком не передбачена. Оскільки посада вихователя гуртожитку не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.1993 №909 (зі змінами), тому при визначенні права на грошову допомогу період роботи ОСОБА_1 на посаді вихователя гуртожитку з 30.11.1987 по 18.02.1990 та з 30.08.1990 по 02.07.2019 (дату подачі заяви для призначення пенсії) не зараховується до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років як працівнику освіти. Також зазначено про те, що у позивачки наявні лише 8 років 3 місяці 28 днів спеціального стажу на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, а тому підстави для призначення грошової допомоги відсутні. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має відповідний педагогічний стаж необхідний для призначення пенсії за вислугу років, оскільки вихователь гуртожитку професійно-технічного закладу є педагогічним працівником, тобто працівником освіти і робота на цій посаді має бути зарахована до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (Закон №1058) передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII (Закон №2148) набрав чинності 11.10.2017 року. Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: -з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; - з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; - з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; - з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; - з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; - 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; - з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; - з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; - з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; - з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Проте, 04 червня 2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е, ж» статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними. Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019. Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Так, колегією суддів із записів в трудовій книжці позивача встановлено, що з 01.08.1979 по 30.08.1984 працювала на посаді вихователя дитячого дошкільного закладу; з 30.11.1987 по 18.02.1990 та з 30.08.1990 по 02.07.2019 працювала вихователем гуртожитку в СПТУ №2, в подальшому реорганізованому в Полонський аграрний ліцей, ДНЗ "Полонський агропромисловий центр професійної освіти". Так, згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 (Перелік №909), визначені посади в професійно-технічних навчальних закладах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до якого не включено посаду вихователя гуртожитку. Крім того, Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №963 від 14.06.2000, посада вихователя належить до категорії педагогічних працівників, а Переліком №909 (зі змінами) встановлено, що вихователі мають право на пенсію за вислугою років. При цьому, незалежно від того, чи є такі заклади комунальними чи державними (примітка 2 Переліку № 909). Відповідно до ст. 45 Закону України "Про професійно-технічну освіту" №103/98-ВР від 10.11.1998 до педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти належать викладачі, педагоги професійного навчання, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники фізичного виховання, керівники професійно-технічних навчальних закладів, науково-методичних та навчально-методичних установ, їх заступники та інші працівники, діяльність яких пов`язана з організацією і забезпеченням навчально-виховного процесу. Згідно з п. 28 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1998 року №1240, до педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти належать викладачі, педагоги професійного навчання, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, педагоги соціальні, керівники фізичного виховання, керівники професійно-технічних закладів, науково-методичних та навчально-методичних установ, їх заступники та інші працівники, діяльність яких пов`язана з організацією і забезпеченням навчально-виховного процесу. Таким чином, посада вихователя гуртожитку професійно-технічного училища та професійного ліцею, на якій працював позивач, відноситься до тих, які дають право на призначення пенсії за вислугу років. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі №302/188/17, від 10.09.2019 року у справі №458/452/17. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вихователь гуртожитку професійно-технічного закладу є педагогічним працівником, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи позивача на посаді вихователя гуртожитку з 30.11.1987 по 18.02.1990 та з 30.08.1990 по 02.07.2019 повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та має право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, згідно з п. 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Порядок № 1191). Відповідно до п. 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком №

909. Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Тобто, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Встановивши у позивача право зарахування періоду роботи на посаді вихователя гуртожитку до спеціального педагогічного стажу, суд першої інстанції також правильно задовольнив позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення у зв`язку із призначенням пенсії за віком. Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №458/452/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.