Постанова КЦС ВС № 761/24381/14-ц

Постанова Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 761/24381/14-ц провадження № 61-14459св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: за позовом ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом: позивач - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк Ігор Євгенович, ОСОБА_3 , за позовом ОСОБА_2 про визнання заповіту на користь ОСОБА_1 частково недійсним і встановлення фактів, що мають юридичне значення: позивач - ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за позовом ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин: позивач - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року у складі судді: Савицького О. А. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Соколової В. В., Чобіток А. О., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 . У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 . Зазначала, що за життя 09 червня 2006 року ОСОБА_6 склала заповіт на її користь. Вказана квартира була придбана за особисті грошові кошти її баби під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати право особистої приватної власності ОСОБА_6 на квартиру; визнати за нею право власності на це майно в порядку спадкування за заповітом; зобов`язати нотаріуса видати їй свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 . У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_7 . ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 та його спадкоємцем за законом другої черги (спадкоємців першої черги за законом немає). Оскільки спірна квартира була придбана у 1996 році ОСОБА_6 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_7 , то вона є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, ОСОБА_7 , як непрацездатна особа, мав право на обов`язкову частку у спадщині після своєї дружини на 1/4 частку цієї квартири. У зв`язку із цим за життя ОСОБА_7 мало належати 3/4 частки спірної квартири. ОСОБА_2 просив: визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на вказані частки квартири. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року у складі судді: Пономаренко Н. В., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2014 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що доведено факт придбання ОСОБА_6 спірної квартири за особисті кошти, отримані від продажу іншої квартири на АДРЕСА_2 , що є підставою для визнання за ОСОБА_1 (спадкоємцем) права власності на це нерухоме майно. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року в складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Дербенцевої Т. П., Колодійчука В. М., Фаловської І. М., касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили передчасні висновки про те, що квартира придбана виключно за кошти ОСОБА_6 , оскільки у порушення норм процесуального права не перевірили твердження ОСОБА_2 про те, що квартира на АДРЕСА_2 належала трьом власникам, тому ОСОБА_6 належали кошти від 1/3 її частини. Крім того суди не дослідили доводи ОСОБА_2 про те, що після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_7 мав право на обов`язкову частку у спадщині. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 . У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_9 про визнання заповіту на користь ОСОБА_1 частково недійсним і встановлення фактів, що мають юридичне значення. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний заповіт порушує право на спадкування за законом 1/2 частки квартири після смерті його брата ОСОБА_7 , який перебував у шлюбі з ОСОБА_6 на момент придбання нею квартири. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 її чоловік постійно проживав із нею у спірній квартирі, а тому останній є таким, що прийняв спадщину після її смерті. ОСОБА_2 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті брата, однак, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності документів про його родинні зв`язки зі спадкодавцем. ОСОБА_2 просив: визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 09 червня 2006 року, у частині 1/2 частки спірної квартири на користь ОСОБА_1 і визначити, що частка ОСОБА_7 у праві спільної сумісної власності становить 1/2 частку спірної квартири; встановити факт постійного проживання ОСОБА_7 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини; встановити факт родинних відносин із ОСОБА_7 , який є його рідним братом. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 . У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася із позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин. Позов мотивований тим, що мати ОСОБА_3 була рідною сестрою ОСОБА_7 . У вересні 2012 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за заповітом та за законом у порядку представлення, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено у зв`язку з відсутністю документів про її родинні зв`язки зі спадкодавцем. ОСОБА_3 просила: встановити факт родинних зв`язків із ОСОБА_7 , її дядьком, для подальшого прийняття спадщини за законом; визнати недійсним заповіт, складений 09 червня 2006 року ОСОБА_6 , у частині розпорядження Ѕ часткою спірної квартири. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовами: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування; ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом; третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин; ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення юридичних фактів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_3 є рідною племінницею ОСОБА_7 . В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_9 про визнання заповіту частково недійсним, визначення частки у справі спільної сумісної власності і встановлення фактів, що мають юридичне значення, задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 , який проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 на час її смерті в квартирі АДРЕСА_1 . Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті в квартирі АДРЕСА_1 . В іншій частині (визнання заповіту частково недійсним і визначення частки у справі спільної сумісної власності) позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: у розумінні статті 24 КпШС України (у редакції, чинній на момент вчинення договору) спірна квартира є роздільним майном, яке належало особисто ОСОБА_6 на праві власності, оскільки вона була придбана за її особисті кошти, отримані нею від продажу належної особисто їй частки в квартирі АДРЕСА_3 ; оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюють і не визнають право ОСОБА_1 на отримання у власність в порядку спадкування за заповітом спірної квартири, суд визнав за останньою таке право; слід відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності її баби на спірну квартиру, оскільки такі вимоги могла заявляти за життя лише ОСОБА_6 , яка померла; спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_6 , і тому це майно не було об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та належало виключно останній особисто, заповіт складений ОСОБА_6 на користь своєї онуки ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо визнання вказаного заповіту частково недійсним, вимог ОСОБА_2 щодо визначення частки ОСОБА_7 у зазначеній квартирі, а також визнання за ним права власності на ѕ частки квартири; відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців. Враховуючи, що ОСОБА_7 помер і не встиг прийняти спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_6 , право на спадкування його обов`язкової частки у спадщині до його спадкоємців не переходить; суд першої інстанції вважав доведеними та такими, що підлягають встановленню, наступні юридичні факти, а саме те, що: - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідною племінницею ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є рідним братом ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті в квартирі АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І. апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визначення майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення юридичних фактів відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 22, 28 КпШС України квартира є спільним сумісним майном подружжя та належить подружжю у рівних частках, у зв`язку з чим на момент складання заповіту ОСОБА_6 належала Ѕ частка квартири і ця частка входить до спадкового майна, охопленого заповітом. Інша Ѕ частка не входить до спадкового майна, оскільки належала ОСОБА_7 і після його смерті спадкується за законом. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Кузнєцова В. О., Євтушенко О. І., Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Карпенко С. О., касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не дав належної оцінки заяві ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_7 , поданої приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Столярчук І. В. 29 вересня 2012 року, і дійшов передчасного висновку про відсутність такої заяви. Крім того позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на частку квартири в порядку спадкування є похідними від встановлення факту родинних відносин. Апеляційний суд у мотивувальній частині рішення встановив, що ОСОБА_2 є братом ОСОБА_7 , проте у резолютивній частині рішення вказав про відмову у частині встановлення факту відповідних відносин. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування; позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом; позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення юридичних фактів скасовано в частині встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті у квартирі АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що: у частині вирішення позову ОСОБА_1 висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам, є законним і обґрунтованим; суд першої інстанції правильно взяв до уваги вартість квартир, зазначену в договорах купівлі-продажу та зробив обґрунтований висновок про достатність коштів у ОСОБА_6 на придбання спадкової квартири після продажу належної їй частки в іншій квартирі; належність спадкової квартири на праві особистої власності ОСОБА_6 підтверджує, зокрема, те, що за життя ОСОБА_7 не оспорював складеного нею заповіту щодо спадкової квартири, не був зареєстрований в останній; кожний із подружжя за життя розпорядився особистим майном; є правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин. Задовольняючи у цій частині позови ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 , а ОСОБА_3 - дочкою рідної сестри ОСОБА_7 - ОСОБА_10 ; ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_7 правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_2 права на спадкування успадкованої ОСОБА_7 обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_6 , а тому і висновок про відмову у задоволенні відповідної вимоги. Суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення - від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, і з огляду на це відсутні підстави встановлювати факт спільного проживання у квартирі ОСОБА_7 з його дружиною - ОСОБА_6 - на момент її смерті. Аргументи учасників справи У листопаді 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені рішення в частині встановлення родинних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалити у цій частині нове рішення. Касаційна скарга мотивована тим, що докази, які надані ОСОБА_2 , містять неправдиві відомості та спростовуються іншими доказами, а вимога ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин не тягне за собою юридичних наслідків. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу у якій просить скасувати оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог її та ОСОБА_2 , у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вимог її і ОСОБА_2 , а в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що норми КпШС України та ЦК УРСР не передбачали можливості визнання майна об`єктом права приватної власності одного з подружжя з підстав придбання цього майна за особисті кошти. Висновки судів про те, що ОСОБА_6 придбала спірну квартиру за особисті кошти є помилковим і ґрунтується лише на припущеннях. Оскільки квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то до спадкової маси після смерті ОСОБА_6 входить лише її Ѕ частина, а інша Ѕ частина - до спадкового майна ОСОБА_7 . У зв`язку із цим заповіт ОСОБА_6 від 09 червня 2006 року має бути визнаний недійсним щодо Ѕ частки спірної квартири, яка належала ОСОБА_7 ОСОБА_7 мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 , а саме - на ј частку квартири, яку він прийняв, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 проживав разом із нею. ОСОБА_3 є племінницею ОСОБА_7 , тобто, спадкоємцем другої черги за правом представлення, а ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 , також спадкоємцем другої черги, тому вони мають право на спадщину у вигляді ѕ часток спірної квартири. У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог його та ОСОБА_3 , у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вимог його та ОСОБА_3 , а в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені у ухвала суду касаційної інстанції. Висновки судів про те, що спірна квартира була роздільним майном ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не доведено, що ОСОБА_6 спірну квартиру було придбано за особисті кошти. Оскільки спірна квартира була придбана у 1996 році ОСОБА_6 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_7 , то це майно є спільною сумісною власністю подружжя і ОСОБА_7 належала Ѕ частки спірної квартири. Крім того ОСОБА_7 , як непрацездатна особа мав право на обов`язкову частку у спадщині після своєї дружини на ј частку цієї квартири, яку він прийняв згідно частини третьої статті 1268 ЦК України. Таким чином за життя ОСОБА_7 мало належати 3/4 частки спірної квартири. У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення її вимог та в частині відмови у задоволенні позовів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без змін, а рішення в частині встановлення родинних відносин ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Заперечення мотивовані необґрунтованістю доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , оскільки спірна квартира є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_6 . Рух справи Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів. Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу передано на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суду касаційної інстанції у різних палатах застосовує принципово різний підхід до вирішення питання про спадкування обов`язкової частки у спадщині. Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що ухвалити судове рішення у цій справі без відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-468цс18) є неможливим. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року справу повернуто на розгляд Об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що процесуальні правовідносини стосовно перегляду рішень судів першої інстанції у справах № 761/24381/14-ц і № 202/35842/13-ц подібними не є. Тому Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати у справі № 761/24381/14-ц питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного в її постанові від 23 січня 2019 року у справі № 202/35842/13-ц. Наведений в ухвалі від 16 березня 2020 року аргумент про відмінність висновків різних палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо спадкування обов`язкової частки у спадщині також не може зумовлювати прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки зазначену відмінність може усунути Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що в ухвалі суду про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не зазначено про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах колегій суддів інших судових палат, а лише зазначається про розбіжність у практиці суду касаційної інстанції, не вказавши, у чому саме вони виявлені. При цьому в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не зазначається, яким чином пропонується чи мають бути застосовані норми права, а лише переписується їх зміст. Тому у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом. У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Позиція Верховного Суду Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , баба ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_7 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира придбана 28 жовтня 1996 року в період перебування в шлюбі подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , право власності на яку було зареєстровано за останньою (вартість 100 грн). Ця обставина підтверджується договором від 28 жовтня 1996 року № 1-0694/96, укладеним між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 23 жовтня 1996 року, ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах доньки ОСОБА_1 , продали квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_13 за 400 грн. За життя ОСОБА_6 склала заповіт від 09 червня 2006 року на користь ОСОБА_1 , згідно з яким заповіла останній право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 поштою направила до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Масюку І. Є. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_2 звернувся з двома заявами про прийняття спадщини - після смерті ОСОБА_6 та після смерті брата ОСОБА_7 18 липня 2012 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Столярчук І. В. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за законом і за заповітом. 31 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Масюка І. Є. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , дружини його померлого брата ОСОБА_7 , а саме: на майно, яке мав успадкувати його брат після смерті дружини (обов`язкова частка - ј квартири), та майно, що належало його братові у праві спільної сумісної власності подружжя (1/2 частка квартири). Постановою цього нотаріуса ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з ненаданням доказів на підтвердження родинного зв`язку з ОСОБА_6 ОСОБА_3 є дочкою рідної сестри ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . 29 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Столярчук І. В. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за заповітом та за законом у порядку представлення, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено у зв`язку з відсутністю документів про її родинні зв`язки зі спадкодавцем. У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1662цс15 зроблено висновок, що «оскільки спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи судам необхідно було застосовувати положення КпШС 1969 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Враховуючи те, що подружжям спірне майно було придбано в період шлюбу та до набрання чинності СК України, застосуванню підлягали статті 22, 24, 28 КпШС 1969 року». У частині першій статті 24 КпШС 1969 року (у редакції, чинній на момент придбання ОСОБА_6 спірної квартири) передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Суди встановили, що 23 жовтня 1996 року, ОСОБА_6 і ОСОБА_12 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах доньки ОСОБА_1 , продали квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_13 за 400 грн. Спірна квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_6 28 жовтня 1996 року на підставі договору № 1-0694/96, укладеного між нею і ОСОБА_11 , вартістю 100 грн. Установивши, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_6 , суди зробили обґрунтовані висновки про те, що спірна квартира була роздільним майном. За життя ОСОБА_6 склала заповіт, за яким спірну квартиру заповіла онуці ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно частини третьої статті 1296 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) вказано, що «право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18) зазначено, що: «за спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця. Згідно із частиною 1 статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову». Встановивши, що ОСОБА_7 помер та не встиг прийняти спадщину після померлої дружини і право на спадкування його обов`язкової частки у спадщині до його спадкоємців не переходить, суди зробили обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_2 не має права на спадкування обов`язкової частки, яку мав успадкувати ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 . За таких обставин правильним є висновок судів про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на частки квартири. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати недійсним заповіт, складений 09 червня 2006 року ОСОБА_6 , у частині розпорядження Ѕ часткою спірної квартири (половина майна, яка, на переконання позивачів, мала належати ОСОБА_7 у праві спільної сумісної власності подружжя). Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У частині четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина перша та друга статті 1257 ЦК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року в справі № 285/1055/16-ц (провадження № 61-21778св18) зроблено висновок по застосуванню частини першої та четвертої статті 1236 ЦК України та вказано, що «заповітом може бути охоплено: ті права і обов`язки, які належать спадкодавцю на момент його складення; не тільки права і обов`язки, які належать спадкодавцю на момент його складення, а й ті, що виникнуть у спадкодавця після складання заповіту. Заповідач, як власник, може на свій розсуд як набувати права на майно, так і припиняти їх. Наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб майно, вказане в заповіті, продати, подарувати або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо». Суди встановили, що заповіт складений ОСОБА_6 на користь своєї онуки ОСОБА_1 відповідає вимогам закону. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили встановити факти родинних відносин. Відповідно до частини першої, другої статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. На підставі письмових доказів, а саме: свідоцтва про народження ОСОБА_2 , його паспорта громадянина України, паспорта громадянина України ОСОБА_7 , його свідоцтва про одруження та свідоцтва про його смерть, довідки виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, судом першої інстанції встановлено, що обидва ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , мають однакові прізвища та по-батькові, обидва народилися в селі Володимирівка Кіровоградського району Кіровоградської області. Згідно з довідками виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області ОСОБА_7 , 1931 року народження, і ОСОБА_2 , 1943 року народження, були членами однієї сім`ї, а саме: синами ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком судів про необхідність встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є рідним братом ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі свідоцтва про народження ОСОБА_19 , свідоцтва про укладення шлюбу між нею та ОСОБА_20 , свідоцтва про народження ОСОБА_10 та свідоцтва про її розлучення, паспорта громадянина України ОСОБА_7 , його свідоцтва про одруження та свідоцтва про його смерть, довідки виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області встановив факт того, що матір`ю ОСОБА_3 , дівоче прізвище « ОСОБА_3 », була померла ОСОБА_10 , яка була рідною сестрою померлого ОСОБА_7 . За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що ОСОБА_3 є дочкою рідної сестри ОСОБА_7 , у зв`язку з чим є необхідність установити факт, що має юридичне значення, а саме: те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідною племінницею ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому оскаржені рішення у частині встановлення юридичних фактів є обґрунтованими, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що у цій частині оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 просив установити факт спільного проживання подружжя ОСОБА_7 разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 на час її смерті. Суд апеляційної інстанції встановив, що вимога про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_7 з дружиною ОСОБА_6 на час її смерті в кв. АДРЕСА_1 , заявлена ОСОБА_2 в зв`язку з вимогою про визнання за ним права на спадкування успадкованої ОСОБА_7 обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_6 . У ОСОБА_2 відсутнє право на спадкування обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_7 . За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав встановлювати вказаний факт. Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а тому судовий збір покладається на осіб, які подали касаційні скарги. Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. М. Коротун Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук