Ухвала КЦС ВС № 761/24381/14-ц

Ухвала 16 березня 2020 року м. Київ справа № 761/24381/14-ц провадження № 61-14459 сво 18 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М., Червинської М. Є., учасники справи: за позовом ОСОБА_1 : позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , за позовом ОСОБА_2 : позивач - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк Ігор Євгенович, ОСОБА_3 , за позовом ОСОБА_3 : позивач - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_1 , за позовом ОСОБА_2 : позивач - ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року у складі судді Савицького О. А. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Соколової В. В., Чобіток А. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 . У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Зазначала, що за життя, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 склала заповіт на її користь. Указана квартира була придбана за особисті грошові кошти її баби, хоча і за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати право особистої приватної власності ОСОБА_6 на зазначену квартиру, визнати за нею (позивачем) право власності на це майно в порядку спадкування за заповітом, зобов`язати нотаріуса видати їй свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 . У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом. Вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , а він є рідним братом ОСОБА_7 та його спадкоємцем за законом другої черги, так як спадкоємців першої черги за законом немає. Оскільки спірна квартира була придбана у 1996 році ОСОБА_6 за час перебування в шлюбі з ОСОБА_7 , позивач вважав це майно спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, зазначав, що ОСОБА_7 як непрацездатна особа мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті своєї дружини, а саме на 1/4 частку цієї квартири. Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_7 мало належати 3/4 частки спірної квартири, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на 3/4 частки квартири. Справа розглядалася судами неодноразово. Короткий зміст попередніх судових рішень Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2014 року,позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано право власності ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . У решті позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи були пред`явлені інші позовні вимоги. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 . У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду ще з одним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_8 про визнання заповіту на користь ОСОБА_1 частково недійсним і встановлення факту, що має юридичне значення. Посилався на те, що заповіт на ім`я ОСОБА_1 , складений ОСОБА_6 09 червня 2006 року, порушує його право на спадкування за законом 1/2 частки квартири після смерті його брата ОСОБА_7 , який перебував у шлюбі з ОСОБА_6 на момент придбання нею квартири. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 її чоловік постійно проживав із нею у спірній квартирі, тому є таким, що прийняв спадщину після її смерті (обов`язкова частка). Зазначав, що він подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті брата, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності документів про його родинні зв`язки зі спадкодавцем. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 09 червня 2006 року, у частині 1/2 частки спірної квартири ОСОБА_1 , і визначити, що частка ОСОБА_7 у праві спільної сумісної власності становить 1/2 частку спірної квартири; встановити факт постійного проживання ОСОБА_7 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини і встановити факт родинних відносин його із ОСОБА_7 , який є його рідним братом. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 . У лютому 2015 року ОСОБА_3 подала до суду позов до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин. Зазначала, що її померла мати - ОСОБА_9 - була рідною сестрою ОСОБА_7 . У вересні 2012 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за заповітом та за законом як племінниця у порядку представлення, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено у зв`язку з відсутністю документів про її родинні зв`язки зі спадкодавцем. ОСОБА_3 просила встановити факт родинних зв`язків із ОСОБА_7 , її дядьком, для подальшого прийняття спадщини за законом, а також визнати недійсним заповіт, складений 09 червня 2006 року ОСОБА_6 , у частині розпорядження 1/2 часткою спірної квартири на ім`я ОСОБА_1 . Короткий зміст судових рішень Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовами: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування; ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом; третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин; ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення юридичних фактів. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_3 є рідною племінницею ОСОБА_7 . В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_8 про визнання заповіту частково недійсним, визначення частки у справі спільної сумісної власності і встановлення фактів, що мають юридичне значення, задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 , який проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 на час її смерті в квартирі АДРЕСА_1 . Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті в квартирі АДРЕСА_1 . В іншій частині (визнання заповіту частково недійсним і визначення частки у справі спільної сумісної власності) цього позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 24 КпШС України у редакції, чинній на момент вчинення правочину, спірна квартира є роздільним майном, яке належало особисто ОСОБА_6 на праві власності, оскільки вона була придбана за її особисті кошти, отримані нею від продажу належної особисто їй частки в квартирі АДРЕСА_2 . Ураховуючи те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюють і не визнають право ОСОБА_1 на отримання у власність в порядку спадкування за заповітом спірної квартири, суд визнав за останньою таке право. Суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо визначення права особистої приватної власності її баби на спірну квартиру, так як такі вимоги могла заявляти за життя лише ОСОБА_6 , яка померла. Оскільки судом установлено, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_6 , тому це майно не було об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а належало виключно останній особисто, вона правомірно склала заповіт від 09 червня 2006 року на користь ОСОБА_1 , згідно з яким заповіла їй спірне жиле приміщення, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо визнання вказаного заповіту частково недійсним, вимог ОСОБА_2 щодо визначення частки ОСОБА_7 у зазначеній квартирі, а також визнання за ним права власності на 3/4 частки квартири. Ураховуючи те, що ОСОБА_7 помер і не встиг прийняти спадщину після померлої дружини, право на спадкування його обов`язкової частки у спадщині до його спадкоємців не переходить, суд зробив висновок про те, що ОСОБА_2 не має права на спадкування обов`язкової частки, яку мав успадкувати ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 . Також суд першої інстанції вважав доведеними та такими, що підлягають встановленню, наступні юридичні факти, а саме те, що: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є рідною племінницею ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідним братом ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті в квартирі АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2015 рокурішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визначення майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення фактів, що мають юридичне значення, відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд. Останнім рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування; позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом; позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення юридичних фактів скасовано в частині встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті у квартирі АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд виходив із того, що факт спільного проживання ОСОБА_7 з дружиною ОСОБА_6 на момент її смерті у спірній квартирі не підлягає встановленню, оскільки така вимога ОСОБА_2 пов`язана з його вимогою щодо визнання за ним права на спадкування успадкованої ОСОБА_7 обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_6 , у задоволенні якої йому відмовлено, а тому вказаний факт не породжує юридичні наслідки. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , вважаючи, що суд правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, оскільки надані суду докази свідчать про те, що ОСОБА_6 придбала спірну квартиру за власні кошти, хоча і за час шлюбу з ОСОБА_7 ОСОБА_3 в апеляційному порядку рішення суду не оскаржувала. Короткий зміст вимог касаційних скарг У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ОСОБА_2 , у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення її вимог і ОСОБА_2 , а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ОСОБА_3 , у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення його вимог і ОСОБА_3 , а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , оскаржила в касаційному порядку судові рішення попередніх інстанцій в частині встановлення родинних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просила відмовити у позовах в цій частині. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. У березні 2018 року касаційне провадження передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу прийнято до розгляду та призначено. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що норми КпШС України та ЦК УРСР не передбачали можливості визнання майна приватною власністю одного з подружжя з підстав придбання цього майна за особисті кошти. Висновки судів про те, що ОСОБА_6 придбала спірну квартиру за час шлюбу за особисті кошти є помилковим і ґрунтується на припущеннях. Оскільки квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то до спадкової маси після смерті ОСОБА_6 входить лише належна їй 1/2 частина, а інша 1/2 частина - до спадкового майна ОСОБА_7 . У зв`язку із цим заповіт ОСОБА_6 від 09 червня 2006 року має бути визнаний недійсним щодо 1/2 частки спірної квартири, яка належала ОСОБА_7 . Крім того, вважає, що ОСОБА_7 мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 , а саме - на 1/4 частку квартири, яку він прийняв, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 проживав разом із нею. ОСОБА_3 є племінницею ОСОБА_7 , тобто спадкоємцем другої черги за правом представлення, а ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 , також спадкоємцем другої черги, тому вони мають право на спадщину у вигляді 3/4 часток спірної квартири. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_3 . Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що докази, які надані ОСОБА_2 , містять неправдиві відомості та спростовуються іншими доказами, а вимога ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин не тягне за собою юридичних наслідків. Просить судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Доводи особи, яка подала заперечення на касаційні скарги ОСОБА_1 подала заперечення на касаційні скарги, в якому просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами З серпня 1969 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі, спільних дітей не мали. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , баба ОСОБА_1 , та дружина ОСОБА_7 , який помер на наступний день, 12 липня 2012 року. На момент смерті ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира придбана 28 жовтня 1996 року за час перебування в шлюбі подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , право власності на яку було зареєстровано за останньою (вартість 100 грн). Ця обставина підтверджується договором від 28 жовтня 1996 року № 1-0694/96, укладеним між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . Напередодні, ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах доньки ОСОБА_1 , продали квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_12 за 400 грн. За життя ОСОБА_6 склала заповіт від 09 червня 2006 року на користь ОСОБА_1 , згідно з яким заповіла останній вищевказану квартиру. 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 поштою направила до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Масюку І. Є. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_2 звернувся з двома заявами про прийняття спадщини - після смерті ОСОБА_6 та після смерті брата ОСОБА_7 . Зокрема, 18 липня 2012 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Столярчук І. В. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за законом і за заповітом. 31 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Масюка І. Є. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , дружини його померлого брата ОСОБА_7 , а саме: на майно, яке мав успадкувати його брат після смерті дружини (обов`язкова частка - 1/4 частка квартири), та майно, що належало його братові у праві спільної сумісної власності подружжя (1/2 частка квартири). Постановою приватного нотаріуса ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з ненаданням доказів на підтвердження родинного зв`язку з ОСОБА_6 ОСОБА_3 є дочкою рідної сестри ОСОБА_7 - ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . 29 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Столярчук І. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 за заповітом та за законом у порядку представлення, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено у зв`язку з відсутністю документів про її родинні зв`язки зі спадкодавцем. Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Згідно з частинами третьою і п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 2-258/2008 (провадження № 61-10942св19) зазначено, що на час смерті ОСОБА_13 разом з ним проживали його син - ОСОБА_14 та дружина ОСОБА_15 , 1930 року народження, тому після смерті спадкодавця право на обов`язкову частку у спадщині, незважаючи на наявність заповіту від 05 липня 2005 року, відповідно до якого спадкоємцем є ОСОБА_16 , мала його дружина ОСОБА_15 як непрацездатна вдова. Колегія суддів вказала, що критично ставиться до доводів особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що у ОСОБА_14 могло виникнути право на спадкування майна після смерті батька, ОСОБА_13 , виключно із 12 лютого 2007 року та протягом трьох місяців (до 12 травня 2007 року) й повинно було бути реалізоване шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини за законом до нотаріуса. Оскільки ОСОБА_14 проживав разом зі спадкодавцем, що підтверджується довідкою Скобелківської сільської ради від 05 квітня 2018 року № 369, у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України, не відмовився від прийняття спадщини, він вважається таким, що її прийняв. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 523/19526/14ц (провадження № 61-6305св18) зазначено, що станом на 02 січня 2007 року (день смерті ОСОБА_17 ) право власності на квартиру АДРЕСА_3 належало: 1/4 частина - ОСОБА_18 (позивачу), 3/4 частини - ОСОБА_17 (бабі позивача). ІНФОРМАЦІЯ_9 померла ОСОБА_17 (баба позивача). Відповідно до статті 1220 ЦК України після її смерті відкрилася спадщина на 3/4 частини спірної квартири. На випадок своєї смерті ОСОБА_17 залишила заповіт, згідно з яким заповіла належне їй на праві власності майно ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Встановлено, що син спадкодавця ОСОБА_17 (баби позивача) - ОСОБА_21 (батько позивача) був особою з інвалідністю 3-ї групи, тобто непрацездатним і незалежно від змісту заповіту мав право на обов`язкову частку у спадщині на підставі частини першої статті 1241 ЦК України. У разі спадкування за законом ОСОБА_21 належав до першої черги спадкоємців та був би єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері і успадкував би все належне їй майно, тобто 3/4 частини спірної квартири. З урахуванням викладеного, обов`язкова частка ОСОБА_21 (батька позивача) як непрацездатного сина спадкодавця за наявності заповіту, складеного на користь інших осіб, становила б половину від 3/4 частин квартири. Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Недієздатний (непрацездатний) позивач, будучи онуком ОСОБА_17 , спадкує на підставі частини першої статті 1266 ЦК України ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові - непрацездатному ОСОБА_21 . Тобто ОСОБА_18 успадкував за правом представлення свого батька ОСОБА_21 після смерті баби ОСОБА_17 3/8 частини квартири АДРЕСА_3 , які мав би успадкувати за законом непрацездатний ОСОБА_21 (батько позивача), якби він був живий на час відкриття спадщини. Оскільки опікун ОСОБА_18 - ОСОБА_22 не подавала заяву про відмову від спадщини, а відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина незалежно від часу її прийняття належить спадкоємцеві з часу відкриття, то ОСОБА_18 є власником 3/8 частин спірної квартири з 02 січня 2008 року і власником 1/4 частини зазначеної квартири з 02 січня 2007 року. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18) міститься висновок про те, що частина четверта статті 1268 ЦК України встановлює, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Співставлення переліку осіб, за якими визнається право па обов`язкову частку, та осіб, які вважаються такими, що прийняли спадщину в контексті частини четвертої статті 1268 ЦК України, свідчить, що їх коло співпадає лише частково. У разі, якщо майно спадкується вищевказаними особами (які вважаються такими, що прийняли спадщину), порядок спадкування і набутій ними права на спадкове майно має обов`язково враховувати особливості правового режиму відповідного майна. Якщо об`єктом спадкування виступає нерухоме майно, то відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п`ята робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав. Зі змісту наведених норм слідує, що спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилась на користь спадкоємця із обов`язковою часткою, не переходить до нього автоматично. Нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкодавця, не може бути включено до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена. При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не здійснено державну реєстрацію права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. До складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що наведені приклади свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу до вирішення питання про спадкування обов`язкової частки у спадщині, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що ухвалити судове рішення у цій справі без відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-468цс18) є неможливим, виходячи з такого. У наведеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: «У частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про витребування у ОСОБА_23 та передання в заклад (володіння) шляхом опису предмет застави, комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - суд відмовив, однак рішення суду у цій частині ОСОБА_23 не оскаржувалося в апеляційному порядку, тому не може бути переглянуте у касаційному порядку (стор. 11). У справі, яка переглядається об`єднаною палатою, апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_3 , яка заявляла позовні вимоги, рішення суду першої інстанції на оскаржувалось. Тому апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин не переглядав. Разом з тим, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, у тому числі у частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення її вимог або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційне провадження у справі відкрито. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає розгляду по суті судом касаційної інстанції, проте наведений вище імперативний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду перешкоджає такому перегляду, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Тлумачення наведених норм цивільного процесуального права дозволяє дійти висновку про те, що основним є те, аби справа, а не певна її частина, певна позовна вимога, була предметом перегляду апеляційного суду. З іншого боку, є небезпечним і недопустимим, аби в одній справі в апеляційному порядку однією й тією самою особою почергово оскаржувались рішення суду першої інстанції щодо частини позовних вимог, наприклад, спочатку щодо відшкодування майнової шкоди, а потім (у межах строку або з поновленням строку) й щодо відшкодування моральної шкоди. Це й унеможливить застосування такого поняття процесуального закону як «вихід за межі доводів касаційної скарги». Судова система та механізм перегляду судових рішень повинні бути зрозумілими та доступними і це є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є складовою національного законодавства та джерелом права. З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу справа № 761/24381/14-ц за позовом ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом; ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом, про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту, що має юридичне значення; ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним і встановлення факту родинних відносин. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник В. С. Висоцька Б. І. Гулько В. І. Крат В. М. Сімоненко Є. В. Синельников М. Є. Червинська