Постанова 4813 № 510/350/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3387/20 Номер справи місцевого суду: 510/350/16-ц Головуючий у першій інстанції Дудник В. І. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.10.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Заїкіна А.П., за участю секретаря Ющак А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 06 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановив: 26.02.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Ренійського районного суду Одеської області з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнила та просила визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 02.08.2016 року відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, надала свої заперечення, просила суд врахувати її право на обов`язкову частку у спадщині, як інваліда 3-ї групи, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.64-65). 02.12.2016 року позивач ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги і просила зменшити частку обов`язкової долі відповідача ОСОБА_2 , через її неприязні стосунки зі спадкодавцем (т.1, а.с.116). Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 06 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано за нею право власності на 3\4 частини спадкового майна, залишивши право на спадкування на 1/4 частину як на обов`язкову частку у спадщині за відповідачкою ОСОБА_2 (т.1, а.с.148-150). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування вищевказаного рішення, та постановлення нового, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, та визнати за нею право власності на все спадкове майно, та відмовити ОСОБА_2 в наданні обов`язкової частки майна розміром 1\4 частини від спадкового майна, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.1, а.с. 153-157). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.06.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Ренійського районного суду Одеської області було залишено без змін (т.1, а.с.175-179). Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу (т.1, а.с.186-190). Постановою Верховного Суду від 01.08.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14.06.2017 року було скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.1, а.с.221-228). При цьому Верховний Суд вказав, що відповідач ОСОБА_2 зустрічного позову не заявляла, а суд першої інстанції в резолютивній частині рішення, в порушення принципу диспозитивності цивільного процесу, передбаченого ст. 11 ЦПК України, в редакції, яка діяла на момент ухвалення оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, «залишив право на спадкування на 1/4 частину як на обов`язкову частку у спадщині за ОСОБА_2 ». Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.08.2019 року справу було прийнято до провадження головуючого судді Сегеди С.М. та суддів Гірняк Л.А. і Цюри Т.В. (т.1 а.с.231-232). В судовому засіданні 12.03.2020 року заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 заявили суду клопотання про витребування у справі додаткових доказів, у зв`язку з чим у справі була оголошена перерва до 10.06.2020 року, до 13.00 год., для витребування у справі додаткових доказів та виклику до суду відповідачки ОСОБА_2 (т.2, а.с.66-68, 71-73). Однак через запровадження в Україні карантину через захворювання на Коронавірус у справі була продовжена перерва до 21.10.2020 року, до 15.00 год. (а.с.89). До суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання на 21.10.2020 року, на 15.00 год., у тому числі відповідач ОСОБА_2 , яка за зареєстрованим місцем проживання - АДРЕСА_2 , відсутня (т.2, а.с.55, 103), про причини неявки суд не повідомили (т.2, а.с.90, 94-96). При цьому ОСОБА_2 була повідомлена через свого колишнього представника - адвоката Златі Д.С., який на даний час не надає правової допомоги ОСОБА_2 (т.2, а.с.62, 96). У зв`язку викладеним, відповідач ОСОБА_2 була повідомленою про час і місце судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що передбачено ч.11 ст. 128 ЦПК України (т.2, а.с.108, 111). Слід також зазначити, що згідно заяви позивачки ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 обізнана про час і місце розгляду справи - 21.10.2020 року, в 15.00 год., однак не бажає з`являтись до суду апеляційної інстанції, з посиланням на те, що визнає тільки суд Всевишнього Господу (т.2, а.с.105). Враховуючи викладені обставини, а також строки розгляду справи, яка перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції після прийняття Верховним Судом постанови, фактично рік, колегія суддів дійшла висновку про необхідність слухання справи на підставі наявних у справі доказів. З цих же підстав було відмовлено в задоволенні клопотання нового представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ткач О.С., яка просила відкласти розгляд справи для її ознайомлення зі справою (т.2, а.с.112-114). При цьому, відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання, колегією суддів також враховано, що в адвоката Ткач О.С. було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 27.10.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася з відповідними вимогами та просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на спадкове майно, зазначивши, що за життя її батькові - ОСОБА_3 належало: -житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1 , який складається в цілому з: будинку житлового літ. А, загальною площею 40,20 кв. м., житловою площею 29,80 кв. м., підсобною площею 10,40 кв. м., тамбур літ. а, літньої кухні літ. Б, тамбур літ. б, вбиральні літ. Ж, сарай літ. В, Д, гараж літ. Е, погріб літ. в, огорожі 1-3, споруди - 4,5, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м., на підставі договору забудови від 25.03.1957 року, реєстр № 586, акту прийому будинку в експлуатацію, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ренійської міської ради від 14.11.1989 р., за № 340, про що внесено запис в реєстрову кадастрову книгу під № 27-3838-51. На випадок смерті ОСОБА_3 розпорядився належним йому майном, та 17.09.2014 р. залишив заповіт, реєстр № 1012, яким на випадок смерті все своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день смерті належало спадкодавцю, він заповідав своїй доньці - позивачці по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.6). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилась спадщина на вищезазначене майно. У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивачка (як спадкоємець за заповітом) звернулася до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (заява № 627 від 14.11.2014 р.). За зверненням позивача нотаріусом було заведено спадкову справу. Пізніше, при зверненні позивачки до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, їй в цьому було відмовлено з причин відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, про що 18.02.2016р. нотаріусом було винесено вмотивовану постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (т.1, а.с.19). Після смерті ОСОБА_3 це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на житловий будинок, як на об`єкт спадщини, може звернутися тільки спадкоємець. Крім того, до Ренійської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 , звернулася його донька - відповідачка ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України), на підставі ч. 1 ст. 1241 ЦК України, як інвалід ІІІ групи (довідка № 1949 від 10.10.2007 р.), яка має право на обов`язкову частку у спадщині (заява № 122 від 04.03.2015 р.). Таким чином, сторони у справі, в порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, у встановлений ст. 1270 ЦК України строк прийняли спадщину, що залишилася після померлого ОСОБА_3 і вважають, що мають всі законні підстави для визнання за ними права власності на неї, відповідно заявлених кожним із них позовних вимог, які однак сторони не визнали, оскільки позивачка вважає, що за нею може бути визнано право власності, з урахуванням заяви про уточнення заяви, шляхом зменшення обов`язкової частки відповідачки у спадщині, до 1/8 частки нерухомого спадкового будинку, відповідачка ж вважала що вона має право на обов`язкову частку у спадщині, у виді 1/2 частки спадкового будинку, про що надала відповідні заяви та на чому її представник наполягав під час розгляду справи. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що її сестра - відповідач ОСОБА_2 є інвалідом 3-ї групи, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині, яку її батько заповідав позивачці у справі - ОСОБА_1 . Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Так, відповідачка ОСОБА_2 не надала суду ні першої, ні апеляційної інстанції доказів того, що на час смерті її батька, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 вона була інвалідом, незалежно від групи інвалідності, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. При цьому колегія суддів виходить із того, що у відповідності до довідки заступника начальника управління з питань пенсійного забезпечення № 1949 від 10.10.2007 року у відношенні відповідачки ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності 3-ї групи в строк до 30.06.2008 року (т.1, а.с.62). Крім того, відповідно до довідки начальника відділу з питань перерахунку пенсій Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про те, що пенсію по інвалідності ОСОБА_2 отримувала лише в період з 14.05.2007 року по 30.06.2008 року та виплату вказаної пенсії припинено у зв`язку із закінченням терміну дії довідки МСЕК серії 2-18 ОВ № 048914 (т.2, а.с.92). Інших доказів, які б свідчили про те, що на день смерті батька сторін - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_2 була інвалідом, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині, матеріали справи не містять. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що через відсутність державної реєстрації та отримання свідоцтва про право на спадщину, позивач позбавлена можливості в нотаріальній конторі оформити право на спадщину, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_3 не оформив належним чином право власності на вказаний житловий будинок, на час його забудови на земельній ділянці площею 0,800 га, хоча здійснив таку забудову, оскільки на той час не було передбачено обов`язкової реєстрації права власності. Тобто, право власності спадкодавця на спірний житловий будинок було оформлено відповідно до законодавства, що діяло на той час. Так, суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Проте, відповідно до ч. 4 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на момент виникнення спірних правовідносин, регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником міністра комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 р., яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 р. № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 р. № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 р. за № 157/6445 (з подальшими змінами). Вказані нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності діючим ЦК України та Законом України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про те, що таким чином, на теперішній час оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, не вдається можливим, оскільки за життя ОСОБА_3 не було оформлено належним чином право власності на вказаний житловий будинок, а нині це неможливо зробити, у зв`язку з тим, що Закон пов`язує набуття права власності на нерухоме майно із відповідною державною реєстрацією цього права. Однак, згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов`язки фізичної особи припиняється у момент її смерті, про що 18.02.2016р. нотаріусом було винесено вмотивовану постанову, що і змусило позивачку ОСОБА_1 звернутися до суду із даним позовом. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, та враховуючи, що суд без звернення відповідачки ОСОБА_2 залишив їй право на спадкування на 1\4 частину як на обов`язкову частку у спадщині за ОСОБА_2 , а також без наявності доказів того, що ОСОБА_2 була інвалідом станом на час відкриття спадщини, колегія суддів вважає, що рішення суду є необгрунтованим і безпідставним. У зв`язку з цим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який складається в цілому з: будинку житлового літ. А, загальною площею 40,20 кв. м., житловою площею 29,80 кв. м., підсобною площею 10,40 кв. м., тамбур літ. а, літньої кухні літ. Б, тамбур літ. б, вбиральні літ. Ж, сарай літ. В, Д, гараж літ. Е, погріб літ. в, огорожі 1-3, споруди - 4,5, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м., на підставі договору забудови від 25.03.1957 року, реєстр № 586, акту прийому будинку в експлуатацію, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ренійської міської ради від 14.11.1989 р., за № 340, про що внесено запис в реєстрову кадастрову книгу під № 27-3838-51. Часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 полягає у тому, що матеріали справи не містять достатньо доказів того, що суду слід зменшити частку відповідачки ОСОБА_2 через неприязні стосунки зі спадкодавцем, як то передбачено ч. 1 ст. 1241 ЦК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 06 квітня 2017 року скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнатиза ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , який складається в цілому з: будинку житлового літ. А, загальною площею 40,20 кв. м., житловою площею 29,80 кв. м., підсобною площею 10,40 кв. м., тамбур літ. а, літньої кухні літ. Б, тамбур літ. б, вбиральні літ. Ж, сарай літ. В, Д, гараж літ. Е, погріб літ. в, огорожі 1-3, споруди - 4,5, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда А.П. Заїкін Л.А. Гірняк