Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/793/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/793/20 пров. № А/857/13892/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судова-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 300/793/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення,- суддя в 1-й інстанції Гундяка В.Д., час ухвалення рішення 02.10.2020 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 02.10.2020 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0075455133 від 10.03.2020 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган не мав законних підстав для винесення та направлення рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, так як позивач звільнений від обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки в січні 2015 мобілізований до лав Національної гвардії України, в 2016 році продовжив військову службу за контрактом та проходить її по даний час. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 300/793/20 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач є платником єдиного внеску та зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно особової картки платника по єдиному внеску за період 2014-2019 роки позивачем несвоєчасно сплачено суми єдиного внеску, у зв`язку з чим контролюючим органом правомірно застосовано штрафні санкції в розмірі 10% своєчасно не сплачених сум та нараховано пеню. Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 300/793/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 25.03.2016 підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та продовжує проходи службу по даний час, а тому норми пункту 9-2 розділу VIII Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які звільняють фізичних-осіб підприємців призваних в порядку мобілізації, на особливий період від сплати єдиного внеску на весь строк служби, поширюють свою дію і на позивача. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 в період з 19.08.2013 по 04.01.2019 перебував на обліку як фізична особа-підприємець. З 24.02.2015 ОСОБА_1 був мобілізований до лав Національної гвардії України, безпосередньо приймав участь в бойових діях в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. 25.09.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 . В подальшому, 25.03.2016 позивач на три роки підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Головним управління ДПС в Івано-Франківській області 10.03.2020 винесено рішення щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0075455133, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкцій та нарахування пені на загальну суму 6 298,44 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом. Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржила її до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953 (далі - Інструкція № 449). Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону № 2464, пункту 3 розділу V Інструкції № 449, під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями. Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» 1275-VII від 20 травня 2014 року внесено зміни в розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 та доповнено пунктом 9-2, яким передбачено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду». Аналогічні норми містяться і в Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 року № 393). Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями. Верховним Судом в постанові від 30 жовтня 2018 року в справі №805/930/16-а висловлена правова позиція, що ненадання позивачем заяви про звільнення від відповідальності за невиконання обов`язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску є безумовною нормою, оскільки звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення. Частиною першою статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу. Згідно з пунктом 18 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції Указу Президента № 417/2015 від 14.07.2015 року) перший контракт про проходження військової служби укладається з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Таким чином, наведеними законодавчими нормами передбачено, що особи, які призиваються під час мобілізації, на особливий період, в тому числі, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, можуть виконувати обов`язки військової служби як з укладенням контракту так і без нього. Така правова ситуація як укладення контракту, не змінює статусу осіб, які виконують обов`язки військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Як вже зазначалась, 24.02.2015 року позивач був призваний на військову службу, ОСОБА_1 25.03.2016 підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та продовжує проходи службу по даний час. На підставі наведених правових норм та встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що норми пункту 9-2 розділу VIII Закону № 2464, які звільняють фізичних-осіб підприємців, призваних в порядку мобілізації, на особливий період від сплати єдиного внеску на весь строк служби, поширюють свою дію і на позивача. Крім того, відповідно до норм частини 3 статті 39 Закону № 2232-ХІІ за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі не провадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 року по справі №260/117/19. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи, яким надано змістовну правову оцінку. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 300/793/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 17.12.2020 року