Постанова 4824 № 760/2467/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Оксюта Т.Г. Єдиний унікальний номер справи № 760/2467/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11808/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між нею та ОСОБА_1 . 19.01.2016 року було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 1381490,00 грн., що еквівалентно згідно курсу Національного банку України станом на 19.01.2016 року (1 дол. США - 27, 6298 грн.) сумі 50 000,00 доларів США 00 центів, які позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві не пізніше 18 січня 2018 року, в порядку встановленому цим договором. Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору. Підписання сторонами цього договору буде свідчити про передачу грошей позичальником позикодавцю. Згідно із п. 3 договору, повна сума позики, що підлягає поверненню у строк до 18 січня 2018 року та має відповідати еквіваленту суми 50 000,00 доларів США 00 центів до національної валюти України гривні, згідно курсу Національного банку України, на день передачі грошей. Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу грошові кошти у розмірі 1 381 490,00 грн., що є еквівалентом згідно курсу Національного банку України станом на 19.01.2016 року сумі 50 000,00 доларів США. Підпис відповідача на договорі свідчить про отримання грошових коштів від позивача. Позивачка вказувала, що сторони узгодили строк повернення коштів не пізніше 18.01.2018 року, що також відображено в умовах укладеного договору. Однак, відповідачем, були порушенні умови договору та взяті на себе зобов`язання, а саме, в строк передбачений договором відповідач не повернув позивачу суму позики. Зазначала, що з метою повернення назад грошових коштів, та з метою врегулювання спору мирним шляхом вона неодноразово зверталася до відповідача. Однак, останній проігнорував всі звернення та не здійснив жодних дій спрямованих на реальне виконання взятих на себе обов`язків щодо повернення коштів. На думку позивачки, така поведінка відповідача свідчить про цілеспрямоване, навмисне ігнорування відповідачем власних обов`язків щодо повернення грошових коштів за договором. На підставі викладеного просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 1 216 550,00 грн. Просила стягнути також 3% річних в сумі 36 590,21 грн відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та індекс інфляції в сумі 31 871,15 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19.01.2016 року в сумі 1 216 550,00 грн., 3 % річних в сумі 36 590,21 грн та судовий збір у розмірі 10 930,40 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норма матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані відповідачем докази, а саме - розписки про часткове погашення боргу та повідомлення позивача про відступлення ним прав вимоги на користь нового кредитора. Апелянт стверджує, що ОСОБА_2 не є належним позивачем у цій справі. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив суму боргу, що підлягає стягненню. Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Левченко К.М. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу - такою, що ґрунтується на припущеннях, є безпідставною. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 19.01.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики відповідно до умов якого позивач передала, а відповідач прийняв у власність грошові кошти в сумі 1381490,16 грн., що є еквівалентом згідно курсу НБУ станом на 19.01.2016 року (1 долар США = 27,6298) суми 50000,00 грн., які відповідач зобов`язався повернути позивачу не пізніше 18.01.2018 року, в порядку встановленому цим договором. Також встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором позики не виконанав, сума позики у строк встановлений договором позики від 19.01.2016 року не повернута. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Як визначено ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Як вбачається із позовної заяви, позивачка просила стягнути з відповідача, зокрема, суму основного боргу - 1 216 550,00 грн, що станом на день звернення із позовом становить 50 000,00 доларів США. У відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі, відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього вказаної суми боргу зазначав, що він частково виконав свої зобов`язання, що підтверджується розписками. В подальшому право вимоги позивачем було передано третій особі, у зв`язку із чим позивач не є належним кредитором та не має право вимагати від відповідача повернення суми позики. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав копію повідомлення посвідченого в нотаріальному порядку 11.11.2019 року. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані відповідачем документи не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 77-78 ЦПК України. Так, відповідач не надав суду оригінали зазначених документів, тоді як позивач факт укладання договір відступлення заперечував у повному обсязі. Розписки, надані відповідачем на підтвердження часткового виконання договору позики від 19.01.2016 року також не можуть бути визнані належними та допустимими доказами, оскільки у вказаних розписках не зазначено про які саме боргові зобов`язання йде мова. Зі змісту вказаних розписок не можна зробити жодних висновків щодо їх взаємозв`язку із договором позики від 19.01.2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Крім цього, відповідно до п. 2 вказаного договору, сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним. В свою чергу, з розписок наданих відповідачем вбачається, що ним погашено борг під 18% річних, що не відповідає умовам договору позики від 19.01.2016 року. А відтак, твердження відповідача про часткове погашення заборгованості є необґрунтованим, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Враховуючи те, що 19.01.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даного договору. Отже, правильним є і висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 19.01.2016 року в сумі 1 216 550,00 грн. Суд звернув увагу, що позика надавалась у доларах США. Однак, вимоги про стягнення боргу у офіційній валюті України гривні або в доларах США є правом позивача, а тому стягненню підлягає позика у гривні. Крім цього, за правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як видно із розрахунку, наданого позивачем, 3% річних за договором позики від 19.01.2016 року за період з 23.01.2019 року по 23.01.2020 року становить 36 590,21 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання по поверненню суми позики за договором, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 36590,21 грн. Правильним є і висновок суду щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції внаслідок порушення виконання відповідачем своїх зобов`язань. Так, офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. У своїй апеляційні скарзі ОСОБА_1 , крім іншого, вказав, що оригінали документів на підтвердження його позиції у нього відсутні та, у зв`язку з цим, заявив клопотання про витребування доказів. Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з ч. 1 ст. 191 ЦПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 був належно повідомлений про відкриття провадження та розгляд справи у суді першої інстанції, подавав заяви та клопотання із процесуальних питань (про скасування заходів забезпечення позову, про відкладення розгляду справи), 05.03.2020 року подав відзив на позовну заяву. Однак, відповідач не порушував питання про витребування доказів. А відтак, клопотання про витребування нових доказів не може бути задоволене колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, оскільки апелянт не вказав суду поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції чи неможливості заявити таке клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги є тотожними доводам відзиву на позовну заяву, належну оцінку яким надав суд першої інстанції, не спростовують висновків суду і не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку ,що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Керуючись ст.ст. 141, 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, колегія суддів, П о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 15 грудня 2020 року. Головуючий Судді