Постанова 4821 № 710/143/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1275/20Головуючий по 1 інстанції Справа №710/143/20 Категорія: 304090000 Побережна Н. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач) Суддів Василенко Л. І., Єльцова В. О. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; відповідач - ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; розглянувши у м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року, постановленого під головуванням судді Побережної Н. П. у Шполянському районному суді Черкаської області 25.05. 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , - в с т а н о в и в : 10 лютого 2020 року позивач - АТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 13.07.2011 року відповідач ОСОБА_1 підписав заяву № б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 7400,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. У позовній заяві представник банку посилається, що відповідач ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитним договором має заборгованість станом на 09.12.2019 року в розмірі 12 845,84 грн., яка складається із : 3889, 67 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 3889, 67 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0 грн. - заборгованість по нарахованим відсоткам, 644,70 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 7223, 57 грн. - пеня, штрафі відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. - штраф ( фіксована частина), 587, 90 грн. - штраф ( процентна складова). Виниклу заборгованість відповідач ОСОБА_1 добровільно погашати не бажає, ухиляється від виконання своїх обов`язків, вважає позивач. Тому банк змушений звернутись в суд за захистом своїх порушених прав, пред`явивши даний позов. Заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, оскільки законом не встановлена їх обов`язковість для спірних правовідносин. Позивач подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також заявку на отримання процесуальних документів в електронній формі. У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань, позивач АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 12 845,84 грн., за кредитним договором № б/н від 13.07.2011 року та судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2102 грн. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року в задоволенні позову Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повністю відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу 01.07. 2020 року через суд першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник банку зазначає, що з даним рішеннямне погоджується, оскільки рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, вважає скаржник. Скаржник вказує, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримав вимог законодавства про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а також дійшов висновку, що тіло кредиту є погашеним. Представник банку в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач підписав анкету -заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 приєднався до запропонованої банком пропозиції. Представник банку вказує, що згідно до підписаної анкети-заяви, відповідач ОСОБА_1 згоден, що анкета - заява разом Умовами та правилами, Тарифами банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг. Відповідно до підписаної анкети - заяви, відповідач ОСОБА_1 ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Підписавши анкету - заяву, банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому. Тому відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, так як суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово, та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Скаржник в апеляційній скарзі також зазначає, що відповідачем ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки « Універсальна, 55 днів пільгового періоду» де зазначено базова відсоткова ставка за користуванням кредитом, порядок нарахування пені, розмір штрафів, тобто, на думку скаржника, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. В апеляційній скарзі представник банку вказує, що свідченням приєднання до угоди відповідача ОСОБА_1 , дія договору підтверджується фактом користування боржником картковим рахунком та використання кредитних коштів. Скаржник на підтвердження вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно даних виписки з карткового рахунку відповідач ОСОБА_1 здійснював розрахунки за рахунок кредитних коштів, а також часткове погашення заборгованості, що є неможливим без надання картки. Представник банку вказує, що оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином, між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який ніким не оспорений, а також є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Крім того, користування кредитними коштами саме у розмірі, що зазначає позивач підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по картковому рахунку відповідача ОСОБА_1 . Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається на те, що виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача ОСОБА_1 - баланс станом на дату укладення кредитного договору ( надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі після проведеної з коштами операції). Зокрема, скаржник зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Скаржник на підтвердження вимог апеляційної скарги посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03. 2019 року по справі № 428/2873/17, де зазначено, що саме по собі посилання на не ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року справа № 923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача ( позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг - є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. На переконання скаржника при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 634, 1054 ЦК України. Тому, на думку скаржника, незастосування судом названих норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи призвели до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. З урахуванням вищевказаного, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі. Відзив від відповідача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі представник банку просить викликати в судове засідання представника позивача з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, подання позивачем заяв суду про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотання про розгляд справи за його відсутності, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника банку щодо розгляду справи з участю представника позивача, та розглядати справу у письмовому провадженні без участі сторін, що відповідає вимогам цивільно - процесуального законодавства. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банкупро стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених позовних вимог банком, посилаючись, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у розмірі 7400 гривень. Суд першої інстанції дійшов висновку, що заява - анкета про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг не підтверджує сам факт надання банком та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредиту в сумі 7 400 гривень. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не надав жодного доказу, що наданий ним витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який не містять реквізитів щодо їхньої дати прийняття та затвердження, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, укладеного у вигляді підписання анкети - заяви від 13.07.2011 року. Суд вважає, що позивачем не доведено того факту, що саме надані ним Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, без підпису сторін та без реквізитів, застосовувалися до правовідносин між сторонами при підписанні анкети - заяви від 13.07.2011 року. Суд послався у рішенні, що позивачем не надано суду первинні банківські документи - виписки по особовим рахункам відповідача по кредитній картці «Універсальна» на підтвердження заборгованості по тілу кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, що свідчить про недоведеність вимог позивачем. Суд вказав, що сам по собі розрахунок заборгованості, наданий банком, не може свідчити про обґрунтованість розміру боргу, оскільки відповідні розрахунки мають ґрунтуватися на нормах договору, погодженого сторонами, який у матеріалах справи відсутній. Тому суд дійшов висновку, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом є відображенням арифметичних розрахунків позивача, і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, не слугує доказом безспірності грошових вимог позивача до відповідача. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції не повно встановлено дійсні обставини справи, не дано належної оцінки доказам, наданим сторонами, допущено неправильне застосування норм матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасування з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом 13 липня 2011 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву б/н, згідно змісту якої вбачається про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка підписана сторонами: ОСОБА_1 , та представником ПАТ КБ «Приватбанк». Банк вказує, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складають договір про надання банківських послуг. У заяві вказано, що відповідач ОСОБА_1 ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Він зобов`язується виконувати Умови та Правила наданих банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку www.privatbank.ua .». В анкеті - заяві містяться персональні дані відповідача ОСОБА_1 , а також стоїть позначка проти платіжної картки «Універсальна», та вказаний кредитний ліміт на платіжну картку кредитка «Універсальна» /GOLD - 10000 грн. (а. с. 18). Згідно даних витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, становить 3,0 %. Штраф за порушення строків платежів за будь - яким із грошових зобов`язань становить 500,00 грн. +5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. Пеня = Пеня 1+ пеня

2. Пеня 1 нараховується на кожен день прострочення кредиту; пеня 2 = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн., на місяць, нараховуються 1 раз на місяць при наявності простроченого кредиту або відсотків 5 і більше днів при виникнення прострочення на суму 50 грн. (а. с.19). На обґрунтування фактичної суми заборгованості, позивачем по справі АТ КБ «Приватбанк» надано суду три розрахунки заборгованості за договором б/н від 13 липня 2011 року, укладеного між Приватбанк та клієнтом - ОСОБА_1 . Із наданого розрахунку заборгованості за договором № б/н від 13.07.2011 року станом на 31.05.2015 року сума боргу становить 3 627,37 грн. (а. с. 6-8). Згідно даних розрахунку заборгованості за договором № б/н від 13.07.2011 року станом на 30.09.2019 року сума боргу становить 3 473,99 грн. (а. с. 9-16). Із даних розрахунку заборгованості за договором № б/н від 13.07.2011 року, який міститься на а. с. 17, вбачається, що станом на 09.12.2019 року сума боргу становить 12845,84 грн., яка складається із : 3889, 67 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 3889, 67 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0 грн. - заборгованість по нарахованим відсоткам, 644,70 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 7223, 57 грн. - пеня, штрафі відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. - штраф ( фіксована частина), 587, 90 грн. - штраф ( процентна складова). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди у відповідності до ст. 638 ЦК України. За статтями 526 та 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає позивач - банк. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У заяві позичальника від 13 липня 2011 року процентна ставка не зазначена. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами станом на 09 грудня 2019 року у сумі 12845, 84 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 13 липня 2011 року, посилався також на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті http:privatbank.ua/terms/, як невід?ємних частин спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, та інші умови. При цьому, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Апеляційний суд вважає, що роздруківка із сайту позивача, не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.07.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом ( 10.02.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що обґрунтування наявності обставин, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем ОСОБА_1 та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.07.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, за вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань . Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, пеню за прострочене зобов`язання, а також штрафів за недотримання умов кредитного договору № б/н від 13.07.2011 року. За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, пені, штрафів є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятих 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Отже, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це - значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 13 липня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в розмірі 3889 грн. 67 коп. в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Тому наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 3889 грн. 67 коп., що також узгоджується із висновком, викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи апеляційної скарги в цій частині вимог підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими, вважає колегія суддів апеляційного суду, тому рішення суду в цій частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3889,67 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення в цій частині вимог про часткове задоволення вимог позивача та доводів і вимог апеляційної скарги банку, оскільки вказана сума заборгованості підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_1 на користь банку у розмірі 3889, 67 грн. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. До позовної заяви банком була додана заява, в якій просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а. с. 46-48). Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач, із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання, позивач не подавав. В підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором, позивач, оскаржуючи рішення суду, надав апеляційному суду до апеляційної скарги у додатку виписки по руху коштів відповідача ОСОБА_1 за період з 01.01. 1999 року по 20.06. 2020 року ( а.с.146-150) та довідку з номерами карток, які видавались банком відповідачу в період з 13.07.2011 року по 22.05. 2015 року ( а. с. 146). Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно даних довідки про доставку електронного листа, вбачається, що Шполянським районним судом Черкаської області 26. 02. 2020 року о 11. 43 одержувачу на його електронну адресу 14360570@mail.gov.ua. було надіслано документ в електронному вигляді « Ухвала про відкриття спрощеного провадження» від 25.02. 2020 по справі №710/143/20. Документ доставлено до електронної скриньки: 26.02. 2020 12: 02:08( а. с. 59). Із даних довідки про доставку електронного листа, яка міститься на а. с. 82 вбачається, що після розгляду справи по суті та ухвалення судом рішення ( а. с. 73 -80), Шполянським районним судом Черкаської областідокумент в електронному вигляді « рішення» від 25. 05. 2020 року по справі № 710/143/20 надіслано 25.05. 2020 16:24:10 одержувачу ПАТ КБ « Приватбанк» на його електронну адресу14360570@mail.gov.ua. Документ доставлено до електронної скриньки: 25.05. 2020 17: 01:16 Матеріалами справи встановлено, що на електронну адресу суду першої інстанції 28 травня 2020 року була надіслана відповідь на відзив представника банку разом із додатками Вх. № 2745/20 Вх.( а. с. 83 -110). 03 червня 2020 року на адресу Шполянського районного суду Черкаської області через засоби поштового зв`язку була надіслана відповідь на відзив представника банку разом із додатками Вх. № 2859/20 Вх.( а. с. 111 - 138). Таким чином, матеріали представника позивача - АТ КБ «ПриватБанк» надійшли та були зареєстровані в суді першої інстанції після закінчення розгляду справи судом по суті, так як рішення було прийнято судом 25 травня 2020 року, а з врахуванням змісту ухвали Шполянського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року про відкриття спрощеного провадження у даній цивільній справі, представник банку до 25 березня 2020 року міг надати необхідні докази для розгляду справи по суті. У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання позивач не подавав. Колегія суддів апеляційного суду також вважає, що слід зазначити, що посилання відповідача ОСОБА_1 у відзиві на відсутність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості на користь банку не спростовує повністю вимог позивача, оскільки відповідач не підтвердив належними доказами, про відсутність заборгованості, так як відповідач користувався послугами банку, отримував картки банку та здійснював операції із коштами, тому доводи відповідача не спростовують наявної заборгованості за тілом кредиту, який він має сплатити на користь банку. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно із вимогами частин 1, 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку та стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3889, 67 грн., щодо інших позовних вимог банку та вимог апеляційної скарги, то слід відмовити у задоволенні решти позовних вимог банку, які не знайшли свого підтвердження належними доказами. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Апеляційним судом задоволено частково позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги банку, тому частковому задоволенню пропорційно до задоволених вимог підлягають стягненню судові витрати з відповідача на користь позивача. Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» підлягають судові витрати частково за сплачений судовий збір в розмірі 1 576 грн. 50 коп. (630 грн. 60 коп. - за подання позовної заяви банком + 945 грн. 90 коп. - за подання апеляційної скарги, а всього 1576 грн. 50 коп.) пропорційно до частково задоволених вимог позивача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 рокуу справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати, прийняти нову постанову. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/ н від 13.07. 2011 року за тілом кредиту у розмірі 3889 грн. 67 коп. Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк « Приватбанк» у задоволенні решти позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» судові витрати частково за сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 1576 грн. 50 коп. пропорційно задоволених частково вимог позивача. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції , Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Василенко Л. І. Єльцов В. О.