Постанова 4808 № 341/716/22

Справа № 341/716/22 Провадження № 22-ц/4808/1385/22 Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Бойчука І.В., Томин О.О., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 18 жовтня 2022 року, у складі судді Мергеля М.Р., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У червні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона позичила ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 207000 грн до 29 січня 2022 року, про що відповідач написав розписку 01 січня 2021 року. На момент подання позову до суду відповідач їй повернув грошові кошти у розмірі 30000 грн. Станом на день звернення до суду з позовом відповідачем не виконано зобов`язання щодо повернення їй всієї суми позики. З огляду на викладене, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти в розмірі 177000 грн та судові витрати. Рішенням Галицького районного суду від 18 жовтня 2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 177000 грн та витрати із сплати судового збору в розмірі 1770 грн. Не погоджуючись із вказаними рішенням, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, таким, що прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вважає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 грошових коштів, які вона вимагає повернути. Зазначає, що ОСОБА_1 грошової суми від позивачки не отримував, а розписка була написана ним з метою уникнення відповідальності перед виконавчою службою. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд виходив із того, що боргова розписка від 01 січня 2021 року підтверджує факт укладення договору позики та отримання коштів від ОСОБА_3 , про що ОСОБА_1 добровільно написав розписку, та виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення, який він не виконав, зважаючи на те, що оригінал боргової розписки знаходився у позивачки, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості. З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що 01 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 власноручно написаною розпискою підтвердив, що він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 207000 грн та зобов`язався їх повернути до 29 січня 2022 року, що підтверджується оригіналом боргової розписки від 01 січня 2021 року, яка міститься в матеріалах справи (а. с. 34). Зазначені у розписці особисті дані сторін відповідають даним їхніх паспортів громадянина України. Відповідно до змісту розписки від 27 січня 2022 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_4 (чоловік позивачки) грошові кошти у розмірі 207000 грн, які зобов`язався повернути до 27 січня 2023 року. Розписка написана власноручно ОСОБА_1 (а. с. 47). Таким чином відбулася передача грошової суми 207000 грн від позикодавця ОСОБА_3 до позичальника ОСОБА_1 . За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому виконавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Ухвалюючи рішення по суті спору, суд першої інстанції правильно зазначив, що при укладенні договору позики між сторонами в письмовій формі були погоджені всі істотні умови, а саме: розмір позики та строк її повернення. Відповідач факт укладення договору позики та написання розписки не спростував, а відтак виникнення у відповідача боргового зобов`язання за укладеним з ОСОБА_3 договором позики підтверджено належними доказами. Відповідно до положень ст. 525, 526, ч.1 ст. 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Порушенням зобов`язання, згідно із ст.ст.610, 612 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що судом першої інстанції належним чином не досліджено ту обставину, що ОСОБА_1 грошової суми від позивачки не отримував, а розписка була написана ним з метою уникнення відповідальності перед виконавчою службою. Наявність боргового документа, а саме боргової розписки у позивачки, підтверджує те, що відповідач не виконав зобов`язань з повернення боргу. Вказана розписка містить в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів у борг та зобов`язання щодо повернення боргу у визначений строк. За приписами частин 1,2 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до частини 3 статті 12 та частин 1,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню. Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доводиться укладення договору позики і його умов. Таким чином, позивачу необхідно надати до суду оригінал розписки. Так, позивачка надала суду оригінал розписки від 01 січня 2021 року, який долучено до матеріалів справи. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв уваги розписку відповідача від 27 січня 2022 року, оскільки ця розписка не підтверджує того факту, що відповідач ОСОБА_1 не отримував кошти на підставі розписки від 01.01.2021 року. Крім того, залишилась тільки у відповідача, тому не є належним доказом того, що відповідач не отримував кошти від позивачки відповідно до розписки від 01.01.2021 року. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, розглянувши справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши їх в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із позичальника на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 177000 грн. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 18 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: І.В. Бойчук О.О. Томин