Постанова 4813 № 509/4445/22

Номер провадження: 22-ц/813/1880/24 Справа № 509/4445/22 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є.М. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.01.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, встановив: В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь основний борг у розмірі 26 956,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.02.2021 між ним та відповідачем було укладено договір позики у простій письмовій формі. ОСОБА_2 у день оформлення договору позики та отримання грошових коштів від позивача на користь ОСОБА_1 було надано розписку про підтвердження факту отримання грошових коштів. 04.02.2021, тобто у день укладання договору позики відповідач надав позивачеві розписку, якою засвідчив факт прийняття у позику грошових коштів у розмірі 26 956,00 грн. Розпискою визначено строк до якого зобов`язання відповідача має бути виконано у повному обсязі 15.03.2021. Однак відповідач не здійснив повернення суми позики у визначений договором позики строк. Відтак ОСОБА_1 вважав, що право на примусове стягнення сум позики, наданих відповідачці виникло у нього по договору від 04.02.2021 на суму 26 956,00 грн. з 16.03.2021, тому просив суд стягнути суму боргу з відповідача, а також покласти на неї судові витрати по оплаті судового збору. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції при дослідженні доказів не враховано ч.6 ст. 95 ЦПК України, згідно якої, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Однак жодних клопотань з приводу витребування у позивача оригіналів вказаних документів для залучення до матеріалів справи чи їх огляду судом першої інстанції відповідачем не заявлялось. При цьому, з власної ініціативи судом першої інстанції також не витребовувалися оригінали документів, які ставилися під сумнів. Крім того, скаржник посилається на те, що оскільки суд першої інстанції здійснив розгляд справи за його відсутності, тому надати пояснення щодо відсутності оригіналу розписки він не мав змоги, оскільки про обставини витребування оригіналу документів, так само як і про наявність заперечень з боку відповідача йому стало відомо після ознайомлення з текстом оскаржуваного рішення. Разом із тим, ОСОБА_1 зазначає, що оригінал Договору позики грошових коштів від 04.02.2021 та оригінал розписки відповідача від 04.02.2021 наявний у нього та може бути наданий для огляду у суді апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що на обґрунтування свої позовних вимог він не надав до суду належні та допустимі докази. Крім того, скаржником зазначено, що зі змісту розписки вбачається отримання відповідачкою від позивача грошових коштів у сумі 26 956,00 грн. саме у борг та встановлено її обов`язок повернути грошові кошти позивачу, що також підтверджується і договором позики, підписаним сторонами, у зв`язку із чим суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи та дав не належну оцінку доказам. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України). Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Згідно ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 надав до суду копію розписки ОСОБА_2 від 04.02.2021, відповідно до якої остання взяла у ОСОБА_1 в борг грошову суму у розмірі 26956 грн. 00 коп. та зобов`язалася повернути суму позики до 15.03.2021. На копії розписки відображений підпис ОСОБА_2 , крім того, позивачем надано письмовий договір позики із підписом останньої. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Складена власноруч ОСОБА_2 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання нею від ОСОБА_1 грошової суми та обов`язок її повернути. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18.09.2013 в справі № 6-63цс13 та від 02.07.2014 в справі № 6-79цс14. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію розписки, оригінал розписки ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутній, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_1 на обґрунтування своїх позовних вимог не надав суду належні та допустимі докази, не довів їх переконливість, а також не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики, не пояснив відсутність оригіналу розписки, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Проте апеляційний суд не може повністю погодитись із такими висновками суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до частини четвертої статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копію розписки від 04.02.2021. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не витребував у позивача оригінал зазначеної розписки, справу розглянуто у відсутність позивача. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначав, що оригінал Договору позики грошових коштів від 04.02.2021 та оригінал розписки відповідача від 04.02.2021 наявний у нього в зв`язку з чим оригінал Договору позики грошових коштів від 04.02.2021 та оригінал розписки відповідача від 04.02.2021, написаної ОСОБА_2 , долучено до апеляційної скарги позивачем ОСОБА_1 (а.с. 87-88), що свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Відповідачка ОСОБА_2 брала участь в суді першої інстанції, в своїх запереченнях не посилалася на те, що розрахувалася з позивачем. Крім того, посилаючись на те, що розписку склала під тиском, ОСОБА_2 підтверджувала факт складання розписки. Разом із тим, жодних доказів на підтвердження того, що кошти насправді не були отримані, а розписка складена внаслідок зобов`язань, які не є позиковими, під тиском, суду не надано. Не надано жодних доказів і суду апеляційної інстанції. Суд першої інстанції фактично встановив, що розписку ОСОБА_2 видала, гроші отримала, ОСОБА_2 рішення суду не оскаржила, відтак погодилася з висновками суду першої інстанції. Таким чином, з урахуванням взятих на себе відповідачем зобов`язань за договором позики, настання дати повернення суми позики та відсутності доказів повернення позики в повному обсязі відповідно до вимог ст.545 ЦК України, колегія суддів прийшла до висновку про підставність вимог позивача про стягнення з відповідача 26956,00 грн. боргу за договором позики. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Частиною 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року скасуванню із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Вирішуючи питання про судові витрати у справі відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого розрахунку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на відповідача. При пред`явленні позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. (а.с. 1), а за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1488,00 грн. (а.с. 64). На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,00 грн., а всього 2480,40 грн. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) борг у розмірі 26 956 (двадцять шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) гривен, 00 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992 гривен, 40 копійокта судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1488 гривен, 00 копійок, а всього 2480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) гривен, 40 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.С. Комлева