Постанова 4812 № 485/456/19

16.12.20 22-ц/812/2024/20 Справа №485/456/19 Головуючий суду першої інстанції Квєтка І.А. Провадження №22-ц/812/2024/20 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2020 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Колосовою О. М., за участі: відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Макарова В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2020 року, ухвалене о 9 год 12 хв під головуванням судді Квєтки І.А. в приміщенні суду в м. Снігурівка Миколаївської області, за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 09 березня 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 08 серпня 2012 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у сумі 19 000 грн зі сплатою відсотків відповідно до тарифів банку та неустойки. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 26 лютого 2019 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 18 871,86 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредита у сумі 5888,09 грн, заборгованості за простроченим тілом кредита в сумі 4251,48 грн, пені за прострочене зобов`язання в сумі 6407,44 грн, пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн в сумі 950 грн, а також штрафів в сумі 1347,85 грн (500 грн фіксована частина та 874,85 грн процентна складова). Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судовий збір у сумі 1921 грн. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Рішення мотивоване тим, що між Банком та відповідачем існують договірні правовідносини щодо повернення позичальником тільки тіла кредиту. Доказів погоджених між сторонами розмірів відсотків та неустойки позивачем не надано. Відповідачем заявлене позивачем тіло кредиту погашено, а отже заборгованість відсутня. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статті 525, 612, 625 ЦК Українипередбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2012 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.11). Розмір процентів та неустойки у вказаній заяві сторонами узгоджено не було. Тарифи з обслуговування карти та Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування заборгованості, ОСОБА_1 не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви. Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» протягом дії кредитного договору відповідачу видавалися 5 кредитних карток, остання з них строком до 31 березня 2020 року (а.с.46). Кредитний ліміт по картках збільшувався 17 грудня 2013 р. до 17 000 грн і 14 листопада 2017 р. до 19 000 грн. З наданої Банком виписки по картковому рахунку випливає, що ОСОБА_1 за період з 13 серпня 2012 року по 01 березня 2019 року отримано 73 890,68 грн кредитних коштів, сплачено на їх погашення 88 725,25 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком, на погашення заборгованості у період з 17 грудня 2013 року по 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 сплачено 67 773,75 грн, з яких на погашення процентів у період з 17 грудня 2013 року по 29 лютого 2016 року зараховано 7314,96 грн, а за період з 01 березня 2016 року по 26 лютого 2019 року зараховано 4833,92 грн. Згідно з рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, визнано недійсною та такою, що не є дозволеною користувачем, транзакцію, вчинену 13 грудня 2017 року по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 , про зняття коштів у сумі 6115,00 грн. Враховуючи, що кредитор нараховував позичальнику як відсотки, так і неустойку, які укладеним договором не передбачалися, а ОСОБА_1 сплачено Банку суму, яка перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, то відсутні підстави вважати про наявність у відповідача боргу перед позивачем. Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, правомірно вважав, що оскільки умовами укладеного між сторонами кредитного договору не передбачено сплату відповідачем на користь Банку відсотків та пені, а тіло кредиту є погашеним, то відсутні підстави для задоволення позову. За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки викладений у ньому висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» є правильним. Доводи Банку вказаних висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 16 грудня 2020 року.