Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/4238/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 28 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/4238/20 Головуючий у першій інстанції Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1149/20 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді - Бобрової І.О., суддів Мамонової О.Є., Висоцької Н.В., сторони справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, місце ухвалення судом першої інстанції заочного рішення м. Чернігів, дата складання судом першої інстанції повного тексту заочного рішення 27.07.2020, В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 25.04.2012 в розмірі 47478,67 грн та 2102 грн судових витрат. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н від 25.04.2012, відповідач отримав у користування грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, в якій є відповідні запевнення відповідача щодо отримання документів у письмовому вигляді та ознайомлення з ними. Банк свої зобов`язання, встановлені договором, виконав у повному обсязі. В свою чергу, ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 28.04.2020 утворилась заборгованість в загальній сумі 47478,67 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 24058 грн, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України 8407,24 грн, нарахованої пені 12276,35 грн, а також штрафів: 500 грн (фіксована частина), 2237,08 грн (процентна складова). Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 25.04.2012 у розмірі 24058 грн та 1072,02 грн судових витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі АТ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити, посилаючись на порушення судом порядку, встановленого для вирішення питання, однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Скаржник зазначає, що підписавши анкету-заяву, відповідач погодився з Умовами та правилами надання послуг ПриватБанком, ознайомився та погодився з Тарифами банку, зобов`язався самостійно знайомитися зі всіма змінами умов та тарифів на офіційному сайті банку в мережі Інтернет. На підставі підписаної анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок із встановленим кредитним лімітом, що в подальшому змінювався, видано банківську картку, яку він активував та використовував у власних потребах, що підтверджує укладення сторонами кредитного договору. Крім цього, відповідач неодноразово звертався до банку з метою перевипуску банківських карток, отримував нові, якими продовжував користуватися. На підтвердження своїх вимог банком надано відповідні довідки, розрахунок заборгованості відповідача, виписка по його рахункам. Із наданих документів прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, отримував кошти через банкомати, а отже отримував кредитну карту, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності карти. Користуючись грошима та частково сплачуючи заборгованість, відповідач фактично прийняв пропозицію банку, засвідчив своє бажання укласти кредитний договір та погодився з його умовами. Позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не спростовано жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а також не подано заперечень щодо розміру наявної заборгованості. Скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні процентів за ст. 625 ЦК України та неустойки згідно з умовами договору. Суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості за кредитним договором, не звернув уваги на доводи скаржника, порушив порядок, встановлений для вирішення спору, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення по справі. Своїм правом на подачу відзиву відповідач не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення 24058 грн заборгованості за кредитом не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається. Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вимогам ст. 263 ЦПК України відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач дійсно 25.04.2012 на підставі підписаної анкети-заяви отримав від банку у користування грошові кошти шляхом їх зарахування на платіжну картку. Відповідач користувався наданим кредитом, але належним чином не виконував своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 28.04.2020 фактична заборгованість ОСОБА_1 за кредитом склала 24058 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, суд відмовив виходячи з того, що у заяві позичальника відсутні умови договору про встановлення відповідальності за порушення боржником зобов`язання перед банком. Посилаючись на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, позивачем не було надано доказів, що саме додані до позову Тарифи, умови та правила діяли на час підписання відповідачем анкети-заяви, та що саме з ними він ознайомлювався та погоджувався. Надані позивачем Умови та правила не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником. Позивачем не надано жодного підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати відсотків, пені, штрафів та умови щодо розмірів і порядку їх нарахування. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками з огляду на наступне. Судом встановлено, що 25.04.2012 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 31). За текстом вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 погодився з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, анкета-заява, підписана відповідачем, не містить будь-якої інформації щодо його бажання оформити на своє ім`я банківську картку, та щодо виду такої картки. Не зазначено також і бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою. Однак, як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , за картковим рахунком було неодноразово проведено операцію зі зміни кредитного ліміту (а. с. 29), з довідки банку про надання кредитних карток за кредитним договором № б/н, що був підписаний між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , видно, що останньому впродовж терміну користування кредитом було надано 14 банківських карток (а. с. 30). Згідно з розрахунком, наданим банком до позовної заяви, за вказаним кредитним договором станом на 28.04.2020 утворилась заборгованість в загальній сумі 47478,67 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 24058 грн, заборгованості за відсотками 8407,24 грн, нарахованої пені 12276,35 грн, а також штрафів: 500 грн (фіксована частина), 2237,08 грн (процентна складова) (а. с. 8-28). За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань перед банком, у зв`язку з чим виникла заборгованість. При цьому, у підписаній ним анкеті-заяві процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору погодження сторонами умов відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач на погашення заборгованості частково повертав кошти, надані банком. Це дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції про виникнення у відповідача договірного зобов`язання в частині повернення фактично отриманих у позивача коштів. Договір, виконаний частково, не може вважатися неукладеним (постанова ВП ВС у справі №338/180/17 від 05.06.2018). Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив також, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами (ст.625 ЦК України), за пеню і штрафи. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.04.2012, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де визначені умови щодо кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору (а. с. 32). Матеріали справи не містять жодних даних щодо того, які саме картки відповідач отримував, які саме тарифні плани діяли для цих карток. Позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що саме додані до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент підписання ним вказаної заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки, їх розмірів і порядку нарахування. Оцінюючи доводи позивача про те, що заява позичальника разом з цими Умовами та Правилами становить укладений між ними кредитний договір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дотримався правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. В апеляційній скарзі позивач звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції проігноровано, що в матеріалах справи наявні витяг з Умов і Правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви, а також копія наказу про їх затвердження в цій редакції. Однак, зазначені вище докази не є належними та допустимими доказами підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки вказані в них факти мали місце починаючи з 06.03.2010, тобто раніше моменту виникнення договірних відносин. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, що діяли саме на час підписання анкети-заяви, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Вказане відповідає правовому висновку висловленому Верховним Судом 26.02.2020 при розгляді справи № 335/2109/18. Використання ОСОБА_1 кредитної картки та часткове погашення коштів не свідчить про те, що він знав і розумів, як це передбачено вимогами законодавства, умови зміни розміру кредитного ліміту, порядку та розміру нарахування відсотків, пені та штрафів, отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення обов`язку сплати відсотків та інших нарахувань, крім суми фактично отриманих коштів. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.03.2019 у справі № 751/861/17-ц. Як вказано вище, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, нарахованими згідно із ст.625 ЦК України. Висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не було узгоджено належним чином розмір відсотків, а тому в задоволенні вимог банку про їх стягнення належить відмовити, є обґрунтованим, оскільки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заявлено позовну вимогу про стягнення відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, тобто відсотків встановлених законом, а не договором. За доводами позивача боржник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, яким йому надано кредит строком до останнього дня березня 2023 (згідно із довідкою позивача на а.с.30). Матеріали справи не містять жодних доказів про те, що банк використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту до подання даного позову. Отже, подання позову 21.05.2020 (а.с.70) розцінюється судом як зміна умов основного зобов`язання щодо строку дії договору і з цієї дати у позивача виникло право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України. Згідно з розрахунку позивача (а.с.8) проценти за користування кредитом, згідно із ст.625 ЦК України нараховані за період з 20.11.2012 по 28.04.2020, тобто ще до виникнення у позивача права на отримання відповідних сум, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в частині стягнення процентів та відсутність підстав для їх задоволення. Отже, у задоволенні вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками 8407,24 грн, заборгованості по пені 12276,35 грн та заборгованості по судовим штрафам 500 грн та 2237,08 грн судом першої інстанції відмовлено обґрунтовано. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України Судді Чернігівського апеляційного суду І.О. Боброва О.Є. Мамонова Н.В. Висоцька Повний текст постанови складений 28.09.2020.