Постанова 4823 № 738/464/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 02 квітня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 738/464/19 Головуючий у першій інстанції - Парфененко О. Я. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/608/21 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - Бобрової І.О., суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., сторони справи: позивач - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Мена, дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -18.04.2019, У С Т А Н О В И В: У березні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 15.01.2014 в розмірі 127791,12 грн та 1921 грн судових витрат. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг та підписав заяву № б/н від 15.01.2014, згідно з якою отримав кредит у розмірі 1800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010, та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, проте ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, не надавав своєчасно банку грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 20.02.2019 утворилась заборгованість в загальній сумі 132873,52 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1791 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 126299,75 грн та нарахованої пені та комісії в розмірі 4782,77 грн. Звертаючись з позовом банк просить стягнути з відповідача частину суми заборгованості за кредитом, яка становить 127791,12 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1791 грн та заборгованості за відсотками за період з 15.01.2014 по 01.02.2019 в сумі 126000,12 грн. На час звернення з позовом відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань, не погашає заборгованість, чим порушує законні права та інтереси АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що стало підставою звернення з позовом до суду. Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором відповідач 28.04.2015 здійснив останню сплату за наданим кредитом, а тому трирічний строк позовної давності, про застосування якого відповідач просив у своїй заяві, сплив 28.04.2018. Суд встановив, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору і має заборгованість перед банком, проте пред`являючи даний позов 05.03.2019 позивач пропустив строк позовної давності, що і стало підставою для відмови в задоволенні позову. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення, неповне встановлення дійсних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що банком пропущено строк позовної давності. Суд не перевірив належним чином строк дії кредитної картки, що була видана відповідачу та не врахував, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки. Вказане узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України у постанові від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14, Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 591/8058/15-ц, від 27.02.2019 у справі № 743/150/17. Позивач вказує, що на виконання умов договору відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку зі строком дії до 06/17. Про факт отримання даної картки також свідчить виписка по рахунку клієнта, з якої чітко вбачається, що відповідач користувався вказаною карткою, зокрема знімав кошти з банкоматів, оплачував товари, вказані операції є неможливими без фізичного пред`явлення кредитної картки. На підтвердження зазначених доводів позивач додав до апеляційної скарги довідку про видачу кредитних карток ОСОБА_1 та виписку по картковому рахунку і зазначив, що оскільки строк дії картки, яка була видана відповідачу, встановлено до 30.06.2017, а з позовом банк звернувся у лютому 2019 року, то строк позовної давності ним не пропущено. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідач ОСОБА_1 не скористався. Справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26.06.2019 рішення Менського районного суду Чернігівської області від 18.04.2019 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24.02.2021 касаційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково, постанову Чернігівського апеляційного суду від 26.06.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Верховний Суд зазначив, що на підтвердження доводів апеляційної скаги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надавало зокрема й додаткові докази. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен був врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере уучасть у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Суд зобов`язаний при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності зясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує як наслідок постановлення законного й обґрунтованого судового рішення. Однак, в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином і не дав правової оцінки доводам АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які стосуються строку дії виданої позичальнику кредитної картки та не з`ясував чи обумовили сторони в письмовому вигляді порядок погашення заборгованості. При цьому, відмовляючи банку у прийнятті та дослідженні нового доказу, який не подавався до суду першої інстанції, - довідки про строк дії кредитної картки, апеляційний суд залишив поза увагою те, що вказаний доказ має виключне значення для правильного вирішення справи. Не будучи обізнаним про подання відповідачем заяви про застосування позовної давності, АТ КБ «ПриватБанк» був позбавлений можливості висловити свої заперечення, в тому числі надати докази на спростування доводів про пропуск позовної давності. Верховний суд звернув увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) щодо особливостей перебігу позовної давності у справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, а також висновки Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14, від 29.10.2014 у справі № 6-169цс14, від 30.09.2015 у справі № 6-154цс15, в яких вказано, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку; за кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору; початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення Менського районного суду Чернігівської області від 18.04.2019 не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що в спірних правовідносинах перебіг позовної давності визначається з моменту останнього внесення коштів відповідачем на виконання зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів із зазначеним висновком в повній мірі не погоджується враховуючи наступне. Судом встановлено, що 15.01.2014 ОСОБА_1 було підписано заяву про надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 9). У тексті вказаної заяви зазначено, що клієнт ознайомився та згоден з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, екземпляр якого клієнт згоден отримати шляхом самостійного роздрукування із офіційного сайту банку. Яку саме банківську картку виявив бажання оформити на своє ім`я відповідач і бажаний кредитний ліміт по цій картці у підписаній заяві не зазначено. Щодо ознайомлення та отримання пам`ятки клієнта, що містить також Тарифи та основні умови кредитування, відмітка в заяві відсутня. З розрахунку заборгованості за договором б/н від 15.01.2014 вбачається, що станом на 20.02.2019 утворилась заборгованість в загальній сумі 132873,52 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1791 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 126299,75 грн, нарахованої пені та комісії в розмірі 4782,77 грн, з яких сума до стягнення становить 127791,12 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1791 грн та заборгованості за відсотками за період з 15.01.2014 по 01.02.2019 в сумі 126000,12 грн (а.с. 6-8). До апеляційної скарги позивачем надано довідку банку про видачу кредитних карток за кредитним договором № б/н, що був підписаний між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , відповідно до якої останньому було видано одну банківську картку: НОМЕР_1 , що була відкрита 15.01.2014 з терміном дії до останнього дня червня 2017 року (а.с. 79), а також банком надано виписку, яка відображає рух коштів за картковим рахунком відповідача (а.с. 80-83). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив застосувати до заявлених банком вимог строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову (а.с. 119). За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови ВП ВС від 07.08.2019 по справі № 2004/1979/12, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16). АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилалося зокрема на те, що кредитним договором визначено порядок погашення заборгованості, а кінцевий строк дії виданої ОСОБА_1 кредитної картки встановлений до кінця червня 2017 року, на підтвердження чого надало відповідну довідку. Також позивачем надано виписку по рахунку відповідача на підтвердження руху коштів по рахунку. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Позивач в апеляційній скарзі не обґрунтував причини неподання згаданих вище доказів до суду першої інстанції, однак, враховуючи їх виключне значення для правильного вирішення справи, а також той факт, що позивач не був обізнаний про подання відповідачем заяви про застосування наслідків пропущення позивачем строків позовної давності, апеляційний суд зазначені докази приймає. Скасовуючи постанову Чернігівського апеляційного суду від 26.06.2019 Верховний Суд звертав увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та висновки Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14, від 29.10.2014 у справі № 6-169цс14, від 30.09.2015 у справі № 6-154цс15. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла наступного висновку: «якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів». У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналогічної правової позиції дотримався і Верховний Суд у постановах від 03.02.2021 у справі № 279/476/17, від 17.02.2021 у справі № 761/32244/17, від 03.03.2021 у справі № 173/436/18. Таким чином, звертаючись з позовом 05.03.2019 банк не пропустив строк позовної давності, який почався зі спливом останнього дня місяця дії картки ОСОБА_1 , а саме останнього дня червня 2017 року. Доводи апеляційної скарги в цій частині обгрунтовані та заслуговують на увагу. Свої зобов`язання перед банком ОСОБА_1 належним чином не виконував, у результаті чого виникла заборгованість. З розрахунку заборгованості та виписки за договором, що додана банком до апеляційної скарги, вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а також на погашення заборгованості частково повертав надані банком кошти, останній раз - 28.04.2015 в сумі 9,66 грн (а.с. 6 зворот). Договір, виконаний частково, не може вважатися неукладеним (постанова ВП ВС у справі №338/180/17 від 05.06.2018). Враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, а також з огляду на приписи частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 03.03.2021 у справі № 173/436/18. Отже колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 1791 грн. Пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитом, банк просив також, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками нарахованими за період з 15.01.2014 по 01.02.2019 в сумі 126000,12 грн. Однак, оскільки після спливу строку кредитування останнього дня червня 2017 року позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення процентів за період з 01.07.2017 по 01.02.2019 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають саме з цих підстав. Мотивуючи вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де визначені умови щодо кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 10) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 11-34) як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, що діяли саме на час підписання анкети-заяви, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Вказане відповідає правовому висновку висловленому Верховним Судом 26.02.2020 при розгляді справи № 335/2109/18. Матеріали справи, не містять жодних даних щодо того, яку саме картку відповідач отримував, який саме тарифний план діяв для цієї картки. Позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що саме додані до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент підписання ним вказаної заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Оцінюючи доводи позивача, про те, що заява позичальника разом з цими Умовами та правилами становить укладений між ними кредитний договір, колегія суддів дотримується правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). До вказаних правовідносин в даному випадку неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. Використання ОСОБА_1 кредитної картки та часткове повернення ним коштів не свідчить про те, що він знав і розумів, як це передбачено вимогами законодавства, умови зміни розміру кредитного ліміту, порядку та розміру нарахування відсотків, отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення обов`язку сплати відсотків та інших нарахувань, крім суми фактично отриманих коштів. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.03.2019 у справі № 751/861/17-ц. Таким чином апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача суми нарахованих відсотків за період з 15.01.2014 по 30.06.2017. З огляду на викладене вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ч.1 п.1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 1791 грн заборгованості за тілом кредиту. В задоволені позову в частині стягнення заборгованості за відсотками - слід відмовити. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позовні вимоги позивача задоволені на 1,4% (1791 х 100% : 127791,12 = 1,4). В суді першої інстанції позивач сплатив 1921 грн судового збору (а.с.1), а в апеляційній інстанції при подачі апеляційної скарги - 2881,5 грн (а.с.84). Відповідно, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 26,89 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 40,34 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього 67,23 грн. Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 1,4, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 15.01.2014 - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ; код ЄДРПОУ 14360570) 1791 (одну тисячу сімсот дев`яносто одну) грн. В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ; код ЄДРПОУ 14360570) 67,23 грн на відшкодування судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України Судді Чернігівського апеляційного суду І.О. Боброва Н.В. Шитченко Н.В. Висоцька Повний текст постанови складений 02.04.2021.