Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/2019/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2019/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 16 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про неправомірність відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідачем не вказано. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2020 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 09.02.2012 - виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільнику, Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області, громадянин України ОСОБА_1 (батько) та громадянка України ОСОБА_3 (матір) є батьками неповнолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 14.07.2019 ОСОБА_1 діючи в інтересах свого малолітнього сина, ОСОБА_2 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0524886100:03:003:0726). Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №К-13197/0-2804/0/95-19 від 07.08.2019 вказано, що клопотання не може бути розглянуте по суті, з тих причин, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом №К-13197/0-2804/0/95-19 від 07.08.2019, позивач звернувся до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 120/2815/19-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області при розгляді клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 від 14.07.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина, ОСОБА_2 від 14.07.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. На виконання даного рішення суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 від 14.07.2019, за наслідком чого наказом № 2-25742/15-19-СГ від 26.12.2019 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою та у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів. Позивач, вважаючи наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25742/15-19-СГ від 26.12.2019 протиправним, звернувся до суду для його скасування. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2020 у справі № 120/64/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.12.2019 № 2-25742/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 від 14.07.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні. На виконання рішення суду від 13.03.2020, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 від 14.07.2019. За результатами повторного розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 13.04.2020 за № 2-8653/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення підставі ч. 7 ст. 118 ЗК У країни щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки в ході розгляду встановлено, що на даний момент громадянином ОСОБА_2 не досягнуто повноліття. Вважаючи вищезазначену відмову протиправною та такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, ОСОБА_1 в інтересах свогомалолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення. Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України. Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ. Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а. Тобто, відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_1 повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. У випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст. 118 ЗК України. Водночас, як слідує с матеріалів справи, відповідач підставою відмови у задоволені заяви позивача зазначав те, що ОСОБА_2 не досягнув повноліття та не має повної цивільної дієздатності. Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до цієї особи, вона не досягне повноліття раніше. Поняття «малолітня особа» та «неповнолітня особа» пов`язані насамперед із дієздатністю і використовуються для визначення вікової межі, з якої ці особи здатні самостійно чи за згодою законних представників набувати та здійснювати суб`єктивні права і обов`язки. Згідно із ст. 31 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ч. 1 ст. 31). Відповідно до ч. 1 ст.242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. При цьому, за змістом частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники. Як встановлено з матеріалів справи, в інтересах малолітнього - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся його батько ОСОБА_1 (законний представник), від імені якого підписана дана заява. Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком позивача в інтересах правоздатності малолітнього ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18) постановою від 11 квітня 2018 року. У той же час, надання відповідачем вказаного дозволу жодним чином не гарантує розроблення такої документації, її наступного погодження та набуття у майбутньому у власність відповідної земельної ділянки на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно якого набувається у власність земельна ділянка є різними правочинами за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. Так, в даному випадку мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (ст. 181 ЦК України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відтак, вказані обставини відчать, що відповідачем фактично не було розглянуто клопотання позивача та не надано йому оцінку виходячи із вимог частини сьомої статті 118 ЗК України, які визначають підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі. Посилання відповідача на необхідність з`ясування обставин щодо громадянства малолітнього ОСОБА_2 судом до уваги не приймаються, оскільки в даному випадку є підстави вважати, що має місце помилкове ототожнення апелянтом поняття набуття громадянства України за народженням з вичерпним переліком документів, які лише підтверджують громадянство України, визначених ст. 5 Закону України «Про громадянство України». З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така позиція відповідача суперечить положенням ЗК України, які не містять зазначеної підстави для відмови у наданні дозволу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог . Отже, підсумовуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не містять належного спростування вищевказаних висновків суду першої інстанції, які в повному обсязі відповідають встановленим обставинам по справі, а тому оскаржуване рішення не підлягає скасуванню. При цьому, судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у рішення по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.